Любов Панич власниця розплідника бордер-колі розповіла про особливості цієї породи

Любов Панич

ІЗ КРИМУ — У СВАРИЧІВКУ

До 40 років Любов Панич (зараз їй 53) жила у Криму, в Алушті.

Із братом Віктором і моїм сином Віталієм ми мали невеличку кінну базу під назвою «Мрія» на Ангарському перевалі. Там проводили кінні екскурсії у гори Чатир-Даг і Демерджі. При нашій базі був створений Благодійний фонд «Дитячий іпотерапевтичний центр "Повіддя життя"». У ньому безкоштовно проводились заняття із дітьми з інвалідністю, які мали ДЦП, аутизм та інші захворювання. Для цієї справи в нас були спеціально навчені коні.

Але їх... покрали конокради. Один раз, потім вдруге. За два роки в нас забрали 10 голів. У пошуках ми по слідах проходили по 80 км. Але знаходили, на жаль, лише останки коней. Я все життя, а особливо тоді, мріяла, щоб у мене був пес, який би міг шукати по сліду. Але тоді ще уявлення не мала, де цього навчають.

Конокради б не зупинились і забрали б усіх наших коней. Тому ми частину тих, які залишилися, продали, а чотирьох найулюбленіших забрали із собою і 2013 року переїхали сюди, у Сваричівку, звідки родом моя мама.



Собаки з розплідника Любові Панич

ВІД КОНЕЙ - ДО СОБАК

На Чернігівщині ми теж хотіли займатися іпотерапією, але для цього абсолютно немає умов. Дороги погані. До того ж тут багато оводів, мошок, інших комах, через яких кінь постійно нервує, б'є копитом під живіт, махає головою в різні боки. А в терапії треба, щоб кінь ішов спокійно, рухався з таким темпом, як людина при ходьбі.

Пробували ми займатися й екскурсіями, сюди навіть приїжджали наші постійні клієнти. Але говорили: «Усе тут добре, та добратися до вас непросто».

Ми почали допомагати людям пасти худобу. Тоді в селі ще було 54 корови, а зараз — до десяти. Віталик спочатку пас їх на конях, потім прочитав про собак породи бордер-колі, запропонував і нам узяти таку для допомоги. Так ми завели нашу першу бордер-колі Джессі.

Я випадково в Інтернеті натрапила на курси кінологів-рятувальників у Ромнах Сумської області. Це було якраз те, чого я хотіла. Хоча про пошук людей іще не думала, мене в першу чергу цікавив пошук коней. Я пішла на ті курси із Джессі, якій на той час було 5 місяців. Ми з нею відучились і отримали диплом державного зразка.

Я здобула велику практику завдяки викладачам, які самовіддано займалися навіть у вільний від навчання час із тими з групи, хто найбільше прагнув пізнати цю науку. З нами індивідуально займалися пошуком методом ментрейлінг (коли собака шукає людину за індивідуальним запахом), який тепер ми й застосовуємо найбільше у своїй роботі.



Кінологиня під час тренування собак

ТРЕНУВАННЯ, ПОШУКИ І РОЗВАГИ

Перший наш із Джессі пошук був у лісі, де загубився чоловік. Його машина забуксувала, він її покинув і пішов, як потім виявилося, по своїх слідах назад. Але в нього був цукровий діабет, він погано бачив і заблукав. Рятувальники шукали його в різних напрямках, навіть дрон запускали. Уже ніхто не сподівався знайти зниклого живим. Коли мені подзвонили і ми з Джессі приїхали, один із поліцейських сказав: «Я два роки працював кінологом і знаю: собака в таких умовах сліду взяти не зможе», бо біля машини було вже настільки все витоптано. Але Джессі після контрольної перевірки (коли собака обнюхує все на місці старту), понюхавши особисту річ власника, пішла так упевнено, ніби, крім його запаху, не було більше ніяких. Ми ще йшли по сліду, коли нам повідомили, що чоловік знайшовся (він вийшов на трасу, спіймав попутку, і його підвезли додому). Джессі так і вела нас до траси.

