GOROD.cn.ua

Бачив звірів у людській подобі

20 грудня — День вшанування пенсіонерів, ветеранів МВС та Національної поліції. Ветерани — це ті, котрі прослужили більше 25 років, пенсіонери — 20. Загалом в області тих, кого мають вітати цього дня, — 5132. Кожен з них пам’ятає службу, скільки б років не минуло від дня, як пішли на пенсію.


Віктор Кузьменко

Віктору Кузьменку, начальнику служби безпеки «Форнетті» у Козельці, — 46 років. 22 з них він віддав міліції. Після служби в армії сержантом почав працювати оперативником у Києві. Дослужився до першого заступника - начальника кримінальної міліції Козелецького райвідділу. Звання — підполковник. Має три відзнаки Міністерства внутрішніх справ «За бездоганну службу» і одну «За службу у карному розшуку».

— Вікторе Михайловичу, були злочини, які ви і досі не можете забути?

— За двадцять з лишком років багато чого траплялося. Завжди старався докопатися до істини. Та бували злочини, які так і не вдалося розкрити. Як, наприклад, убивство Защеринського. Він був перекладачем з Києва. Певний час жив у друзів в Острі. Кінець дев’яностих. Його тіло спливає зі зв’язаними руками і ногами у Десні, під протилежним берегом, навпроти Остерського лісозаводу. До тіла прив’язаний металевий вантаж. Документи, гроші, водійське посвідчення — все при ньому. Автомобіль знайшли аж у Вишгородському районі Київської області.

— До екстрасенсів зверталися за допомогою?

— Тоді ні. По роботі лише раз довелося сходити. В селищі Десна у своїй квартирі була зв'язана і вбита жінка. Раніше вона торгувала спиртним. Припустили, що убивця прийшов до неї за грошима. Ми перевірили всіх раніше судимих і не тільки, сусідів. Затримали двох, у їхній причетності майже не сумнівались. Та не сходилася картина. Я тоді пішов до таролога Олени в Острі. Вона кинула на карти, описала убивцю, сказала, що носив раніше зірочки на погонах. Усе зійшлося.

Михайло Устименко в Острі розрубав на шматки дружину, розклав у пакети і вивіз до Десни. З кожним пакетом запливав подалі і викидав. Ми познаходили голову, руку, ногу, але, на жаль, не всі частини.

Восени 2001 року в селі Карпилівка Козелецького району пропали молоді чоловіки Олег і Володимир. Говорили, нібито виїхали на заробітки. Ми їх шукали, а знайти ніяк не могли. Тільки через п’ять років з’явилася оперативна інформація, що вони були закопані живцем у полі за селом.

Зробив це колишній прапорщик Володимир Костенко. У одного зі зниклих пропала шкіряна куртка, підозра впала на раніше судиму доньку Костенка. Чоловіки пішли до неї додому розбиратися. А там батько, схопив м’яло, оглушив обох, позв’язував, позатикав роти, надів мішки і вивіз на підводі у поле. Хлопці були живі. Олег просився. Костенко однак їх закопав. Земля ворушилася, тому потім кілька днів ходив дивитися, чи не вибралися.

Ми довго розмовляли з Костенком. Він заперечував, але все одно розколовся. За п’ять років він забув точне місце поховання. Отож довелося на допомогу брати солдат з навчального центру Десна, людину з металошукачем. Ми розуміли, тіла зітліли. Можливо, лишилась пряжка від паска чи металевий гудзик. І таки знайшли місце. Чоловіки були закопані неглибоко. Якби при оранці поля трактор взяв трішки глибше, вивернув би їх. Поза одного зі скелетів зі зв’язаними руками свідчила, він намагався вибратися. Відкопували я, начальник остерської міліції Ігор Матушевеький та Михайло Грищенко, начальник Козелецького райвідділу. Костенко плакав, думаю, не від розкаяння за те, що зробив, а від жалю до себе, що попаде до в’язниці.

Убивство у двотисячних. Усе почалося у селі Поліське, закінчилось у Беремицькому. Убили чоловіка, прив’язали маховик від трактора. Конем вивезли і викинули тіло у воду. Та воно сплило. Як тільки жовчний міхур лопається, труп спливає. Знайшли вбивцю, раніше судимого на прізвисько Ходара.

Та найбільше вразило вбивство дітей на Носівщині. У таких випадках до пошуків приєднувалися і міліціонери з сусідніх районів. Батьки казали, що діти зникли. Колодязь був закиданий. Вони говорили, ним не користуються. Та я звернув увагу на відро з вантажем, яке стояло у сінечках. Якщо колодязем не користуються, навіщо відро? Так викрилася брехня. І ми знайшли потоплених дітей.

— Козелецький район по дорозі з Києва до Чернігова. Начальство, яке їде з перевірками до обласного центру, треба поїти, годувати, а де гроші брати? Часи нині не легкі. Якщо покращиться фінансування поліції, матеріально-технічна база, Вікторе Михайловичу, чи хотіли б знову повернутися в органи МВС?

— Можливо. Знаєте, попервах служба снилася. А далі все рідше і рідше. Життя ж продовжується. Я тішуся тим, що залишив багато тямущих співробітників карного розшуку. З якими ділився власним досвідом, яких ретельно відбирав. Можливо, хтось і досі ображається. Але я дивився: цей природжений сищик, а цей буде сумлінним дільничним. Час показав — я не помилявся.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №51 (1701), 20 грудня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Віктор Кузьменко, ветеран МВС, «Вісник Ч», Валентина Остерська