Колишній прикордонник Олег Коваленко тримає 18 корів, 14 телиць, 17 телят і 5 биків

30-річний Олег Коваленко з Городні тримає у селі Хотівля Городнянського району з півсотні голів великої рогатої худоби. Корови, телиці, бики, телята. Заготовляє корми на паях. Родичевих та покинутих чужих, з дозволу сільради. Дає постійну роботу шістьом односельцям.

Молоко здає.

Отримує чистий прибуток 15 відсотків.


Корова Калина. За нею решта череди

1. «Денисівні скільки років! А дає — мама не горюй»

Біля Хотівлі на узліссі пасеться череда чорно-рябих корів. Біля неї — двоє пастухів. Господар Олег Коваленко і найманий пастух 34-річний Олексій Чугай. Олег зазвичай не пасе. Та сьогодні запив Льошин напарник.

— Пастух вихідний, Олег його підміняє, — сміється Олексій.

Любуюсь чередою.

— Породисті чи напівпородисті?

— Різні, — каже господар.

— Найпородистіша корова у стаді — повна рижа, — показує Олексій. — Породистість визначаємо по кілограмах надою.

Денисівні скільки років! А дає — мама не горюй, — оцінює Льоша корову Денисівну, колишнього господаря котрої звали Денисом.


Олексій Чугай

2. «Олег сам собі начальник. Бос»

У череді худоба Олегова і трохи людської. Скраю вибрикують телята. Намагаюсь порахувати. — Теляток 17, — помагає Олег. — 18 дійних корів. Телиці тогорічні. І бики.

—19 відняти 4 з половиною бики — отримаємо кількість телиць, — додає пастух.

— Чотири здорових бики, один менший, маленький, — пояснює господар. — От і виходить половинка. Усієї худоби — більше 50.

На пасовище їде мотоцикл. Це батько Олега.

— Олег радиться з вами? — питаю Володимира Коваленка. Він, знаю, допомагає сину. Та й мати підтримує, живе у Городні.

— Боже сохрани, — відхрещується батько. — Олег сам собі начальник. Бос.

— Не раджуся ні з ким, — підтверджує Олег, коли батько від’їжджає. — Це моя пісочниця, і я тут гуляю. Якби радився, нічого б не було. Радитися не варто. Бо тобі самому відповідати.

Іди розвертай! — кричить Олексію. Корови пішли у ліс.

— Далеко не полізуть, — у відповідь той.

3. «Постійну роботу — шістьом»

— Багато наймаєте людей?

— Доярки є, два доїльних апарати. Пастухи. Перші років чотири взагалі все сам робив. Оддоїв — і вперед, пасти, — продовжує. — О 12 лягаєш, о 4 встаєш. Тепер і сам дою, і батьки помагають, і наймаю.

— Як шукаєте робітників?

— Людину попросив — вона погоджується. В основному всі кажуть «так», а потім виходить як сьогодні. Можу дати постійну роботу шістьом. Плюс роботи сезонні. Людині пропонуєш заробити. 160 гривень даю за день на випасі корів. Сам чи удвох — 160 гривень. Не хочуть працювати. То дитячі получили, то ще що...

— Копійка на кишені з’явилася, і пішли всі набок, — додає Льоша. — У мене 300-400 є на кишені, а я все одно пасу. Чугай ходить з чекушкою, але він тут, —- каже про себе і йде завертати корів.

Чути ляскання пуги.

— Ще хтось є. Гекає, чую, — кричить Олег Льоші. — Може бути Зорька. Або Рижик.

— Нема нікого, забрав. Дві пуги, — підходить пастух, показує професійне знаряддя. — Одна метрів дев’ять...

— Сім, — поправляє хазяїн. — І ще один огризок.


Олег Коваленко на пасовищі

4. «Я не хочу, щоб вона сюди їхала»

— Про яку дружину мрієте? — питаю Олега. — Роботящу, красиву? Щоб уміла корів доїти?

— Чого про неї мріяти? Моя дівчина живе у Чернігові.

— Вона не хоче у село?

— Я не хочу, щоб вона сюди їхала. У Городні буду жити.

— На кого корів залишите?

— Треба, щоб була можливість, як нормальній людині, їздити тільки на роботу сюди.

5. «Багато головного болю»

— Хто спонукав завести корів?

— Дурна голова. Багато головного болю. Черезчур. Корів треба пасти. Чоловік хильнув і не прийшов. Іди працюй сам. А мені треба займатися заготівлею кормів, — злиться на пастуха-п’яницю.

