Сонячні батареї у Моложаві Городнянського району встановив Олександр Малиновський, син Миколи Малиновського, який добився політичного притулку і живе в Америці

— Батареї треба чистити від пилу, бруду, — показує 54-річний Олександр Малиновський. — Промив водою — і все. Узимку сніг згрібати слід. Іще хочу секції поставити, щоб вистачало на електрочайник і на конвектор для опалення.

Дроти йдуть у хату, — показує, — підключаються до регулятора заряду, а потім — до інвертора (перетворювача напруги). У хаті проводка розходиться до розеток, лампочок.

Зараз мережа підключена, — дивимось на лічильник у сінях, — коли відключаю мережу, вмикаються батарейки.

— Самі лаштували сонячну електростанцію?

— Сам. І проводку у хаті сам прокладав. Батько за освітою інженер-будівельник. Ми і дачі будували, він мені все показував, розказував.

Читайте також: 4,68 грн. за електроенергію сплатив за січень Ілля Лук’яненко з Бахмача. «А влітку обленерго платитиме мені», - впевнений господар



«Посадили через донос»

Батько Олександра, 86-річний (за метриками, але фактично 88-, а може, й 89-літній) Микола Малиновський, колишній старший інженер Чернігівського обласного управління охорони здоров’я, живе у США. Він колишній політв’язень, який у 1988 році добився для сім’ї політичного притулку за кордоном. Інтернет пише, що Микола Малиновський помер, але це неправда. Мужній дід мешкає у південному Сан-Франциско, разом із донькою 43-літньою Катею, яка замужем за американцем,

Катерина працює медсестрою, вивчилася за кордоном. Олександр закінчив Чернігівське медучилище. Його брат Сергій — Ніжинське. Сергій помер 46-річним від інсульту, 25 березня цього року йому було б тільки 50. Похований у Моложаві. На одному кладовищі з матір’ю, Ніною Василівною, їй було б 77. Вона з Моложави родом.

Сергій, єдиний із сім’ї Малиновських, не був політичним біженцем. Мати з Америки прилетіла до сина, коли йому було важко, і за океан не повернулася.

— Брат сидів, у нього була кримінальна стаття, — говорить Олександр. — Коли звільнився, Радянський Союз розпався. Він був у Німеччині по лінії дружини-єврейки. Повернувся. Свєта і зараз з двома дітьми (вони уже дорослі) там живе.

А ми виїхали як політичні біженці. У 1988 році у той день, коли Рейган зустрівся з Горбачовим (29 травня. — Авт.), нашу сім’ю вигнали з Радянського Союзу. КДБісти додому привезли закордонні паспорти. Бо Рейган сказав, що не сяде за стіл переговорів, поки не випустять тих, хто просить політичного притулку. Ми два роки жили у Німеччині, потім полетіли в Америку.

Микола Малиновський родом з Мінської області. Закінчив Київський інженерно-будівельний інститут. Працюючи у Чернігівському облздорові, свідомо добивався виїзду за кордон. І відсидів за це. Був під слідством до року, потім три роки — на так званій швейній зоні у Барашеві, біля селища Потьма у Мордовії (Росія).

— Посадили через донос, — згадує Олександр. — Був такий лікар Кольчинський. (Мирон Якович, 1920 року народження, див. «В архиве СБУ отыскали дело белорусского антисоветчика», https://charter97.org. — Авт.). Працював у Чернігівському шкірвендиспансері. Його донька (Інна) виїжджала в Ізраїль. Батько попросив, щоб вона вивчила напам’ять листи, які адресував Генеральному секретарю ООН Курту Вальдхайму, Папі Римському і Джиммі Картеру, президенту США. Писав, що у Радянському Союзі люди на рівні рабів. Хотів, щоб листи обнародувати за кордоном. Просив у США політичного притулку. Після доносу його викликали у КДБ: «У вас наклеп на радянський суспільний лад». А це 62 стаття кримінального кодексу СРСР.

— Чому ви, Олександре, не в Америці?

— Пограбували мене у 2007 році. Тут жили брат Сергій, мати. Я приїздив до них двічі на рік. Запросили мене у гості в Чернігові. Погуляли, трошки випили. День, другий... Свята були. Хтось наводку дав. Подумали, що приїхав мільйонер. Квартира на першому поверсі. Увірвалися вночі у масках 5 чоловік. А у мене в кошельку було 350 доларів і документи. Міліція грабіжників не знайшла.

Я їздив у американське посольство. Сказали, що потрібні оригінали документів.

А потім так вийшло, що брат помер, я затримався більше, ніж потрібно. Потім мати померла — знову затримався.

Братова квартира на той час була продана, і мені у Чернігові ніде було жити. А в Моложаві дідова хата лишалася, і я сюди приїхав. Потроху відновлюю документи. Потихеньку купив будиночок, батарейки поставив... Бо світло часто пропадає. І щоб було, як в Америці.

З коштами допомогли американські родичі.

«На вироблення 1кВт електроенергії потрібно більше 40 тисяч гривень»

— Купував по Інтернету, — розповідає Олександр Малиновський. — 4-5 тисяч гривень коштує одна батарея. Вона на 250 ват. У мене всього чотири секції. Спочатку 2 батареї купив, рік користувався. Потім думаю: не вистачає. Купив ще 2. Краще стало. Чотири секції — це тисяча ват, тобто 1 кіловат.

