Гурт "Scroodge" зняв новий кліп на пісню "Quaranteen"
Євген Бондаренко
Тим не менш, лідер гурту Євген Бондаренко себе зовсім не почуває зіркою. "Знаєш, я за останні роки дуже сильно попустився", - каже він, і демократична лавка у парку, що прихистила нас для цього інтерв’ю, ідеально ілюструє образ музиканта - "Це у 2004-у році я уявляв, що от-от, і ми будемо у Європі десь лабати. Життя розставило все на свої місця, насправді некомерційна музика в Україні мало кому потрібна".
Уже без самовпевненості, але із вірою в себе і свої можливості, гурт продовжує робити свою справу і записує нові пісні. А зовсім недавно Женя повернувся із Києва, де музиканти разом із компанією "Camera light" знімали кліп на їхню нову пісню "Quaranteen". Чи буде проводитися офіційна презентація кліпу, коли можна буде почути новий альбом, який анонсувався ще перед новим роком, і які у гурту плани на найближче майбутнє - у нашому інтерв’ю.
На сьогодні у нас в групі все чудово, ми нікуди не пропадали. Ось буквально на днях повернулися із фестивалю "Польський Вудсток", що проходив у Одеській області під с. Грибівка. Влітку виступали у інших містах України. А на 30 серпня, день створення нашої групи, спробуємо домовитися і організувати виступ у Чернігові. До цього моменту і повна версія нового кліпу має вийти.
Цього літа нам пропонували виступити на Зеленій сцені. Але ми відмовилися. Цей формат уже нам знайомий, минулого року своїм концертом ми, власне, і відкривали даний проект. Ось і цього сезону нас запрошували, і навіть, скажу чесно, декілька разів. Але ми у відповідь висунули свої умови, на які організатори Зеленої сцени не погодилися. Тому на Зеленій сцені нас не буде. Організатори - наші друзі, ми дуже поважаємо і цінуємо те, що вони роблять. Костя, наш барабанщик, на Зеленій сцені працює у технічному обслуговуванні. Але наші умови були надзвичайно простими для виконання, і, тим не менше, для організаторів неприйнятними.
Я не хочу багато про це розповсюджуватися. Просто рано чи пізно настає такий момент, що якщо ти не будеш висувати якихось своїх вимог, то і далі будеш існувати так невизначено. Для того, щоб отримати щось нове, необхідно відмовитися від старого.
Повноцінних професійних альбомів, випущених на студії, маємо на сьогодні два. Це "Пудра", виданий в 2011 році (хоча я відкрию таємницю - сам запис було зроблено у 2005-у - на початку 2006 року!). А в кінці минулого - на початку цього року ми записали новий альбом, "Nothern light", із якого у мережі на сьогодні можна знайти шість треків. Його ми записували на студії у Андрія Мусієнка, і дуже вдячні йому за те, що він нам допомагав.
Але нові пісні у нас придумувалися і репетирувалися завжди, і на концертах новий матеріал виконувався постійно. Крім того, до всього цього в гаражних умовах випускалися альбоми "Покер" і "Make it", так що всього у нас є чотири повноформатних роботи. У найближчих планах - запис п’ятого альбому, на який уже накопичено матеріал. Випускати його плануємо не в Чернігові.
Ми - гурт, який існує сам по собі. У нас немає продюсерів, спонсорів і т.д. А в наш час, щоб займатися музикою, треба мати змогу собі фінансово це дозволити. Бути гуртом і грати пісні - це одне. А мати можливість гастролювати по країні - зовсім інше. Ми маємо таку можливість, і у нас із цим все в порядку.
Така кількість пісень англійською мовою - мій спосіб мислення. Англійська - моя любов, а не спосіб продатися на західний ринок. Вся справа у щирості. Якщо ти робиш музику щиро, це в будь-якому випадку підкупить людей. Це для мене дуже важливо. Я обожнюю зарубіжну музику, і мені подобається, як звучить те, що я написав англійською. Але українською і російською писати я люблю не менше. У новому альбомі, крім англомовних, буде три російськомовних треки.
Прорватися на Захід хотілося б, звичайно. У нас є менеджер, який веде переписку із різними зарубіжними компаніями. Нещодавно нам написали представники одного англійського лейблу, і висловили зацікавленість нашою творчістю. У новому альбомі більшість треків англійською мовою, і він їм сподобався. Зараз ведуться переговори, можливо, щось з цього і вийде.