Не вистачає землі. Її нема. Обробляється. А якщо ні, вона чиясь. Корми заготовляй, де хочеш. І доводиться колупати: то там, то там, то там (має на увазі розкидані паї та городи, які обробляє або на яких косить. — Авт.).

— Як вирішуєте проблему із землею?

— Паї свої. Дід, баба — одні, другі (татові і мамині батьки). Необроблені землі. Городи, які були чиїмись. 10 соток, 15. На кожну корову треба мінімум гектар. 50 гектарів — на усіх. Щоб накосити сіно. Плюс зернові, солома. Техніка треба. У мене є два трактори: «ЮМЗ-6» і «Т-25».

6. «Починав із 670 гривень. Мале теля молочне купив»

— Коровами займаюся років 6-7, — розповідає. — Закінчив школу №2 у Городні. ВПТУ №15 у Чернігові. Армія. Контракт. Став прикордонником. Служив в обласному центрі.

— Набридло підкорятися?

— Типу того. Якщо людина без амбіцій, її влаштовуватиме. А якщо хоче досягти більшого, це нереально — служити.

Починав із 670 гривень. Мале теля молочне купив. Бичка. Виростив за рік. Продав. Купив 2 корів у колгоспі. Живою вагою. Коштували копійки. Тисячі півтори. Зараз і за 10-12 не купиш. Корови розтелені, у молоці були. Первачки. Вишня і Чирва, — показує їх у череді. — Місцеві.

— Денисівна місцева, — додає Олексій, видно, що це його улюблениця. — А от Зорька з Пекурівки — це сусіднє село.

7. «Надіятися на державу — взагалі не бачу ніякого приколу»

— Доїльні апарати держава допомогла купити по програмі?

— Купував сам. Надіятися на державу — взагалі не бачу ніякого приколу. Доїльний апарат коштує 4 тисячі гривень. Це великі гроші? Не настільки. Знаю випадки, коли люди купили апарати, сподіваючись на державну компенсацію, та так і по цей день. (Автор знає протилежні приклади, у Бобровицькому районі. — Ред.). Якби держава звільнила від уплати податків на три роки. За кожен літр молока молокозавод платить податки, а вираховуються вони з того, хто здає. Більше молока — більше податок.

Я б хотів оформитися як підприємець. У мене молоко б брали яку підприємця на гривню дорожче. Але у мене нема своєї землі. Нема землі — отже, вважається, нема кормів.

8. «Якщо заробив 100 тисяч гривень у рік, то 15 тисяч ти лишив собі»

— Тільки молоко здаєте чи є сепаратор для вершків, масла? Чи, може, сир робите, продаєте?

— Тільки молоко. Здаємо по 4,30 за літр базисної жирності. Возимо самі на пункт прийому у Хотівлі — там є холодильник. Городнянський молокозавод купує. Приїздить машина з причепом, бочками. У Городні переробки нема. Везуть, казали, або на Мену, або на Чернігів.

— Який чистий прибуток? Якщо вирахувати затрати на заготівлю сіна, ремонт транспорту, солярку, вітаміни та медикаменти для корів і так далі.

— Корова розтелилась. Якщо тижнів через 2-3 здати теля на м’ясо — відіб’єш затрати на заготівлю кормів для однієї корови. За минулий-позаминулий роки рентабельність у середньому — відсотків 15, більше навряд чи буде. Рентабельно, якщо у тебе 1000 гектарів землі, 500 голів корів, техніки своєї — три трактори мінімум. Тікай, тікай, — проганяє корову Калину, яка підійшла упритул. — Якщо заробив 100 тисяч гривень у рік, то 15 тисяч ти лишив собі. На сьогодні (солярка, бензин, зарплата) виходжу по нулях. Є чуть-чуть плюса, але не особо.

Прибуток є завжди, — міркує. — Якщо мені хтось каже, що воно ж неприбуткове, я не вірю. Неприбуткове — якщо одна-дві корови. Якщо бути точним, малоприбуткове. Але чим займатися? Я з’їду з села — Льоша залишиться без роботи. Його дитина чогось не поїсть.

Мені подобається тут, — дивиться на жовте листя беріз, мокру зелену траву. — У минулому році їздив у Карпати. Красиво, бо незвично. їхніх корів стало шкода. Такі гори, а вони йдуть. Ладно, думаю, ти ідеш угору. А як же ти будеш іти вниз? Задні ж ноги не згинаються.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №44 (1643), 2 листопада 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.