Її, на жаль, уже немає серед живих. Зараз у нас 6 пошукових собак. На зміну Джессі прийшла Корі, вона найстарша і вже досвідчена пошуковиця.

Про два випадки, як Кориця знайшла 84-річну бабусю і 25-річну душевнохвору жінку — ми писали у згаданій публікації.

Один наш пошук був невдалий, бо чоловік, який зник із будинку престарілих, перейшов через річку. Але тоді Корі правильно довела нас до води. А того чоловіка наступного дня таки знайшли.

Навчили ми пошуку й Ламанша, але «хлопчики» мені не дуже подобаються в роботі, «дівчата» більш зосереджені. Ще Чайка (їй два роки), і на перспективу навчаємо двох молодих собак Сірі та Трікі. Вікі (Вікторія) єдина працює за іншим методом — пошуком у природному середовищі. Вона йде на запах не конкретної, а просто людини, причому реагує на лежачу або сидячу і позначає знахідку гавкотом (хоча бордери не дуже голосисті, вони мало гавкають). У ментрейлінгу собака пересувається зі швидкістю провідника, на 6-метровому повідку, а у вільному пошуку я знімаю з Вікі нашийник, даю команду «Шукай!» — і вона стартує з усією швидкістю своїх чотирьох лап. Собакам-пошуковцям необхідні постійні тренування.

Для занять потрібен статист умовно потерпілий: той, хто ховається, а собака його шукає, а коли знаходить, то позначає гавкотом або укладкою (лягає). Знайти таких нелегко, бо працювати треба постійно, незалежно від погодних та інших умов. Зараз ми вже другий рік тренуємося з кінологом Володимиром Салієм із Ніжина.

Коли тепло, суботами їздимо в Ічню в міський парк, де граються діти. Пропонуємо їм із дозволу батьків заховатися, щоб наші собаки знайшли. Дітки погралися — ми позаймалися. Це хороші тренування, бо собаки отримують нові запахи. Діткам, які бояться собак, ми пропонуємо перебороти страх, погравши з іншими нашими вихованцями. Вони дуже спокійні і тактильні, дуже люблять, щоб їх тискали, гладили. Корі, Ламанш і Сірі охоче бігають за м’ячиком і так розважають дітей.

Любов із родиною тримають невеличке фермерське господарство: корів, овець, курей. Із цього й живемо. Розплідник — як хобі, я дуже люблю собак! Вони вхожі в дім, особливо зараз, у морози. А так хочуть бути в основному на вулиці.

Загалом у «Веселому вітерці» 9 дорослих бордер-колі й у період нашого візиту було 9 маленьких — по два з половиною місяці (від Чайки). З усіма Любові допомагає невістка, 22-річна Надія Левіна. Вона розказує, що в цій породі виведені лінії під певні цілі.

Одна з них — робоча, яка розділяється на випасання та спорт, і шоу-лінія. У нас є собаки всіх трьох ліній, і всі — дуже різні.

Надія детально описує характери кожного з підопічних. Окрім пошуковців (це робоча лінія), у них є ще представники шоу-лінії — Іриска, Мінорі та Сімба. Із цими вихованцями вони відвідують виставки і спортивні змагання.

Любов хоче, щоб про їхніх собак знали якомога більше і запрошували їх на пошуки зниклих людей, аби зекономити такий дорогоцінний у надзвичайній ситуації час.

Ми готові й далі займатися цим — на волонтерських засадах, як і колись іпотерапією. У мене ніколи не було бажання заробляти на чужій біді. Запрошуємо до співпраці всіх, хто бажає стати частиною нашої команди статистом або провідником зі своїм собакою (порода не має значення). Можна не боятися, що собака зачепить — жоден із наших вихованців не торкається до людини, яку знаходить.

Джерело: газета "Гарт", Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.