До плюшевої куртки пасує хустка в клітинку

— Ще дівували у тих плюшках, — згадує 78-річна Тамара Бензя з села Дроздовиця Городнянського району. — Тоді тільки модниці їх носили. Як у кого плюшева куртка — ого! У клуб поприходимо і видивляємось: «Он, глянь, тій уже плюшку купили!»


Тамара Бензя (зліва) та Віра Прокоф'єва

Така ж куфайка, тільки красива

— Зараз у селі такі старі баби, як я, в плюшках і в магазин ходять, і куди хочеш. А ні — дак пораються. Сусідка Ніна всю зиму до корови одягала. А то ж ми у куфайках були все время. Що куфайка, що плюшка — обидві на ваті, по теплоті однакові. Тільки в куфайці зверху — простий матеріал, а там — плюш. Гарно, нарядно виглядає.

— А де продаються?

— Тепер не знаю, мені купили, ще як дівкою була. Я заміж із нею йшла, а вже старшому сину Сашку 56-й рік. І матчина плюшка ще хороша, в конюшні висить. Сини повні шафи своєї одежі понавозили, але ж я не буду піджаки їхніє мужчинскіє надівать. І невістчині кофти не підходять.

Куфайка виносилась, а плюшка висіла в шафі. Берегла, на роботу не носила. А оце думаю: чого ж вона буде дарма висіть? Витягла — і дві зими надягаю. Вдома та по вулиці походжу, до сусідки, до племінниці. Крім цієї, ще звичайна куртка є.

А колись же з одягу не було нічого. І нас у матки — три дівки. Купила просту шерстяну кохту з чорним кролячим воротніком — утрьох і носили. Ще й мама надягала — молода була. Я вже коли працювала на фермі, пальто собі купила. І зимне було, з воротніком, і осіннє — вишневе.

«Один ношу — другий про запас»

До «плюшки» Тамара Василівна надягає зелену в клітинку хустку з бахромою. Таких у бабусі залишилось дві.

— Суконний** платок оцей ношу. Ще один, невдіваний, у шафі лежить. Новий, ще й етикетка на ньому. Тільки міль поїла: Де хочеш добереться. Я і нафталін клала в таблетках — вони як заведуться, нічого не поможе. А шерстяних скільки пожерли! Повикидала, — бідкається Тамара Василівна.

— Там поїденого майже не видно, — не згодна племінниця, 47-річна Віра Прокоф’єва. — Зараз глянемо, який рік, — придивляється до фабричної етикетки. — Ось, 1975-й. Ціна 4 карбованці 90 копійок. Богуславська суконна фабрика***. Зараз пальто з такої тканини роблять, трохи грубішої. І накидушки такі — пончо.

У Тамари Бензі обидві хустки в синьо-зелену клітинку. Великі — десь по півтора квадратного метра. Ношена трохи вигоріла та полиняла.

— Вони різних кольорів були, — згадує Тамара Василівна. — Суконні платки теплі. Цей мені сестра з Глобиного (Полтавської області) присилала, а у нас вони в дефіциті були. Це тепер кучами лежать, купляй, скільки хочеш****. А колись, як привезуть у магазин трохи, то всі зразу своїм і розійшлись. А в них там, на Полтавщині, повно було, дак оце мені сестра Валя і присилала. Ну як, «повно»: Валиного свекра друг на базі у Глобиному працював. Дак свекор піде на базу, будь-яких хусток їм набере. А вона тоді нам присилає.

Я на фермі 40 років пропрацювала. Да край села попробуй у хвищу пройти

— у цих же ж платках і ходила. Дояркою, телятницею, ланковою у бригаді була. Тепер згорбатіла, скривіла... Он залізяк надавали цілу коробку: і ордени, і медалі, — показує. — За цей, «Знак пошани», мені пенсію добавили — 50 рублів.

— Тож хустки по блату діставали?

— По блату, — стверджує Тамара Василівна.

— Чого ж? І так купляли. У всіх були. На базарах, і машини привозили, — не згодна Віра Михайлівна.

6 способів використання хустки

1. На голову

— Щось піддівати треба?

Зразу на тонкий платок і зав’язувати. На зиму отак, — підгортає хустину на лобі, прикриває щоки, кінці зав’язує ззаду, на потилиці. — А зверху — куфайку. І працювати.

