«Чоловіків треба м’ясом годувати, а там – як карта ляже»

28-річна Світлана з цивільним чоловіком 30-річним Олександром Хомченком живуть у крайній хаті у Ясенівці Городнянського району. Будинок винаймають. Поки Сашко пасе корів, Світлана готує вечерю. Варить овочі на вінегрет.



— Я не місцева, — розповідає про себе Світлана. — 3 Полтави. По Інтернету познайомилась з хлопцем, так і опинилася тут. Це батьківщина Сашка. Років чотири вже живу в Ясенівці. Осьо нещодавно кошеня прибилося. Не придумали, як назвати. Люди тут хороші. Попитай — розкажуть, попроси — дадуть.

У цій хаті живемо не дуже давно. З батьками Саші два роки тому їздили на заробітки до Білорусії. На ферму в село Червоні Партизани. Його батьки і зараз там. Я з його мамою трішки не помирила, вернулася. Платять добре. Тисяч 11 у місяць кожен заробляв. Тепер чоловік не дозволяє працювати. На мені домашні справи. Вчилася на кухаря-кондитера. Саша у мене солодкоїжка. Але чоловіків треба годувати борщем з м’ясом, тушкованою, смаженою картоплею. Теж з м’ясом. А там — як карта ляже.

Тут живемо, поки на свою хату не заробим. Про весілля і розмов немає. Я навіть розписуватися не хочу. А який сенс від штампа в паспорті? Якщо людина схоче піти, нічого не стримає. З весіллям жирують ті, кому гроші дозволяють. Я дівчина домашня: ні на концертах, ні на яких празниках не буваю. На город пішла, роботи вистачає. Зима прийде, спитає: що влітку робила? Ніколи алкоголю не куштувала.

— Не вірю!

— Росла в дитячому будинку-інтернаті. Мама була позбавлена батьківських прав. Через це до спиртного критично ставлюся.

Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №23 (1674), 7 червня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.