На 2 кіловати поставить чайник — він уже не тягне. На конвектор (опалювальний прилад) на годину вистачає. Але без проблем працюють холодильник, комп’ютер. Плитка індукційна (гріється вихровими струмами, не потребує часу на розігрів) тягне 800 ват — вільно можна користуватися. Бритва, телефон заряджаються. І це усе водночас. Телевізор дивися хоч цілу ніч. Акумулятори заряджаються для того, щоб і в темний час доби користуватися. На стиралку вистачило б, але її нема. Лампочки замінив усі на економки, по 60-70 гривень. Світлодіодні, не ртутні. В Америці ртутні заборонені.

У сусідів води, буває, нема, бо мотор не працює, коли неполадки у РЕМі. А я не знаю такого, щоб у мене не було води чи я не дивився кіно.

— І взимку, і влітку?

— Якщо взимку, не факт, що на все вистачить. Сонця мало.

— Скільки коштів витратили на сонячну електростанцію?

— На вироблення 1 кВт електроенергії потрібно більше 40 тисяч гривень. Одна панель батарей — 4-5 тисяч гривень. Є і по 15 тисяч батареї. «Панасонік» (японська) — 15 тисяч гривень одна коштує.

Порахуймо. Сонячні батареї — 16-20 тисяч, плюс акумулятори — це ще 20 тисяч. Ще треба купити регулятор заряду акумуляторів — він 5 тисяч гривень коштує. Плюс інвертор (перетворювач). Той, який переводить 24 вольти на 220.

— Крім батарей, акумуляторів, регулятора заряду, інвертора, що ще потрібно?

— Кабелі, від 40 до 80 гривень за метр. Вони не бояться ні морозу, ні сонця. Дорогі, мідні. Товсті, бо сила струму велика. Струм не перемінний — постійний. Батарейки на постійному струмі працюють. Потрібна максимально коротка відстань до батарей, щоб якомога менше втрат було.

Для кожної батареї потрібен конектор (для з’єднання проводів). Один — 40-50 гривень коштує. Гвинтики, шурупчики, гаєчки... Балки, кріплення металеві. Я не зварював. У мене конструкція розбірна. Усе можу зняти і перевезти.

Доставку слід врахувати. 350 гривень платив, коли перші дві секції з Городні привіз. Не знав, що коли замовляєш із сайта, доставка — до дверей. Тож наступні замовляв додому, у Моложаву, 70 гривень «Нова пошта» бере.



«Я заряджаю і нічого не витрачаю»

— Як шукали помічників?

— Я сам усе робив. На підсобні роботи Петрівну (72-річна Раїса Петрівна — подруга Олександра. — Авт.) попросив і троюрідну сестру Аню {Ані Приходько — 39), у медпункті працює. Треба було підняти батареї. Аня, вона міцна така, каже: «Давай!» Жінки підняли, тримали, а я прикручував. І все.

— Скільки взимку платите за електроенергію?

— Узимку більше. Сонця не вистачає. Улітку в мене навіть зайва електроенергія є. Міг би продавати. Але інвертор, який перетворює 24 на 220, потрібно купувати мережевий. Він 70-80 тисяч коштує. Вдумайтеся. Я стільки не вклав у весь комплекс, скільки коштує мережевий інвертор. Тоді можна було б їхати в обленерго, укладати договір і зелену лінію створювати. По телевізору бачив, що той, у кого 10 кВт, 40 сонячних модулей, у середньому отримує (взимку більше, улітку менше) 6 тисяч гривень. Держава йому платить.

— Захотіли сонячні батареї — і поставили. Це американський досвід?

— Так, це звідти. Південне Сан-Франциско — передмістя, де одно- та двоповерхові будинки. У нас 2-поверховий. Дах повністю у сонячних батареях. З електрикою ніяких проблем.

Якби держава в Україні допомагала, як у Штатах... Там ти купуєш будинок, кажеш, що хочеш сонячну батарею. Гроші з тебе не беруть. Бо ти піклуєшся про економіку держави. Поставлять безплатно, і ще за зайву енергію будеш отримувати гроші. Уявіть: аби у нас на кожному будинку стояли сонячні батареї. Для чого тоді вугілля? Якби навіть у Моложаві батареї направити на південь, не потрібне було б РЕМ. У Петрівни старий будинок дахом на південь. Якби установити батареї, енергії б вистачило на 5 сусідніх хат.

— Наскільки швидко окупляться кошти, вкладені вами у сонячну електростанцію?

— Я мислю інакше. Сісти і порахувати — будуть роки. У мене електроенергія у хаті — від сонця, електровелосипед — від сонця. Я заряджаю і нічого не витрачаю.

— Аня розказувала, як ви за поросям їздили. Проїдете, потім пройдете, поки акумулятор зарядиться.

— Було таке, — усміхається. — Електровелосипед — 220 кілограмів ваги. Без підзарядки можна було 80 кілометрів їхати, коли був новий. Це економічно і екологічно. Я не рахую, коли воно окупиться. Але воно не у збиток. Воно не їсть тебе.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №21 (1620), 25 травня 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.