• Брухт ДальнобойСервис


Радио

Старый Чернигов - сборник статей

Старый Чернигов - сборник статей First Previous Next Last

ШКОЛА №4 НА ЛІСКОВИЦІ
     Тож і одна з чотирьох на початок 20 століття церковно-приходських шкіл міста Чернігова виникла на Лісковиці рівно сто років тому саме на місці веселого "пітейного" закладу - чайної, яку міська управа значно розширила і добудувала. І хоч замість чарки тут почали користуватися чорнильницями, за цим учбових закладом назавжди закріпилася назва - "Чайна школа". Зараз тут розташований обласний туристичний центр. Але потяг Лісковиці до знань був настільки великим, що ця дерев'яна школа не могла вмістити всіх діток. Тому у 1908 році якраз на базарному місці була збудована нова, двоповерхова кам'яна школа. Словом, після жовтневого перевороту на Лісковиці було аж 2 школи - дерев'яна ім. Григорія Сковороди, та кам'яна ім. Бориса Грінченка, які у 1923 році об'єдналися в одну - трудову семирічну.
     Але сучасне обличчя 4-ї школи визначає нова школа, збудована у 1955 році - під самісінькими високими банями Успенського собору. Можливо, саме десь тут, майже 1000 років тому у густому вітті ялин наші пращури побачили образ чудотворної ікони Єлецької Божої Матері, під омоформом якої, хочеться вірити, і зараз перебуває ця школа.
     Але історія школи не тільки в цьому. Насамперед, вона в долях її учнів. Сьогодні важко сказати, скільком своїм вихованцям вона дала путівку в життя за ці 100 років. Це таки справді історія. Але характерно те, що протягом всього свого існування школа теж залишалася "простолюдинкою". Вельможне панство-дворянство зроду не водили сюди своїх дітей, шукаючи чогось більш престижного. Вона ж навпаки, збирала до себе діток з усіх навколишніх приміських сіл, щоб дати їм освіту. Може тому їй з небагатьох чернігівських шкіл вдалося зберегти викладання рідною українською мовою. Та й зараз, коли в гонитві за престижем переважна більшість шкільних закладів перетворюється в гімназії, чи ліцеї зі спокусливими ухилами навчання - "ухил" четвертої школи залишається незмінним - любов до дітей. Вона залишається нашою лісковицькою школою,
     І тому, як на побачення зі своєю першою любов'ю, сюди зараз приходять її колишні випускники, щоб ще раз зустрітися зі своїм дитинством, згадати своїх перших вчителів, своїх шкільних друзів. До речі, саме вони і стали головними ініціаторами та організаторами відзначення сторічного ювілею школи. Серед них і Анатолій ВАРЕНИК, для якого останній шкільний дзвоник пролунав вже у такому далекому 1954 році.
     - Школі 100 років, а мені вже майже 70... Але зайдеш у клас, сядеш за парту - і ніби спадає з плечей тягар років, зникають хвороби. І ніби знову чуєш голос своєї улюбленої вчительки Любові Василівни Баран чи Ольги Дмитрівни Гаєвської. То були справжні педагоги, учителі з великої літери - як легко і невимушено вони могли знайти стежину до дитячих сердець! А Анатолій Опанасович Козинцев - та в нього не тільки наші дівчата були нестямно закохані, всі хлопці вважали його своїм кумиром. То ж і вся школа враз стала спортивною, бо викладав він фізкультуру. І це, мабуть, завдяки йому його учень, а мій сусід Валерій Кравчинський у 60-ті роки став улюбленцем всіх футбольних фанатів. Його і зараз називають легендою чернігівської "Десни", незмінним капітаном якої він був багато років. А моя однокласниця Алла Давиденко (Коротаєва) стала майстром спорту з легкої атлетики, 15 років захищала спортивну честь України. А вже пізніше, в 70-ті роки випускник нашої школи Олександр Батюк став срібним призером зимових Олімпійських ігор в Сараєво у 1984 році. Та хіба тільки спорт? Взяти моїх однокласників - два Анатолія: Анатолій Батог став доктором наук, професором українського науково-дослідного інституту пластмас, що в Донецьку, Анатолій Конашевич - відомим сходознавцем, перекладачем з іноземних мов у Москві.
