На Голубих озерах вуж заповз немовляті в живіт?

Місяць тому місто й область облетіла страшна звістка.
На Голубих озерах у Ріпкинському районі вуженя заповзло немовляті в живіт. Перекрило йому дихання і задушило!..

Нібито було так. Молода сім’я приїхала відпочивати. З матір'ю і батьком була дитина до року. Мати погодувала дитя, приколисала біля грудей. Коли заснуло, поклала на килимок у палатці. Глянула — міцно спить. Спокійно пішла купатися.
Дитя посопує. Ротика при-відкрило, у куточку крапелька молока біліє...
Запах молока і привабив вужа. Вуж і заліз.
Коли мати кинулася до дитяти, воно вже не дихало, тільки живіт ворушився, ходором ходив.
Помчали в лікарню, розрізали животик. Вуж, якого витягли під час розтину, був ще живий...

Які лікарі оглядали дитину, в якій лікарні це було? Звідки сім'я? Якщо не з Чернігова, то, може, з Києва чи з Білорусі? Теж знак запитання.
Але історію переповідають із уст в уста досі. І чим більше часу проходить, тим більше в оповіді натхнення і подробиць. Більше того, про вужа і немовля розповідають у Гадячі на Полтавщині, у Кролевці на Сумщині, у Кам’янці-Подільському Хмельницької області. Кожне місто претендує, що це страхіття було саме у них біля річки.
Як колись, у давні часи, розказували: попила дитина водички з озерця, місяць минув, другий... Дитина худне, а живіт росте!.. А тоді — одна за другою з рота почали жаби стрибати!.. Виявляється, в озерній воді були пуголовки. З них і вилупилися жаби!

Це вигадали ще в радянські часи. А чим ми гірші?
Тим паче, що для останніх років історія більш ніж реальна. Вужів стало більше. Вони гріються на осонні, не боячись людей. Вужів витягають з колодязів. Змієнят знаходять у стеблах картоплі.

Чи можливо таке?

Завідувач хірургічного відділення Ріпкинської центральної районної лікарні Едуард Бабкін:
— Чи може таке бути? Та все, що хочете, може бути (сміється). Але до нас нікого не привозили.
Я працюю хірургом 20 років. Випадку, щоб вуженя вбило дитину, не пам’ятаю.
Дітям найчастіше потрапляють до рота копійки — одна-дві, деталі від конструктора «Лего», частинки іграшок, ґудзики.

Катерина Вихор, завідувачка ФАПу у селі Невкля Городнянського району:
— Чула про цей випадок із вужем у Ріпках. Але чи правда, чи ні, не знаю.
Якщо поміркувати, то запах молока міг привабити вужа до дитини. Бо вужів поять молоком, я чула про таке. Але бачити, що вужі молоко п’ють, цього я не бачила.
Я працюю у фельдшерсько-акушерському пункті 33 роки, із 1979-го. Такого у нас не було, щоб вуженя, жабеня, чи ящірка потрапила дитині у живіт.
Бачила колись по телевізору сюжет, ніби змія заповзла до рота людині. Але то було в якійсь африканській країні, не у нас.

Микола Ігнатенко, виконуючий обов’язки завідувача хірургічного відділення Городнянської центральної районної лікарні:
— Теоретично це могло трапитися. Вуженята ж тоненькі. Можуть заповзти у будь-яку шпарину. Якщо дитина лежала спокійно, то вуж міг і не злякатися її. Тим паче, що запах молока привабив.
У моїй медичній практиці подібного не траплялося. Хоча випадки укусів людей зміями почастішали.

Обласний хірург, завідувач хірургічного відділення Чернігівської центральної районної лікарні Валерій Василинчук:
— Ви знаєте, якщо балуватися з вужем, то це можливо.
Офіційно цього не було. Якби було, медична спільнота знала б. Цей випадок — якщо не брехня, то легенда.
Було, що жучок пацієнту у ніс залетів, дірку знайшов. Бувало, що у вухо потрапив. Але щоб вуж заповз у гортань...

Головний спеціаліст з педіатрії управління охорони здоров'я Чернігівської облдержадміністрації Людмила Кривець:
— Я чула про цей випадок. Але він не підтверджений. Ми спілкувалися зі спеціалістами Ріпкинської центральної районної лікарні. До них за допомогою ніхто не звертався. Такого не було.
Я працюю в педіатрії 24 роки. Не траплялося у нас такого. З чужорідних тіл — квасолина, горошина могли б потрапити до носа, до вуха.

Обласний дитячий хірург-онколог Сергій Ярмак:
— Мені не віриться, що цей випадок реальний. Це не схоже на те, що могло б трапитися насправді.
У моїй практиці такого не було. Бувало, що оси або бджоли потрапляли до рота і кусали за піднебіння. Але вони не заповзали і не залітали, а потрапляли разом із продуктами. Наприклад, зі шматком яблука або груші чи з варенням.
З чужорідних предметів, які ковтала дитина і які мені доводилося діставати хірургічним шляхом, це шпінгалет. Металевий, важкий, довжиною не менше десяти сантиметрів. Його «з’їв» хлопець років п’ятнадцяти. Проковтнув спеціально, щоб уникнути кримінальної відповідальності. Він крав магнітофони з машин. А його затримали.
Але це не типовий випадок. Найчастіше доводиться хірургічним шляхом видаляти тріхобезоар. Це жмутки волосся, які злиплися. Найчастіше у шлунку, буває, що у кишківнику. Волосся потрапляє всередину, якщо дитина за недогляду тягне його до рота і їсть.
Якщо дитя проковтнуло голку, то вона зазвичай розвертається у стравоході тупим (важчим) кінцем донизу і виходить природним шляхом, у туалеті.
Якщо проковтнуло монету величиною з одну-дві копійки, вона без проблем виходить. Навіть 50 копійок, і ті проходять. А от рубль радянський — це вже проблематично.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №37 (1375)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.