У Ніжинській громаді вирощують нетелів породи голштин для найбільшої в Європі молочної ферми
Ігор Хлистун та чистокровні нетелі господарства породи голштин
У Ховмах Комарівської громади, що на Ніжинщині, вирощують нетелів високопродуктивної породи голштин для найбільшої в Європі молочної ферми, розташованої в селі Великий Крупіль Київської області. Займається розведенням голштина «Українська молочна компанія», в її Борзнянській філії нині утримують понад 2700 нетелів. Тут їх дорощують до 14-місячного віку, після чого передають на молочнотоварну ферму.
А в сусідній із Ховмами Сидорівці нарощують поголів’я м’ясних порід – абердино-ангусів та Мюррей Грей. УМК – чи не єдина українська компанія, яка утримує австралійську породу Мюррей Грей. Ці корови добре прижились на Чернігівщині. І молочних нетелів, і м’ясних корів компанія вирощує за європейською технологією – цілий рік тварини живуть просто неба, що робить їх витривалими. Керівник філії УМК Ігор Хлистун переконаний, що тваринництво – це один із форпостів українського села. Очолювана ним частина компанії доводить це на практиці, будучи одним із найбільших місцевих роботодавців та платників податків на селі.
Шахтар, що став аграрієм
Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська молочна компанія» спеціалізується на виробництві молока екстракласу, племінних нетелів, кормів для ВРХ, зернових і бобових культур. Особлива увагу компанія надає плануванню ферм, враховуючи найсучасніші технології та екологічні вимоги, щоб максимально ефективно використовувати ресурси та зменшити вплив на навколишнє середовище.
Компанія була заснована у квітні 2006 року. За час своєї роботи вона збудувала на території Київщини найбільшу в Європі молочну ферму. Загальне поголів’я становить 12 тисяч голів. Надій залікового молока на добу на сьогодні становить 170 тонн, що в розрахунку – 44 літри залікового молока на одну дійну голову. В обробітку УМК – близько 11 тисяч гектарів землі, більшість з якої розташована в Борзнянській філії – у межах Комарівської громади Ніжинського району.
Керує філією Ігор Хлистун – колишній шахтар із Горлівки, який вже на Чернігівщині розкрив у собі потенціал аграрія та тваринника. У 2014 році йому разом із родиною довелося покинути окуповане містечко, втратити житло, роботу і заново будувати життя. Ось вже 10 років Ігор Олександрович живе та працює у Комарівській громаді – спочатку начальником охорони Борзнянської філії «УМК», а потім і її керівником. Своє життя він пов’язав із Комарівкою, не просто переїхавши сюди на роботу, а завдяки програмі підтримки індивідуального будівництва на селі збудував тут свій дім. Тож, як мешканець громади і як керівник компанії – одного з найбільших її роботодавців, переживає за те, щоб громада була спроможною, а кожна сплачена гривня витрачалась належно. Платить УМК дійсно немало.
«У 2024 році УМК сплатила до бюджету громади 7,7 мільйона гривень, з яких майже 3,4 мільйони гривень – це податок на доходи з фізичних осіб від заробітної плати, – каже Ігор Хлистун. – Ми є другим бюджетоутворюючим підприємством в громаді».
Більше за ТОВ «Українська молочна компанія» в бюджет громади сплатила тільки СТОВ «Дружба Нова» – кластер агрохолдингу «Кернел» – 8,15 мільйона гривень. З результатом 4,3 мільйони на третьому місці ТОВ «Прохорське» – кластер «Агротрейду». Отож фактично одну п’яту частину бюджету громади формує це невелике за українськими мірками господарство.
«Нашу компанію створювали під молочне скотарство. Якщо брати по землях, то найбільше землі компанія має у Борзнянській філії – близько 6400 гектарів, з яких 4100 гектарів – це рілля, а решта 2300 гектарів – сіножаті. Землі розташовані поблизу Комарівки, Ховмів і Сидорівки».
ТОВ «УМК» є найбільшим роботодавцем громади. Так, у компанії, згідно штату, працює 104 працівники, 10 з яких мобілізували до лав Збройних Сил України. Середня зарплата по підприємству перевищує 20 тисяч гривень. Втім, це лише середній підсумок, оскільки в активний період сільськогосподарських робіт механізатор може заробити і 80 тисяч гривень за місяць. Підприємство має статус критичного, отже, бронюванню підлягає половина працівників.