Або ось так, — знов накидає суконну хустку поверх легкої (лоб відкритий). Два кінці викладає один на другий на грудях (як шарф), задній кут лежить на спині. — І накидаєш плюшку. Так шия краще прикрита, не піддуває.

2. Як рюкзак

— Коли йдеш у ліс чи в поле на роботу, то в платок можна їсти взяти. Розстилали, клали посередині все, що треба нести, — бабуся кладе в хустку хлібину, закручує. — А тоді отак через плече. Краї спереду зав’язати, а те, що несеш, — ззаду буде. І йти легше — наче рюкзак.

— Що ж туди можна покласти? Борщ чи голубці не візьмеш.

— А тоді були голубці? Добре, як сала де хто виростить. Гусей пасу — колосків назбираю. Мама в ступі потовче, а тоді зубцов наварить. Знаєш, що таке? Каша ячна буйна. Води ото всипле, зварить. Як раби, у колгоспі днями й ночами працювали. А не давали ж нічого, тільки зерна за год. Да по 10 чи 3 копійки за день (у кінці року оддавали).

Добре, як яйця є чи молоко. Хліб, сало, гурок — що ти болє візьмеш?


Розкладаєш хустку, кладеш по середині те, що треба...


...закручуєшь, зав'язуєшь два кінці...


...закидаєшь за спину і два інші кінці зав'язуєщ спереду. Як рюкзак.

3. Сумка

— Ще з платком у магазин, як із сумкою, ходити можна, — каже Тамара Василівна. — А як у школі вчилась, книжки тільки в платках і носили. Розстилали, клали книжки, зав’язували. Отак закладали на руку.

— То на чотири вузли роблять, — показує племінниця. — Отак два кінці на вузлики зв’яже, потім — два інші отак (навхрест), а тоді під верхній вузлик руку просовує — і несе.

4. Від радикуліту

— А ще платком можна поперек пов’язати, як спина болить. Він теплий, гріє, — підказує племінниця.

5. Замість пальта

— Коли у школу ходила, нічого було надіть. Великим суконним платком матка обв’яже, в школі вчителька розв’яже, на вішалку його повісить. А додому йти — знов обмотає, руки отак повистиркує. Теплий, як пальто. То ще баба дарила мамі, а од мами вже попав мені. І зараз той платок є, у конюшні лежить. Ми вже й махри поодрізували — не тільки міль, а й миші його поти. Шкода, гарненний такий був!

6. На весіллі — за фату

— Виходила заміж у 1961 році в білому шерстяному платку з квітами. Чужому. І малюнок тільки з одного боку. У подруги, Ніни Власихи, великий був платок, вона перерізала його на чотири і мені один дала. Плаття зелене шерстяне було (мені сестра дала). Заміж йшла у 23 роки, а свого ще нічого не було: на зерно багато не купиш.

Думаєте, ми заміж йшли, дак плаття були да кольци? Та навіть не розписувались. Як хлопця родила, чоловік сам пішов — і записав, і розписав.

Хазяйство тримали. Був і коник, як дід іще жив. Тепер — нічого, крім курей да котів. 12 років як нема мого Михайла Івановича, — зітхає. — Золотий дідок був, усе чисто своїми руками зробив: і сарай, і погреби, й кухню. А помер у 68 від раку легень.

Наш старший син Саша — вже пенсіонер, живе в Гомелі, працює на «Сільмаші». А менший, Валера, — на Гомельській залізниці, а живе в Новобілиці (район на околиці Гомеля). І два внуки на залізниці працюють. Золоті в мене хлопці: і внуки, і сини. Уже й дві правнучки є: у Саші внучка Наташа, а у Валерика — Даша.


*Сучасна «плюшка» — це куртка або кожушок зі стриженої нутрії. Є «плюшки» з каракулю. Таку, як у Тамари Бензі, беушну і з простого плюшу, продають за 60 гривень.

**Сукно — вовняна чи напіввовняна тканина.

***Фабрика і зараз існує в місті Богуслав Київської області. Роблять пледи у клітинку: напівшерстяні та шерстяні, з верблюжої, з новозеландської, з шерсті мериноса.

****Ага, спробуй знайди.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №17 (1616), 27 квітня 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.