Про що співають півні козацької Півнівщини?

Як у Новоріччя Червоного Вогняного Півня не згадати про Півнівщину Городнянського району? Разом із Політруднею це село підпорядковане Хрипівській сільраді. На дороговказі написано – 4 км від повороту. А як почнеш іти, коли звернеш із асфальтової траси (особливо взимку, по заледенілих кучугурах), то здається, що всі шість або й сім.



У Півнівщину рейсові автобуси не ходять, але заїжджає шкільний. Тут – двадцять три школярики. Були колись у Півнівщині початкова школа, великі тваринницькі комплекси. Навіть своя електростанція була…

Загалом у селі 184 мешканці, 86 дворів. Сільський голова Хрипівської громади Олександр Ткаченко каже, що останнім часом навіть стали обіцяти зробити дорогу. Півнівщина – село газифіковане. І якщо газом користуватися обережно, відповідно до субсидії, то сплачувати за тепло в будинках доводиться не так уже й багато. До того ж тут завжди копали торф. Колись навіть кіньми, а тепер – спеціальними лопатами. Робота ця дуже важка, але у Півнівщині від торфу відмовлятися не хочуть. Так копали-копали торф – і ще й ставок викопали.

Півнівщина красива. Серед лісів, на березі Чибрижа її просторі вулиці (Квітнева та Озерна) не захаращені кущами і старими деревами. Але покинуті хати впадають в око, на жаль, нерідко. Є такі гарні! З цегли, з проведеним газом… Здається, жити б та й жити, але, по-перше, оті кілька кілометрів від траси, по-друге, ще кілька – від Городні та відсутність робочих місць.

Працюють півнівчани більше вдома на городах. Земельні паї здають в оренду СТОВ «Іскра». Тримають загалом аж дві череди корів. Є в селі й інша худоба. Курей теж багато. А там, де кури, там, звісно, й півні. Різних, навіть рідкісних порід. І всі красені. Шестикласниця Настя та її менший брат Вітя показали нам голошийого півня, тримаючи його за крила. Виглядає птах міцним та бойовим. Діти розповіли, що півень ніколи не їстиме сам, а завжди покличе курей.



Звідки така дивна назва?

Бібліотекар Надія Гончар більше десяти років вивчає історію рідного села. Жінка розповіла, що версій виникнення його назви існує декілька.



Землі ці належали Київській Русі. Пізніше на них завжди точилися війни. І вже у XVII столітті седнівському сотнику Василеві Півню було дано розпорядження – заселити розорене поляками містечко Городню. А згодом сотник Богдан Войцехович купив у городнянського сотника Йосипа Півня (можливо, родича Василя Півня) Півницький млин. Мабуть, тоді й була заснована Півнівщина. За іншою легендою – Півнівщина розпочалася з дворів козаків Кота і Півня.

– У часи кріпосного права нашими землями володів поміщик Міхно, – розповідає Надія Миколаївна. – Після ж скасування кріпосництва кожен мешканець Півнівщини одержав наділ на 6 десятин. Жителі села як у минулому, так і тепер займаються землеробством. Колгоспне господарство було організоване 1931 року під назвою «ІІІ Вирішальний». 28 серпня 1941-го село окупували фашисти, а звільнене воно було в 1943 році. Під час відступу ворог спалив Півнівщину. Відбудували село однією вулицею, що потопала в зелені дерев та вишневих садів. Після війни були побудовані теплова електростанція, пожежне депо, початкова школа, медпункт, дитячий садок, пошта, комплекс для великої рогатої худоби. Колгосп, у який об’єдналися три села (Півнівщина, Політрудня, Хрипівка), назвали іменем Мічуріна…

З початком незалежності України почалася нова історія, з’явилися нові герої, котрих покликали до життя нові події. Дуже жалкую, що не довелося раніше займатися історією моєї рідної Півнівщини. Пішли із життя ті люди, які пам’ятали і знали все достеменно, тож хочеться зберегти хоча би те, що можливо. Бібліотека, як і раніше, працює. Сюди приходять не тільки по книги, а й для того, щоби поспілкуватися, відчути себе пов’язаними з життям рідного села.

Які вони, півнівчани?

Люди у Півнівщині привітні, завжди допоможуть, як потрібно, веселі, працьовиті. Співають свої пісні, розмовляють півнівщанською говіркою. Вона схожа на городнянську, але має і свої слова: «калісь, перекуліть, калі, булі…» А кукурудзу тут називають «кікі».



Хати сяють вишиваними рушниками, як от у родині Капустянів. Тут вишивають жінки двох поколінь: свекруха Марія Василівна та невістка Галина Іванівна.

