На "Зеленій сцені" виступили чернігівці із "Pipl Plant"

Неділя, 9 червня 2013 13:09 | Переглядів: 5238

Здавалося б, ну скільки можна ходити на одну і ту ж саму подію. Он, Вакарчук із "Океану Ельзи" цілого стадіона ім. Гагаріна, кажуть, розривав до півночі у вівторок. А сьогодні ще більший класик, Юрій Шевчук із своїм "Сольником" у драмтеатрі виступає, і дешевих квитків по 400 грн. не було ще за півтора місяці до концерту. А тут - якась самодіяльність на алеї щоп’ятниці. Але ні! Запит на культурні події просто неба у місті є, і ні зірки-варяги, ні спека, що заганяє в тінь навіть найстійкіших, не можуть завадити тому, що Зелена сцена вже більше місяця збирає чималеньку аудиторію. От і сьогодні, в п’ятницю сьомого червня, я ішов по Красній площі і вже здалеку бачив - на Алеї героїв все як і раніше, і це чудово.
Втім, спека свою справу таки зробила. Із двох частин традиційної аудиторії події: людей, які цілеспрямовано прийшли потусити та розважитися сюди у п’ятничний вечір і перехожих та пенсіонерів-відпочивальників, які вигулюють себе на алеї знічев’я, зацікавлюючись тим, що відбувається, вже на місці, других практично не було. Нестерпне сонце, яке палало весь день, о п’ятій по обіді і не думало збавляти обороти і знижувати температуру, вкриваючи потом лоби людей, які зібралися на традиційну подію.
Дитяча частина аудиторії до літніх температур була індиферентною. Центр розвитку дитини "Янголятко", який сьогодні потурбувався про дозвілля для дітвори, функціонував на повну, і його виховательки та матусі, що пристали до них, старанно розважали наймолодшу публіку. Та, на відміну від минулого тижня, складалася в основному із зовсім маленьких громадян - по більшості років двох-трьох, чотирьох. Можливо, така специфіка студії, чи просто такі мами зібралися цього разу, і, натягуючи тент всіх кольорів веселки над алеєю, ретельно опускали його раз по раз на голови малечі, вкриваючи її і знову звільняючи із різнокольорового полону.

Радощам малих немає меж, вони пищать і плескають в долоні - бути накритими з головою їм зовсім не страшно.
По сусідству пара столиків. За одним із них діти малюють фарбами картини, що нагадують полотна Джексона Поллока, миттєво замурзуючись по вуха. Мами та виховательки витирають їм руки серветками і дітлахи продовжують малювати далі. За сусіднім столиком красива юна брюнетка у сірій майці вчить клеїти фігурки тварин за вирізаними з паперу кресленнями. З-під рук дівчинки рочків трьох з’являється фантасмагоричного вигляду заєць з величезними зубами. "Молодець", - хвалить ту вихователька. - "Який в тебе заєць красивий вийшов". Дівчинка рада компліменту, вона бере свою чудо-істоту за вуха і біжить шукати маму, щоб похвалитися.
А просто на плитці алеї розсипані пазли, які діти роблять вигляд що збирають. Втім, виглядає все це так, що сам процес перебирання яскравих картинок для юних учасників дійства виглядає значно більш захопливим, аніж його кінцевий результат.
За всією цією катавасією з бордюру незворушно спостерігає сувора дівчинка з пластиковим стаканчиком і намальованими на обличчі вусиками. Вона діловито відсьорбує воду і контролює очима простір перед собою. Серйозно повідомляє, що звати її Лізою, а на обличчі собі вона намалювала кицю.

Центр алеї поки пустує, спека розігнала трохи публіку. На протилежному боці, як завжди, функціонує Алея майстрів і розміщена чергова фотовиставка. Фотограф знову не місцевий, точніше - не місцева. Авторку з Києва звати Ірина (в анотації до виставки написано Ірен) Мороз.

Фотографії - сценки із невибагливого сільського життя. Картини, які можна побачити в будь-якому селі, просто від’їхавши пару десятків кілометрів від міста. Дядько у одному і тому ж синьому светрі займається домашнім господарством, палить цигарки; бабця приносить хліб додому, готує обід. Побут, відпочинок, звичайна повсякденність. Зустрічаючи подібне, ми зазвичай проходимо повз, не затримуючи у розумі думок про життя та долі цих людей. Ірина їздила до села декілька разів за два роки, щоб зняти цю історію, яка зветься "Надія для Івана". Авторка фотографій, коротко стрижена молода дівчина у червоній сукні, прогулюється поряд.