Високопродуктивні нетелі для найбільшої в Європі молочної ферми
У селі Ховми розташована одна з найбільших в Україні ферм з вирощування молодняка породи голштин. Раніше звідси йшла реалізація високопродуктивних нетелів по всій Україні, однак останнім часом їх вирощують для оновлення та нарощування молочного стада на фермі у Великому Крупілі, що на Київщині. Зараз, за словами Ігоря Хлистуна, там утримують близько 8 тисяч дійного стада. Тож можна відповідально заявити, що у Ховмах, на Чернігівщині, вирощують майбутнє молочного тваринництва компанії.
«Ми утримуємо 2749 голів нетелів породи голштин, – пояснює керівник філії. – До нас привозять телят у віці п’яти місяців, і ми їх дорощуємо до 14-16 місяців. Після цього спарованих нетелів везуть на Київщину. Наша компанія бачить потребу і перспективу в нарощуванні поголів’я дійного стада».
І хоча ціни на молоко сьогодні залишають бажати кращого, Ігор Хлистун згадує не такі вже й далекі часи десятилітньої давнини, коли тваринництво вважали соціальним проектом.
«У 2019 році в компанію зайшла нова команда і новий генеральний директор, який тваринник з ніг до голови. З його появою робота з тваринництвом у компанії повністю трансформувалась», – каже Ігор Хлистун.
Абердино-ангуси та Мюррей Грей цілий рік живуть просто неба
М’ясних корів утримують диким способом
Не відстає у креативності й Ігор Олександрович. Так, позаминулого року у Сидорівці з його ініціативи вдалося реалізувати унікальний за сучасними мірками проект, перевівши ріллю в сіножаті. Зазвичай, як відомо, у нас все буває навпаки – сінокоси переводять в ріллю, але у випадку з «Українською молочною компанією» трапилося протилежне – 160 гектарів ріллі засіяли різнотрав’ям та загородили огорожею, створивши таким чином природній випас для завезеного з Європи поголів’я м’ясних абердино-ангусів та Мюррей Грей.
«Наскільки мені відомо, то Мюррей Грей в Україні ніхто не утримує, - починає розповідь про цю унікальну породу корів Ігор Хлистун. – Це – сучасна австралійська м’ясна порода, нащадок ангусів та шортгорнів. Порода середнього розміру, має гармонійну міцну статуру. Вага дорослих корів – 500-700 кг, бугаїв – 900-1100 кг, новонароджених телят – 27-36 кг. Масть варіюється від темно-сірого до світло-сірого, зустрічаються сіро-коричневі та чорні особини. Від своїх предків – ангусів вони успадкували темну пігментацію шкіри. Мають спокійний характер, міцні кінцівки та є дуже витривалими».
Зі 180 нетелів, які завезли сюди два з половиною роки тому, поголів’я вдалося догнати до 260 голів. На цьому компанія не зупиниться.
Витрати на утримання тварин – мінімальні.
«Влітку випасаємо корів на випасі, взимку даємо сіно природних трав, – пояснює головний зоотехнік Борзнянської філії УМК Микола Федорович Залога. – Щоб тваринам було тепліше, даємо під ноги солом’яну підстилку. Взимку також підгодовуємо концентратами по одному кілограму на голову, зазвичай даємо дерть кукурудзяну чи пшеничну».
За словами Миколи Федоровича, до морозів ці тварини витривалі, холоду не бояться. «Витрат біля них немає, одного доглядальника вистачає, – каже головний зоотехнік. – Теляться вони здебільшого самі, іноді приїжджаємо, допомагаємо при отелі. Оце якраз перед морозами почали розтелюватись. Телята холодів також не бояться, сплять на соломі, накриття їм ніякого не треба, вони наші морози спокійно витримують».
Керівник філії каже, що спочатку переживав за телят, думав навіть якісь ковдри шукати, але після перших пологів переконався, що обидві породи витривалі і не потребують особливих умов.
Корів парують з бичками, завезеними з Угорщини – є і абердино-ангуси, і Мюррей Греї.
«Одного абердина я назвав Орбаном, – жартує Ігор Хлистун. – Спочатку ми намагались тримати ці дві породи в різних загорожах, однак для них ця загорожі що є, що немає. Не бояться вони і електропастухів. Тож після невдалого досвіду утримання порізну, вирішили об’єднати стада. Та все ж згодом плануємо корів розділити, щоб окремо розводити Мюррей Грея».
Ігор Хлистун каже, що він – один із його фірми, хто куштував м'ясо цієї породи.