Ми не крутимося в рекламі і не показуємося постійно у телевізорі. Але в епоху інтернет нас дуже легко знайти. Чотири кліпи, зняті до сьогодні, постійно є у ротації телеканалу А1. Сподіваємося, і п’ятий там теж буде. А що нас не крутять десь на М1, ми не жалкуємо. Для того, щоб туди потрапити без зв’язків і блату, треба заплатити багато грошей. А нам по прайсу нецікаво.
Останній кліп на пісню "Quaranteen" ми зняли за один день у Києві на Трухановому острові. Спасибі хлопцям зі студії "Camera light". А от презентації, як це було у свій час із відео "Сумую", мабуть, робити вже не будемо. Можливо, ми покажемо його на екрані під час нашого концерту у Чернігові. Чи просто викладемо на youtube, наш головний телеканал.
Іноді я ненавиджу інтернет. Можна бути представленим тільки там і доносити до людей свою творчість. Але в той же час з його масовим поширенням у музиці багато що втратилося. Те ставлення до музики, яке було у людей в 90-х, і те, що ми бачимо зараз, кардинально відрізняється. Люди сьогодні хочуть, щоб все було на відстані простягненої руки. Натиснув кнопку - і альбом уже у тебе на комп’ютері. Ти і не чекаєш його. Навіщо чекати - він у тебе буде одразу після виходу.
Раніше були зовсім інші відчуття. Ти дізнаєшся, що з’явився новий альбом. Ідеш кудись за ним. Дізнаєшся, що вже все розкупили. Чекаєш знову, купуєш десь останню касету. Розглядаєш обкладинку поки повертаєшся додому. Навіть картинка на обкладинці - уже якесь передчуття. А якщо десь підтер касету трохи, то караєш себе потім весь день і думаєш про те, що треба купити ще одну.
Відповідно, ти цінуєш музику, поважаєш її. Інтернет стер всі ці відчуття.
Раніше люди навіть одягалися так, щоб одразу було видно, хто яку музику слухає. Рокери одягалися як рокери, хіпарі як хіпарі, а репери як репери. Між ними іноді відбувалися якісь конфлікти, але відбувалося все якось по-справжньому. Зараз всі грані стерлися, унікальні стилі зникли. Плакат музиканта у спальні, мені здається, сьогодні може повісити хіба що мала дитина. Щоб зняти через три роки, коли трохи виросте, і замість нього купити новий айфон.
За ті дев’ять років, що я серйозно займаюся музикою, я дуже сильно себе переоцінив.
Це колись я вірив у чудеса, мріяв. Але реалії українського музичного середовища швидко спонукають мислити тверезо. Зате, опустившись на землю, я навчився цінувати те, що маю: людей які нас слухають і які вдячні нам за те, що ми несемо.
Мені подобається те, що ми намагаємося зберегти в музиці - відчуття дев’яностих. Я дуже люблю той період і ті емоції, пов’язані з музичною культурою. У місті було багато чудових груп, у повітрі просто віяло якимось особливим духом. Ми ходили на рок-середи, постійно відбувалися якісь концерти, і все було живим. Сучасна музика постійно змінюється, і не скажу, що на краще. Багато чого хорошого втрачається при цих змінах. Ми ж намагаємося зберегти той втрачений дух.
Сьогодні дуже популярною течією у мистецтві є тролінг. Ідіоти, на яких дуже весело дивитися. В творчості такі артисти використовують прийом типу "ржака". Щоб люди реготали, і все сприймалося без напрягу, не дай Бог не зачепити б у слухача щось глибоке. А у мене все це завжди викликало відразу, і ми так ніколи робити не будемо. Можна зняти веселе відео, але пісня, основа, все-одно має бути серйозною. Багато людей сьогодні не хочуть напружуватися, кудись рости. Так легше за все. Але це не про нас.
Якби я більше не зміг займатися музикою, навіть не уявляю, що я міг би робити. Я живу музикою все своє свідоме життя, і це зовсім не якісь патетичні слова. Музика - це одне ціле зі мною. Я не уявляю себе і музику окремо одне від одного.
У нас є пісня "В болю є смак". І от одна дівчина із Харкова почала писати мені одного разу дуже глибокі подяки. Розповідала, що у неї в житті був неймовірно важкий період, і тоді вона почула цю пісню. Дівчина її слухала щоранку, їздила з нею у плеєрі на роботу, і пісня вивела дівчинку із її депресивного стану. Вона попрохала, щоб я отримав посилку з подарунком від неї. Дуже довго відмовлявся, але дівчина наполягала, і врешті решт сказала, що вона так сильно хоче подякувати мені, бо я врятував їй життя. Коли прийшла ця посилка, я був дуже здивований - там були досить цінні подарунки. Але найціннішим для мене у даній ситуації було те, що моя творчість може комусь врятувати життя.
