Excessive Guilt

Увага: прослуховування цього альбому може викликати бажання зламати стіну, навіть якщо ви — айтішник у коворкінгу.

Thrown знову тут — і цього разу вони ще зліші, ще голосніші і ще коротші. "Excessive Guilt" — це ніби щоденник з депресивних твітів, який хтось накричав вам в обличчя під даунтемповий брейкдаун.

Саунд:

Що робить Thrown?

– Пісня стартує

– Усі кричать

– Гітара ріже, барабани б’ють

– Страждання

– Пауза

– Ще більш страждання

Повторити ще 10 разів. Альбом триває 20 хвилин, але після нього ви почуваєтесь як після 2-годинної сварки з внутрішнім голосом. Гітарні рифи звучать так, ніби вони хочуть вас душити, але ввічливо. А брейкдауни тут такі глибокі, що можна копати ними шахти.

Лірика:

Thrown вміють влучати в серце… молотком. Якщо вам не вистачало фраз типу "I’m nothing", "This is my fault", "I rot alone" — ось вам 11 варіацій однієї і тієї ж внутрішньої паніки.

Це не просто тексти — це якби Google Translate переклав ваші нічні думки про життя у стилі “пост-хардкор 2012”.

Вокал:

Пісні співає чоловік, який, судячи з усього, щойно дізнався, що його Wi-Fi не працює. Він кричить, як людина, яка забула пароль до інтернет-банкінгу, але на серйозних щах. Харизма — 10/10. Різноманітність — десь на рівні меню в забігайлівці: гостро, жирно, одне й те саме.

Емоційний спектр:

- Гнів

- Злість

- Безвихідь

- Гнів 2.0 (з оновленням)

- Трохи провини (але вона "excessive", не забуваймо)

Підсумок:

"Excessive Guilt" — це ніби хтось зробив плейлист з пісень, які звучать однаково, і назвав це концептуальним альбомом. Це агресія в консерві. Іронія в тому, що стільки гніву за такий короткий час — це, можливо, і є нова форма самотерапії.

Ідеально підходить для:

– Людей, які хочуть відчути щось, але не мають часу

– Гучного обурення на роботі (в навушниках, звісно)

Загалом:

“Excessive Guilt” — як гримнути дверима у формі музики. Іноді саме це й потрібно. Але не частіше, ніж раз на тиждень.

Хочеш — слухай. Не хочеш — відчуй провину. Але пам’ятай: вона excessive.

Thrown - On the verge