GOROD.cn.ua

Марина Кривець з маленьких клаптиків тканини робить дива

З маленьких різнобарвних клаптиків тканини, ниток та синтепону городнянка Марина Кривець створює справжні дива: радісних мініатюрних істот, які дивляться на світ великими щирими очима. З-під умілих та працьовитих рук виходять не просто ляльки, а справжні образи – кожен зі своєю вдачею та долею. Здається, ніби вони самі мріють утілитися в життя, стати не думкою, мрією, а чимось більшим.



– Іноді починаєш робити якусь бабцю, – говорить Марина, – і обличчя їй створюєш відповідно доросле. А у процесі образ веде за собою, і вже під руками виникає чарівна принцеса. Насправді ляльку зробити не так уже й складно, треба тільки хоча раз побачити це. Опанувала техніку виготовлення таких ляльок завдяки Інтернету. Одного разу побачила там подібну гарнюню – і все, вона запала мені в душу.

Виповнилось уже два роки як я виготовляю ляльок. Тепер бачу різницю між першими й тими, що створені нині, бо багато чого навчилася і змінила елементи техніки. Роблю й маленькі ляльки-магнітики, а на Новий рік відвезла у чернігівський магазин новорічних ляльок, які тримають у руках ялинкові кульки. Улюблена робота з останніх – Україночка…

Колись у далекому дитинстві Маринина бабуся на її очах миттєво зробила ляльку зі звичайної хустини. Мабуть, те дійство глибоко зачарувало дівчинку, залишилося в серці та пам’яті. І ось уже у Марини – не менше п’ятдесяти власних ляльок. Нерідко вона робить їх схожими на своїх друзів та знайомих, а потім дарує – на день народження або просто так – на добро. От зробила своїй подрузі руденьку Наташу. Рідні дівчини одноголосно сказали: «Ну це – копія ти».



На Маринині лялькові витвори ніхто не ображається, бо вони по-справжньому добрі, веселі. Кучерява Сью і Нафаня, ляльки-«обіймашки» з довгими ручками та ніжками, ляльки в авто – всі вони додають людям доброго приємного настрою, а іноді й любові. Деякі лялечки поїхали далеко за кордон, у Німеччину та Ліван.

А зі зроблених із гумором чималим попитом користуються невеличкі лялечки, підвішені за мотузочку, які даруються зі словами «Нехай удача повертається до вас обличчям!» Вони мають визначати настрій дня та удачу. Адже лялечки можуть і відвертатися від власника. І той, хто побачив уранці ці пухнасті спинки у ніжному мереживі, усміхається їм, проте намагається все ж таки бути цього дня обережнішим. Кажуть, що іноді обставини таки збігаються.

Марина любить із ляльками пожартувати. Одного разу їй треба було зробити велику, розміром із людську, лялькову голову для опудала. Крім блакитних очей Марина наділила страховисько ще й величезними зубами. Ну як тут було не розбудити меншу сестру Яну? Дівчина солодко відпочивала й бачила сни. Яна з п’ятого класу мріє працювати в поліції, а тепер отримує юридичну освіту в Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого. Проте майбутній слідчий довго сердився, розплющивши очі та спросоння побачивши оту зубату голову. Налякалася дівчина…

Молода жінка (Марині лише двадцять шість років) – узагалі творча натура. Недарма ж кажуть, що талановита людина є такою в усьому. Марина опановувала народні танці, самотужки – гру на гітарі, а тепер пише музику для пісень та слова для них. А одну, особливу – «Одного разу зустрілись ми з тобою…», про те, як знаходять одна одну дві долі, написала майбутньому чоловікові Віталію на їхнє весілля, яке відбулося трохи більше року тому.





Усі захоплення Марини чоловікові подобаються, він їх розділяє. Хоча для створення ляльок потрібні час та натхнення. І все це Віталій дружині дає, за що Марина йому дуже вдячна. Чоловік радіє кожній новій роботі дружини, захоплюється її добрими, зробленими з тонким гумором ляльками, допомагає вигадувати імена.

Серед особливо дорогих для Марини та Віталія ляльок, які назавжди залишаються вдома, – красуня Поліна в яскравому зеленавому вбранні. Її Марина подарувала особисто чоловікові. Поліна, улюблена його лялька, живе вдома разом із Женею, одягненою в картату довгу сукню, щокатим Майстер-шефом у кухарському вбранні та найбільш дорогоцінною Медсестричкою, яка є найпершим ляльковим творінням Марини.

Разом із домашніми ляльками назавжди залишиться і лялька Наречена. Її Марина створила до власного весілля й навіть сфотографувалася з нею напередодні у весільній сукні. «Одна наречена і друга Наречена, давайте сфотографуємо вас разом», – запропонував фотограф, зберігши ту мить назавжди.

Допомагає Марині в її творчості і її творча родина. Колись разом із нею навчилися грати на гітарі мама Олена Миколаївна, яка до того ж чудово в’яже, та сестра Яна. Марина захоплюється вишиваними картинами свекрухи Любові Григорівни, котра створює великі полотна, сама розкладаючи на кольори композицію. Любов Григорівна мріє опанувати і лялькове мистецтво. Хоче, щоб невістка дала їй майстер-клас із виготовлення ляльок.



Марина із задоволенням передає свій лялькарський та рукодільний досвід усім бажаючим. І на роботі, як фахівець районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, працюючи з дітьми з обмеженими можливостями, свого часу вела гурток, де викладала малювання, аплікацію. Нині керує художнім гуртком у Городнянському навчально-реабілітаційному центрі.

Усі етапи навчання й у школі, і в Чернігівському технологічному університеті за спеціальністю «соціальна робота» Марина пройшла з відзнаками. З 2013 року працює фахівцем із соціальної роботи. У сфері її діяльності – не тільки діти з особливими потребами, а й умовно засуджені. Іноді під час бесід, співчуваючи їхнім розповідям, молода жінка плаче. Хоч каже, що на роботі такого робити не можна.

У планах Марини – знов створювати великі, тепер уже каркасні ляльки. Жінка мріє про Українця та Україночку в національному вбранні – за потребою душі й часу. А на День закоханих Марина подарує друзям та знайомим ляльок із червоними стилізованими сердечками в руках. Вони знову нестимуть добро та кохання людям.

Анастасія Немирова, газета «Деснянська Правда»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Марина Кривець, ляльки, «Деснянська Правда», Анастасія Немирова