Прапорщик Світлана Брехова була солісткою у Чехословаччині

У юності вона хотіла вивчитися на лікаря, але не вийшло. Подала документи до педінституту, а тоді передумала вступати. Врешті-решт здобула спеціальність бухгалтера. Та не судилося їй довго зводити дебет з кредитом.

За освітою – у Томськ

Батьки Світлани були активістами. З Харківщини обох направили у 1946 році у Львівську область. Через рік народилася Світлана, там і в школу пішла. А коли дівчинка закінчила чотири класи, у неї різко погіршилося здоров’я. Сім’я переїхала у Корюківку, а в 1961-му – у Мену.
– Батька призначили директором заготівельної організації, а мама очолювала відділ кадрів у сільгоспуправлінні, – згадує Світлана Андріївна. – Після закінчення школи захотілося нам з Людою Налобіною, подружкою, податися у Томськ. Вчився у тому місті один наш менянин, а як приїздив на канікули, то розхвалював місто. От ми і поїхали туди, аби на лікарів вивчитися.

У медінституті того року конкурс був аж 18 чоловік на одне місце. Дівчата не стали і документів подавати. Пішли до педагогічного, а там – недобір.
– Люда схотіла стати математиком, а я фізиком, – розповідає жінка. – Я й листа додому написала. А тоді подумала, що у Чернігові є такий самий інститут, то чого ж я буду жити і вчитися в цій далечині, проїжджаючи і проїдаючи гроші батьків? Забрала документи з вузу – і додому.
Райком комсомолу направив Світлану у Макошинську школу піонервожатою. Але педагогіка не прийшлася до душі. Подалася дівчина до Києва, де здобула спеціальність бухгалтера.

По долю – за кордон

– Колись можна було влаштуватися за кордоном вільнонайманим у військових частинах, – каже Світлана Андріївна. – Багато дівчат з Мени у Німеччину їхали. І мені у райвійськкоматі запропонували попрацювати у Чехословаччині. Я згодилася, але на заваді стало повстання, яке там розпочалося 1968 року.
Через рік вона потрапила до Німеччини.
– Їду, співаю у поїзді, радісно мені так було, що за кордон їду, – пригадує Світлана Брехова. – А як Брест і Польща позаду лишилися, сльозами вмилася, домівку згадала, усю рідню свою…
Працювала машиністкою при штабі однієї з дивізій. У вихідні ходила з іншими дівчатами до Будинку офіцерів на концерти, вечори, танці. Там і долю свою зустріла – красивого і ставного В’ячеслава Брехова.
– На новий, 1970-й, ми одружилися, – каже жінка. – Весілля відгуляли, правда, без батьків, з друзями та земляками Славиковими з Ульяновська.

Через шість років подружжя переїхало у Казахстан – до Середньоазіатського військового округу. Там Світлана працювала начальником секретної частини полку. Далі доля таки закинула у Чехословаччину.
– Роботу дружинам військових знайти було важко. Я не цуралася ніякого заняття. На банно-пральному комбінаті трудилася, продовольчим складом керувала, – розповідає жінка.
У 1990 році подружжя Брехових переїхало до Білорусі.
– На той час мами моєї не було вже серед живих, батько постарів, отож я часто приїздила до нього, аби допомогти і підтримати, – каже Світлана Андріївна.
В’ячеслав Брехов, відслуживши належні 25 років, переїхав до Мени. Жили вони зі Світланою у хаті її батьків. Живуть і нині в ній. Згадують свою молодість, переглядаючи старі фотографії, підтримують зв’язки з друзями по колишній службі та роботі.

По натхнення – до пісні

Світлана гарно співає.
– Мабуть, це від матері передалося, – каже вона. – Слух був у неньки добрий, а співала вона іноді, під настрій. Ми ж із сестрою Валею з піснею і вставали, як кажуть, і лягали. Ще як жили у Західній Україні і приїздили в гості у Мену, то у вагоні поїзда хіба ж такі концерти влаштовували!
У «Менщині» Світлана була і солісткою, і танцюристкою. Живучи у Казахстані, і там співала українські пісні. А ще очолювала жіночу раду, згуртувала жінок військовослужбовців у єдину сім’ю.
А в Чехословаччині була солісткою військового ансамблю, жоден концерт не обходився без її виступу.
– Я люблю співати романси, не цураюся естрадних і ліричних пісень, перевагу надаю академічному співу, – зізнається Світлана Андріївна. – З великим задоволенням нині виконую сольні партії у хорі районної ветеранської організації. Пісня мені допомагає бачити життя кращим, змістовнішим і цікавішим.

Раїса Михайленко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.