Музикою всього мого життя є "Nirvana". Вдома слухаю інді-рок, грандж, музику із 90-х, сучасні гурти. Хто із чернігівських музикантів мені подобається? У нас є дуже класний гурт - "Subconscious void". Дуже поважаю вокаліста гурту, це - Людина з великої літери. І його творчість мені теж дуже подобається.
На великому концерті ти розумієш, що весь цей багатотисячний натовп прийшов не конкретно на тебе. У цьому є свій особливий драйв, ти виходиш і думаєш: "А ось ми зараз покажемо вам!". У сольних камерних концертах розумієш, що слухачі прийшли подивитися конкретно на ваш гурт. І в цьому набагато більша відповідальність, треба зробити так, щоб люди пішли з концерту задоволеними.
Якби я порівнював себе з літературним героєм, вибрав би Гулівера. Іноді я думаю, що от-от, і покажу всім навколо, яка я легенда. Тоді я відчуваю себе дуже великим. А потім опускаюся на землю, і розумію, що ти такий маленький серед всього іншого у світі.
Я народився у Донецьку, потім переїхав до Москви, далі - до Угорщини, пізніше - на Кольський півострів. Але Чернігів - це місто мого життя. Кожного літа я приїздив сюди до бабусі, а з п’ятнадцяти років переїхав жити постійно.
У Чернігові нічого не змінюється. А якщо змінюється - то так незграбно, що і говорити соромно. Які кардинальні зміни у нашому місті відбулися за останні двадцять років? Ось тому у нашому місті так легко зберегти ту внутрішню дитину, яка для мене є дуже цінною. Адже якщо нічого не змінюється, то все оточення нагадує тобі про ті часи, коли ти був маленьким.
Найважливіше для мене - лишити після себе щось, у чому ти будеш жити. У кожній пісні ти віддаєш всього себе. І коли тебе не стане - хтось включить пісню, і ти продовжиш життя у ній в кожній секунді звуку.
Не розумію людей, які займаються музикою виключно для заробітку. Вони пишуть якусь облуду, а потім рано чи пізно їх заб’ють у дерев’яний ящик, і вони зникнуть безслідно разом із своїми піснями, які давно нікому не потрібні. А той, хто робив музику щиро, має набагато більше шансів лишитися живим у своїй творчості.
Я зовсім не думаю, що є в Чернігові відомою людиною. Ніколи не відчував чогось такого і не знаю, що це означає. Розумію, що деякі чернігівці знають про наш гурт. Можливо, хтось у місті мене пізнає. Але я зовсім не зірка.
Я кіноман. Дивлюся всі фільми, які виходять. І за останні десять років постійно у них розчаровуюся. Останній фільм, який мені дуже сподобався, мабуть, головний фільм всього мого життя, який дуже чітко передає мої відчуття, називається "Легенда про піаніста" з Тімом Ротом.
Хочеться, щоб людям було не наплювати на те, що у нас в країні відбувається. Ми так звикли, що нас дурять. Що наші політики нас обкрадають, і навіть знаємо хто і на які суми. І всім байдуже. Це значить, що люди так само ставляться і до себе. Якщо ти не будеш ставитися зневажливо сам до себе, ти і політикам не дозволиш вважати себе шматком м’яса, який можна грабувати щодня. Я не люблю представників влади. Але якщо вони у нас саме такі, значить - це те, чого ми заслуговуємо.
Набридає, коли журналісти задають банальні питання, типу "розкажіть історію вашого гурту" або "а чому ви так називаєтеся?" Мені цікаво про все це розповісти, але раз за разом уже приїдається. Я розумію журналістів, їм треба це питати. Та і не така ми супервеличина, щоб пхикати: "Ой, дістали ви вже своїми питаннями". Я радий кожному питанню, яке стосується нашої творчості. Просто хочеться розповідати і про щось інше.
Все, чого ми досягнули, ми досягнули самі. У нас ніколи не було продюсерів, за нас ніхто не домовлявся і ніхто не просовував. Ми живемо лише за рахунок власного ентузіазму і любові людей до нашої музики.
Раніше якщо тебе показали по телевізору - ти популярна людина. Три канали, і якщо потрапив на один із них - все, ти зірка. Зараз у інтернет є мільйон гуртів і у них мільйон відео. Кожен, в кого є фотоапарат - фотограф або кліпмейкер. Хто скачав програму на комп’ютер - музикант. І у всьому цьому потоці загубитися дуже легко. Тому ми ще, в принципі, на сьогодні нічого!
Гурт в соцмережах:
https://vk.com/scroodge
https://www.facebook.com/Scroodgeband/app_2405167945
Богдан Гуляй
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.