Ірен Мороз

- Я сюди приїхала, бо мене покликали і попросили привезти фотографії. Цю історію я знімала, щоб залишити пам’ять для Надії, людини, яка все життя переживає різні нещастя і складні ситуації. Вона весь час втрачає дорогих їй людей. На старості років єдине, що в неї може лишитися - хоча б фотографії.
Взагалі, основна проблема фотографів - вони мало цінують те, що є біля них, замість того витрачаючи свої флешки чи плівку на якісь ілюзії, фотографуючи "красу". В той же час, не помічають своїх рідних, свою маму, свою доньку. І лише втративши близьку людину, приходить розуміння: "Я ж міг, але не зробив цього". Мій батько, будучи фотографом, знімає весілля, випускні альбоми і все таке інше. А фотографій сім’ї у нього майже немає. І я розумію, що я зобов’язана максимально повно зафіксувати всю свою рідню, всіх близьких людей, місце, де я народилася і провела довгий час.

О вісімнадцятій тридцять дві на Зеленій сцені повним ходом іде саундчек. Сьогодні тут виступить місцева команда "Pipl Plant". Хлопців можна вже назвати ветеранами проекту - минулого року вони теж виступали на Сцені (правда, того концерту я не бачив). Що ж, наздоженемо втрачене сьогодні. Музиканти незлобливо підколюють звукорежисерів і настроюються, є час пройтися алеєю ще раз.

У дитячому кутку все ще продовжується рух, але він вже не такий активний. Абстракціоністи малюють свої полотна вже на чому доведеться, мабуть, штатні запаси аркушів вичерпалися. Пазли складено, мабуть, по десятку разів. Дітвора снує туди-сюди через трубу із тканини, покладену на різнокольорове покривало. Поряд плаче дівчинка у синій сукні, її заспокоює тато з самокатом. Все іде своїм чином.

На Алеї майстрів традиційно біжутерія, прикраси, мило ручної роботи. Із нового - заплетення кісок біля столику із ляльками. Серйозна юна пані років семи у повному бойовому розфарбуванні вмостилася на стільчику, а над волоссям її чаклує коротко стрижена брюнетка у білому. Процес серйозний, відволікати не будемо, пройдемося далі. По сусідству - картини нашитими по зображенню стрічками. Питаю. як це зроблено.

Виявляється, сам малюнок робиться типографським способом. А вже по ньому вишивається стрічкою. Процес непростий, одне невелике зображення розміром трохи більше за аркуш А4 вимагає 25-30 годин роботи. Коштує витвір теж немало - триста гривень. "Дуже трудомістко. Роблю просто для того, щоб не зупинятися", - розповідає майстриня.

За кілька хвилин до сьомої дитячий майданчик вже згорнуто, а малечу яка не награлася, з плачем розібрано матусями. Сонце вже набагато нижче і зовсім не пече, а перед сценою, де продовжують неквапом настроюватися музиканти, вже зібралося в очікуванні концерту кількадесят чоловік глядачів. "Вони що, думають, що із Шевчуком зможуть конкурувати", - жартують поряд, вказуючи на музикантів. Шевчук Шевчуком, а драмтеатр не гумовий, і кілька сотень гривень на легенду російського року є далеко не у всіх. Тут же все демократично, і місця на алеї безкоштовні.

Рівно о сьомій на сцену підіймається Діма Янчук з вистриженим "ірокезом" і оголошує початок виступу "Pipl Plant". Дівчатка-підлітки старшого шкільного віку захоплено плескають в долоні. Так от хто у нас в Чернігові кумири тінейджерок! Глянувши на публіку перед сценою, яку до цього уважно не роздивлявся, помічаю, що її перші ряди - саме дівчатка 16-17 років. З першими акордами музики вони починають хитатися їй в такт, підспівуючи слова. На просторі перед сценою гарцюють діти, для них бадьорий музичний супровід - чудовий привід скинути енергію, яка ще залишилася після творчості на дитячому майданчику. Чоловіча частина аудиторії статечно тримається дещо позаду.

Музиканти грають з настроєм, та і звук виставлений якісно. Але кожного разу, коли повертаюся спиною до сцени, виникає якесь дежавю. Його проясняє знайомий, американець Роберт, якого зустрічаю у натовпі. "Манера співу як у групи "Muse", дуже схоже", - каже він мені у відповідь на питання, як йому концерт. Точно! А я думаю, що ж мені нагадує характерний протяжний вокал соліста.

Концерт триває з перервою більше години, і весь цей час публіка прибуває. В другому відділенні перед сценою вже нічогенький натовп, що сидить, стоїть, хитається та пританцьовує в такт музиці. Наприкінці музикантів не відпускають зі сцени, просячи ще пісень. Класно, що у нас є такі популярні групи. Хай навіть трохи схожі на "Muse".
До зустрічі через тиждень!

Богдан Гуляй