«Воно дуже незвичайне, дечим нагадує індичку – світло-рожеве з крупними волокнами. У абердино-ангусів м'ясо червоне з прожилками, так би мовити, стейкове», – характеризує особливості м’яса.
Ветеринару пропонують зарплату від однієї тисячі доларів
У господарстві відійшли від традиційних форм утримання тварин. Навіть молочних голштинів тут тримають просто неба.
«Світовий досвід показує, що достатньо якісної підстилки, води і кормів, – каже керівник філії УМК. – Ми гарантуємо, що наш нетель високоякісний і буде давати молока як треба».
Як і для будь-якої сільської глибинки, гостро стоїть питання кадрів. Тваринницька ферма має лише одного ветеринара.
«Три роки я шукав ветеринарів і все безрезультатно, – бідкається Ігор Хлистун. – Була певна надія на внутрішньо переміщених осіб, навіть двоє лікарів працювало – один більше року прожив і вирішив повернутись на Київщину, а другого мобілізували. Залишились ми з одним зоотехніком і одним ветлікарем на все наше багатотисячне поголів’я».
За словами аграрія, його підприємство готове платити ветеринару на старті одну тисячу доларів в місяць, забезпечувати житлом на вибір – у Борзні чи безпосередньо в селі. Втім, бажаючих їхати в глибинку поки немає.
Не менша проблема і з механізаторами.
«Тримаємось виключно на місцевих, які в принципі вже нікуди не хочуть їхати, і, може, хтось із молоді тримається за бронювання, але поруч холдинги, які так само пропонують гроші та бронювання. За хорошим працівником у нас зараз черга», – каже аграрій.
Втрачені можливості громади
Оскільки господарство посідає друге за кількістю сплачених податків у громаді, то природно, що його керівник переживає за те, наскільки ефективно їх розподіляють.
На думку Ігоря Хлистуна, громада неправильно розпоряджається її основним ресурсом – землею.
«Скільки їздив на земельні комісії, просив виставляти комунальні землі на аукціон – все марно, а саме тут можна знайти додаткові гроші на покращення рівня життя людей, – наголошує аграрій. – Всі розуміють, що земля давно поділена, але є ділянки, які знаходять в результаті інвентаризації. Щодо них не можна вирішувати за принципом «кому віддати», а виставляли землі на аукціон і віддавали тому, хто запропонує найбільшу ціну. Ми завжди готові брати участь і завжди даємо гарну ціну. У нас у Сидорівці є шматок землі близько 8 гектарів, ми платимо за нього 60 тисяч гривень в рік. Сьогодні земля це – основний ресурс громади, який повинен працювати на громаду».
Ці слова звучать справді справедливо від керівника підприємства, яке сплачує найбільше ПДФО і є найбільшим роботодавцем в громаді. Звісно, якщо не враховувати бюджетників із сільської ради.
ТОВ «Українська молочна компанія» впродовж багатьох років доводить, що тваринництво може і повинне бути ефективним. Ба навіть більше, тваринництво – це те, що може тримати на плаву село.
«Я не проти рослинництва, але якщо ти заробляєш, то сплати податки, – каже Ігор Хлистун. – У нашій громаді 29 тисяч ріллі, але якщо побити погектарно, то ми платимо відповідно до своїх площ, а ще 7 тисяч гектарів дуже відстають від основних платників. Чому така різниця? По нашій громаді й по аналогічних громадах земля зараз – це основний носій бюджету, і з ним треба працювати, і працювати постійно. Так само, як працює приватне підприємство з землями, так має працювати сільська рада. Я свого часу вірив у реформу децентралізації, але виявилось, що брак управлінців не дає можливості зробити децентралізацію ефективною. Здебільшого всі призначення – через особисті знайомства, а не через професіоналізм. Ми товчемося на місці і, по суті, виживаємо. Хоча на старті громади мали підтримку Уряду, були і залишаються проекти підтримки позадержавних фондів. Ці можливості повинні використовуватись на благо і задля розвитку громади».
Зрештою, в чому неправий Ігор Хлистун? Децентралізація не спрацювала там, де керманичами стали багаторічні чиновники-балакуни, які роздули штати згідно власних уподобань та родинно-кумівських зв’язків. У тих, небагатьох громадах, де керують господарники, є розвиток і перспектива. Там, де є тваринництво, перспективи ще залишаються, головне – щоб у громаді були ті, хто зацікавлений у її розвитку.
Джерело: сайт газети "Чернігівщина", Віталій Назаренко, фото автора та Сергія Кордика
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.