В якій найбільшій черзі вам доводилося стояти?

У чергу за київським житлом вже записалося більше половини новообраної Верховної Ради. Для розселення іногородніх депутатів необхідно 238 готельних номерів, заявив член фракції Партії регіонів, голова Комітету Верховної Ради з питань регламенту, депутатської етики і забезпечення діяльності BP Володимир Макеенко.
«Є новообрані депутати, яким ніде жити», — додав він.
Також Макеенко казав, що житло просять 180 депутатів.
Кому б не хотілося постояти у черзі на квартиру у Києві. Але більшості з нас «світить», на жаль, лише черга у магазині під Новий рік. А в якій найбільшій черзі вам доводилося стояти?

Наталя Демиденко, заступник голови Корюківської райдержадміністрації:
— Я взагалі не згадаю, щоб коли-небудь стояла у довгій черзі, яка б мені запам'яталась. Квартиру отримала через рік-два після того, як стала на облік. Коли син Владислав вступав до університету, теж ніяких черг. Навчається він там же, де свого часу навчалася і я, — у Київському національному університеті біоресурсів та природокористування України. Чи стоїть черга на прийом до мене? Чи важко потрапити у мій кабінет? Це треба запитати у людей. Принаймні мої двері завжди відчинені, і в прийомні, і неприйомні дні.

Владислава Кравченко, домогосподарка, село Мохнатий Чернігівського району:
— Найбільша черга, яку я запам'ятала, — це черга на україно-польському кордоні у 95 році. Ми їхали туди з татом на машині. Черга розтяглася на декілька кілометрів. Була неймовірна спека. Пройшли ми чергу за чотири-п'ять годин. Але при цьому декілька разів давали по 10 доларів водіям, які стояли за кілометр від нас, аби ті пропускали.
Остання черга, в якій мені довелося стояти, — аптека у Чернігові в магазині «АТБ» біля Центрального ринку. Там добрий, компетентний, ввічливий персонал, проте навіть чергу з трьох чоловік можуть обслуговувати до півгодини.

Людмила Мацарська, чернігівка:
— Найбільша черга — це черга на квартиру, в якій стояли мої батьки, а ми, троє дітей, разом із ними. Жили у бараці, на Шерстянці. Барак — на три сім'ї. Вся наша сім'я жила в одній кімнаті площею дев'ять квадратних метрів. Мама, Марія Василівна, їздила навіть у Москву добиватися квартири. Нас, дітей, із собою брала. Мені було шість років, а брату Петі три. У Москві нічого ми не добилися. Квартиру отримали тільки тоді, коли бараки знесли, а на їх місці почали будувати багатоповерхівку. Я на той час уже була заміжня.

Петро Бакуменко, голова Варвинської райдержадміністрації:
— За покупками у студентські роки. Вчився у Києві у сільськогосподарській академії. Якось дуже довго стояв за чеськими черевиками. Скільки годин, не пам'ятаю, бо було це років тридцять тому. Хотілося гарно одягатися, щоб подобатися дівчатам (сміється). А взагалі я черг не люблю. Якщо бачу, що черга, розвертаюся і йду геть.

Ніна Андрушок, завідувачка дитячого садка в селищі Любеч Ріпкинського району:
— У 2009 році о другій годині ночі займала чергу за «Юлиною тисячею». Стояла до ранку, час від часу ходила грітися на роботу, вона розташована поряд. 11 чоловік того дня гроші отримали, іншим не вистачило. Так і не отримала я тоді тієї тисячі. Забирала вже цього року «Вітіну тисячу». На ці гроші, звичайно, вже менше купиш, але віддали їх без черг. Ще цього року більше шести годин стояла в черзі до Ріпкинського райземвідділу. Із двома сестрами переоформляли батьківські паї на себе. Найняли машину, о третій ночі виїхали з Любеча. В Ріпках були в 3.40. О восьмій ранку відкрили відділ, о дев'ятій розпочали прийом. Ми були третіми в черзі. Тож вийшли звідти о Южанку.

Юрій Литовченко, пенсіонер, Чернігів:
— Майже ніколи не стояв у чергах. У магазини дружину відправляв, поки дітей не було. Потім дітей. Напевно, один-єдиний раз, коли я стояв у черзі, це коли в Чернігів якусь ікону привозили. У Свято-Троїцький собор. Я вже точно не пам'ятаю, яку. Якусь чудотворну. Дружина мене потягла з собою. Години дві простояв, а тоді плюнув і повернувся додому. Чекать хтозна-скільки годин, щоб поцілувать ікону, яку до тебе стільки людей облизувало? А жінка достояла. Ще й мене дома мучила, що я безбожник.

Марина Ковпак, репетитор англійської мови, Чернігів:
— Коли дочка вступала, вистоювали такі черги, як ніколи! Тоді якраз з'явилася можливість подавати документи в декілька вишів. Ми так і зробили. Подавали в чотири навчальні заклади: два в Чернігові і два в Києві. Найдовше спуши в черзі під КПІ. Найобразливіше тe, що в КПІ дочка на державну основу не вступила. Навчається в Чернігові, в технологічному.

Євдокія Оксінь, пенсіонерка із села Матіївка Бахмацького району:
— Найбільша черга, в якій я стояла, це черга за хлібом. Під час війни, у 1942-43 роках. Я тоді жила у Приураллі, у місті Омутнінськ. Мені було 16 років, як почалася війна. Працювала у госпіталі, гнала дистильовану воду. Стояти у черзі за хлібом доводилося наче й недовго. Хвилин п'ятнадцять-двадцять. Але стояли ми на великому морозі, були дуже голодні, дуже мерзли. Тому й здається ця черга найбільшою у житті. Хліб давали по карточках. Карточки — це ніби дві палітурки з зошита.
Кожна палітурка — із талончиків. Коли отримували хліб, один талончик відривали. Гроші при цьому ми теж платили, не пам'ятаю вже, скільки копійок.
На одну карточку давали 200 грамів хліба. Буханку розрізали, хліб важили. Білого хліба не давали, тільки чорний. Хліб був сирий, глевкий.

Марина Забіян, Тамара Кравченко, Геннадій Гнип, Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №49 (1387)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.