GOROD.cn.ua

Землян у космос покликав Гагарін

Приводом для зустрічі з ветераном легендарного Байконура Валентином Прокоповим стала публікація гартівського кореспондента Олега Яновського „Загубленіу космосі” („Гарт”, №5 від 2 лютого 2007 року.) Колишнього інженера-випробувача космічних ракет у листі до редакції обурило те, що обласний тижневик розповів про космонавтів, які начебто літали у космос ще до Юрія Гагаріна й ніби-то гинули під час польотів. Валентин Прокопов пропрацював на космодромі з 1959 року до 1979-го. Його запросили на надсекретний об'єкт СРСР відрзу після закінчення Ленінградської військово-повітряної академії  Можайського. Валентин Денисович добре знав Корольова, Гагаріна та інших відомих людей, які торували дорогу в космос.



— Щодо радянських космонавтів, то до Гагаріна у космос не літала жодна людина — говорить Валентин Прокопов. -Американці, які першими висадилися на Місяць, говорили, що саме Гагарін покликав землян у космос. До речі, розробки систем польоту на Місяць велися і в Радянському Союзі. Конструкторам із бюро Коро-льова вдалося створити ракету Н-1, яку ще називали яЕнергієюм, для польоту на Місяць. Але через низку причин нам не вдалося висадитися на супутник землі. На початку 60-х років, після польоту Юрія Гагаріна у космос, західна преса, особливо американська, стала оприлюднювати матеріали про радянських космонавтів, які начебто літали до Гагаріна. Це була дезінформація, і тоді ми розуміли, для чого все це робиться, адже між США і СРСР тривала неоголошена війна. Американці теж вперто готувалися до запуску людини у космос. Вони навіть запустили свого космонавта у суборбітальний політ, тобто ракета злетіла, від неї катапультувалася капсула з людиною, яка приземлилася у заданому квадраті. Одне слово, навколо земної орбіти американцям облетіти не вдалося. Радянські ж науковці над людьми так не експериментували. На секретному полігоні у Капустяному Яру запускалися геофізичні ракети з пацюками, мишами та собаками, їх піднімали на висоту від 80 до 400 кілометрів і спускали назад, аби за лічені хвилини падіння капсули вивчити стан живого організму в невагомості. Адже ми могли у земних умовах відтворити для космонавта все, окрім невагомості. Не всі тварини поверталися на землю живими. Пам'ятаю, як хотіли відрядити у космос мавпу, але не знаю, чим усе закінчилося. Наголошую: експериментів над людьми ніхто не ставив.



Після випробування Радянським Союзом у 1957 році важкої балістичної ракети Микита Хрущов заявив, що СРСР має таку зброю, яка у будь-який момент може вразити ціль у будь-якій точці земної кулі. Тоді до цієї заяви фахівці поставилися скептично, адже немає такої ракети, яка може літати вічно, чекаючи сигналу на ураження цілі. Хоча Радянський Союз і Америка практично паралельно вели розробки космічної та балістичної зброї, наші конструктори випереджали США на крок. Усі роботи велися у надсек-ретному режимі, хоча інколи у західних ЗМІ з’являлися знімки радянських секретних об’єктів на Байконурі.

— Валентине Денисовичу, чи бували випад -ки, коли на космодром намагалися проникнути шпигуни чи диверсанти?

— Таких випадків не пригадую, але хтось же все-таки робив знімки об’єктів, які потрапляли у пресу. Скоріше за все, це робили ті, хто разом з іноземними делегаціями відвідував Байконур. Балістичні ракети потрапляли до нас із підмосковного заводу (нинішнє місто Корольов), де безпосередньо контролював розробки Сергій Корольов. Для конспірації їх везли під виглядом пасажирських вагонів, але поїзд ніде не зупинявся. Ракети прибували до нас розібраними, а ми випробовували окремі блоки на спеціальних стендах.

— Ви сказали, що вітчизняні конструктори працювали над технікою, яка мала доставити людину на Місяць ?

— Але мало лише доставити, треба космонавта забрати назад. Розробка конструкторського бюро Корольова, вже згадана ракета Н-1, мала розігнатися до першої космічної швидкості (8 км/с), щоб вийти на навколоземну орбіту. Далі розігнатися до другої космічної швидкості (11 км/с), аби вивести так звану місячну кабіну з людиною на навколомісячну орбіту: Там космічний апарат мав розділитися на дві частини: одна залишилася б літати навколо Місяця, а друга опустила б космонавта на місячну поверхню. Спусковий апарат мав бути обладнаний двигуном, який виконував би роль гальма при спуску, а також міг би підняти його назад на навколомісячну орбіту, де мала б відбутися стиковка з основним апаратом, який і доставив би людину на землю. На жаль, втілити це у життя нам не вдалося. Окрім Місяця, розроблялися і здійснювалися польоти на Венеру та Марс. До цих планет за пускалися космічні апарати.

— Що ви можете сказати про Сергія К о рольова?


— Сергій Павлович був дуже вимогливим до людей і до себе, а також прискіпливим до роботи. Він детально і терпляче пояснював підлеглим усі нюанси перед запуском ракети. Корольов часто приїздив на Байконур, контролював запуск ракет.

- Ви вірите в Існування нло?

— Це все дурниці. Я пробув на Байконурі двадцять років, знав усіх космонавтів, але жоден з них не розповідав про зустрічі з непізнаними літаючими об'єктами. Щоправда, якось космонавт Гречко заявив, що бачив в ілюмінатор якісь літаючі об'єкти. Але то було, скоріше за все, космічне сміття.



Сьогодні у Чернігові проживає понад сто ветеранів Байконура. Щороку на День космонавтики вони збираються, аби перегорнути славні сторінки радянської космонавтики, яку новоспечені політики знищили і не збираються відроджувати. А жаль, адже батько космонавтики Костянтин Ціолковсь-кий говорив, що Земля — лише колиска людства, а майбутнє — за освоєнням Всесвіту.

Андрій Димич, «Гарт» № 15 (2299) від 13 квітня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Валентин Прокопов, Димич, «Гарт»