     Як Київ починається з Подолу, так для Чернігова його історичним передмістям є Лісковиця, з високих пагорбів Болдиних гір ніби освячена благословенням старовинних храмів, найбільших святинь древнього стольного града. Тихий, мальовничий, неповторний куточок природи, що потопає в зеленій розкоші садів, де на чистих плесах озер і деснянських хвиль вигойдалося вже не одне покоління чернігівців. Ще не місто, але вже й не село... Одне слово, передмістя, де здавна селився простий, робочий, ремісничий люд. Так, Лісковиця - простолюдинка, зі своїми звичаями, своїми традиціями. Невтомна в праці, весела вдачею, незавжди цнотлива і законослухняна, трохи бешкетна і хмільна, але з тих, хто ніколи не пропиває розум.
     Додамо, третій Анатолій - мій співрозмовник Анатолій Вареник - 40 років пропрацював на одному з найбільших підприємств Чернігова "Хімволокно", пройшовши шлях від помічника майстра до заступника генерального директора. Словом, чимало колишніх учнів школи не тільки писали літопис 4 школи, а й творили велику історію всієї країни.
     Виявляється, у 1934 році сім класів школи закінчив майбутній Герой Радянського Союзу, полярний льотчик Петро Коломієць, який у роки Великої Вітчизняної війни здійснив свій вікопомний подвиг. А, скажімо, у 1948 році у кам'яній школі за однією партою сиділи випускники Микола Єщенко, який згодом став Генеральним директором запорізького "Коксохімкомбінату" та Микола Колєсніко - майбутній Генеральний директор Бобруйського шинного заводу, заступник начальника хімічної промисловості Білорусії. Багато цікавого про свою рідну школу могли б розповісти Генеральний консул України в Санкт-Петербурзі Микола Рудькочернігівський поет, член національної спілки письменників України Василь Буденний, журналіст Сергій Гайдук, профспілковий лідер Чернігівщини Володимир Струк.
     - Ми продовжуємо пошук колишніх учнів нашої школи, - говорить директор школи Тамара Леонтіївна Багіна. - Я навіть не сподівалася, що підготовка до ювілею школи викличе такий жвавий інтерес не тільки серед колишніх її випускників, а и наших, нинішніх учнів. Вчителі Ольга Федоренко та Ольга Коновал зуміли так організувати пошукову роботу, що вона стала органічною, практичною частиною вивчення історії рідного краю. Вже навіть наймолодші наші учні залучаються до цієї справи, розпитуючи своїх батьків і дідів (а 4-а школа, можна сказати, династична). Про їхнє шкільне життя, якою колись була Лісковиця і ми вже маємо стільки цікавого, унікального матеріалу, що за порадою відомого чернігівського краєзнавця Герарда Кузнєцова, плануємо вже найближчим часом відкрити шкільний музей, не тільки школи, а і всієї нашої Лісковиці - справді неповторного мальовничого й історичного куточка нашого міста.
     До речі, сама Тамара Леонтіївна вже 37 років пише історію рідної школи, 15 з яких - на посаді директора. І, звичайно, четверта - для неї найкраща, а її діти - найрозумніші...
     - Мабуть, як для кожної матері. А їх у мене майже 300. Зрештою, всі мої колишні випускники назавжди залишаться моїми. Так, для мене вони найрозумніші: і Жанна Трохимченко, і Настя Фоменко, які закінчили школу із золотою медаллю... Та й усі інші учні - для мене головне, щоб вони стали хорошими людьми. Тож я сподіваюсь, що вони цієї осені, на ювілей школи, повернуться як найдорожчі гості.
     На зміну сьогоднішнім випускникам прийде нове покоління, і знову дзвенітиме школа дзвінкими, молодими голосами. І знову "Лісковиця дитячим сміхом повниться" - як сказав Василь Буденний, якого ювілей рідної школи, зачепивши, поетичні струни душі, надихнув написати шкільний гімн до цієї дати... Слава тобі, і доземний уклін, завжди юна столітня наша школо, нев'януче древо пізнання. І якщо назва "Лісковиця" походить від слова "ліс", то четверта школа її життєдайне, вічнозелене дерево.
     Павло ПО