«Чупакабри не бачила, а от відьма приходила»

57-річна Зінаїда Шарак гріється на сонечку біля озера Дивища у селі Карпилівка Козелецького району. Випасає корів на лугу. Сьогодні її черга. У руці — лижна палиця з обрізаним гострим кінцем, на лиці - усмішка. Присідаємо поруч із Зінаїдою Михайлівною на велике повалене дерево.

— Це мій другий день, завтра — третій. Усього випасаю 64 корівки. У мене особисто теличка і дві корівки: Чирва, Марта, Берізка. У всіх є паспорти, — розповідає про своїх підопічних Зінаїда Михайлівна.


Зінаїда Шарак пасе корів

Хто тут, на лузі, водиться? Хто кусає?

— Лебедів часто бачила. Білих чотири штучки. Тільки у минулому році щось зникли. Балакали, що хтось їх яйця взяв з гнізда. Я так лаялася — жах! О п’ятій годині ранку підіймалася, спеціально сюди приходила, дивилася, хто краде, бо недалечко живу. Не спіймала...

Шпаків на лузі дуже багато – зграї! Що головне — завжди біля корів. Там якісь комахи сідають на гній, то, може, вони за ними полюють. І ще якісь птички на лузі є, манюпуні - не знаю назву.

Вужі — отам, у рівчаку. Вилазять грітися. І багацько. Кубла! Ящірок багато. Не кусають.

А от змію-мідянку зустріти — не дай Бог! Вона така рудуватенька. Як вкусить — може бути лікарня.

Якось возили сіно. Свекруха внизу згрібала, а свекор наверху був, на копиці. Я подавала сіно — а там мідянка! Добре, що свекор її побачив. Убили вилами. Думаю, тих мідянок з сіном у село і позавозили. Розвелося під хатами — страх.

— Мошки є? Гедзі, комарі? Чим мажетеся?

— Усі підряд. Мажуся своїм народним засобом. У мене була у пачці гвоздичка. Молоточком побила і заварила як чай, потім зцідила. В той чай поклала пачечку ваніліну. Трохи влила шампуню - все, не кусають. Думаю, це саме ванілін допомагає. Візьміть звичайну воду, шампунь і ванілін (не ванільний цукор). І теж ніхто на вас не сідатиме.

І на городі, як сапую, оцю болтушку беру. Навчила всіх. Кажуть по селу: якби не я зі своїм рецептом, пропали б. Приїжджали до мене внучата — так і їх понамазувала. Воно не врєдне. Ще й запах приємний.

— Хто ще тут, біля вас, ходить?

— І лисичку, і зайчика бачила. Рисі у нас в лісі є. Ліс — отуди, за Карпилівкою. Але на поле вони не приходять.

Кабани дикі є. З лісу виходять, на городах, буває, повиривають усе на світі.

— А кози дикі підходять?

— Якось ми їхали у Десну. Там лісочок є. Паслися дикі кози, цілий табун. Нам цікаво було.

В минулому році везла їсти солдатам на полігон (працювала в їдальні кухарем), так лось переходив дорогу. Смішний.

— А вовки?

— Не бачила.

— Чупакабру не зустрічали?

— Я не боюся, якби і зустріла. Я б її лижною палицею — та й усе.

А відьма раз приходила! Якось у нашому селі померла бабуся. Викопали могилу. Вона стояла порожня. Пізніше бачимо: біля тієї могили жінка у червоному пальті ходить. І з могили землю бере. Ми до неї — а вона тікать. Так лице її і не побачили.

Аліна Сіренко, Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №25 (1624), 22 червня 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.