– Галя не тільки вишивати вміє. Нема такого, чого б вона не вміла. Навіть косити може і дрова рубати, – нахвалює невістку Марія Василівна. – А я як побачу в Городні матеріал для вишивання, то ніщо мене зупинити не може. Навчилася вишивати у сімнадцять років (до того життя було таке, що не до вишиванок). А потім ми з чоловіком дім збудували, чотирьох дітей виростили. Мені вже вісімдесят років. І, здається, саме тепер найбільше часу маю для улюбленої справи. Хоч і в окулярах, а вишиваю. Ось і цю ікону Божої Матері вишила.

Перейняли бабусин хист і онуки Марії Василівни.

Жінки Капустян – не єдині майстрині в селі. Разом із їхніми роботами на виставці в Городні побували вишиванки Тетяни Бодьо та інших.

Батьківська хата Семеричів прикрашена не тільки вишиваними рушниками, а й великою кількістю картин місцевих самодіяльних художників. У ній Григорій Семерич зберігає картини не тільки нині покійного брата Володимира, а й хрипівського аматора Івана Будника, відомого городнянського майстра Юрія Шпунта та інших.
У великому роду Семеричів – генерал Збройних сил України Юрій Петрович, підполковник, начальник відділення зв’язку штабу ГО Рівненської області Володимир Петрович. Він написав книгу «Витоки роду Семеричів».

Раніше Григорій Петрович Семерич працював директором Чернігівської автобази, нині на пенсії. Повернувся у рідне село. Тримає вуток (качок) і курей разом із півнем. Доглядає 25 бджолосімей. Вони у нього в теплих вуликах зимують на вулиці. Проте один (дуже великий) господар береже у приміщенні. Той вулик особливий – для лікування та сну на бджолах.

У Півнівщині народився також київський доктор наук Федір Лось.

Поважає село і вчительку-ветерана Віру Федорівну Кругляк, воїнів-афганців Володимира Лещенка й Василя Якуша, учасників ліквідації аварії на ЧАЕС Михайла Богомаза, Миколу Ляха та Івана Ларченка.

Гідно брав участь в антитерористичній операції на Сході і Сергій Дрозд, який, переїхав у Півнівщину з Великого Листвена. Відслужив і повернувся. А от Олег Покалов – ні…





Посеред Півнівщини – святе місце. І поряд із пам’ятником 73-м згиблим у Другій світовій війні односельці поставили меморіальну дошку на честь пам’яті стрільця 14-ї механізованої бригади Олега Покалова, котрий героїчно загинув у зоні АТО при виконанні бойового завдання 9 серпня 2015 року. Олегові було 45 літ, коли в бою під Маріуполем куля снайпера обірвала його життя. Олег був працелюбним, мирним і привітним. На фронт пішов за першою повісткою. А тепер без батька залишилися діти. На кладовищі над могилою, де поховано героя, та над хатою тітки Олега Тетяни Польської майорять жовто-блакитні прапори.
18 жовтня минулого року встановили й меморіальну дошку поряд з пам’ятником воїнам-захисникам Другої світової. А ще через рік, уже у 2016-му, на роковини загибелі Олега Покалова, приїхав у невеличку Півнівщину автобус його військових товаришів.

– Ми не забули Олега, – сказали вони Тетяні Польській. – Ось зібралися з усієї України і приїхали до побратима.

Пам’ятають про чоловіка й односельці. Вічна слава героям!..

Живуть у Півнівщині не тільки місцеві, корінні мешканці. Останнім часом стало з’являтися більше новоселів. Із Чернігова та навіть із Києва. Манить чарівна Півнівщина до себе людей, особливо влітку. Хай і сполучення немає. А ми – пішки.



Рік Півня або рік Лиса, який крадеться

Новорічні свята у Півнівщині відзначають спочатку в сільському клубі концертом. Цього року односельців зустрічали Артем Примаченко (Дід Мороз) і Тетяна Мазур (Снігуронька). Виступали Тетяна Польська, Тетяна Ніщенко, Людмила Асанова, Надія Примаченко, Ганна Капустян, Надія Гончар… Після загальної ялинки святкували по домівках.



Різдвяний вечір у Півнівщині вважається теж суто сімейним святом. Його відзначають у Хрипівській церкві й удома.

Серед іншого на Різдво та Новорічні свята у Півнівщині особливо люблять готувати голубці й захолод. На перший Новий рік чи на старий тут завжди – свіжина, ковбаси. А ще – товсті млинці на дріжджах. Їх розводять у теплій воді, та ще й труть у тісто картопельку. Потім млинці смажать на пательні перед вогнем. Готові товсті млинці вмочають у смажені сало та м’ясо. Смачно!

На Щедруху жителі Півнівщини вийдуть із Зіркою, вбрані в український національний одяг, вітатимуть односельців, співатимуть щедрівки, в тому числі й чудову «Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка…»



До слова, знаєте, чому вона прилетіла? А тому, що за слов’янським календарем Новий рік розпочинався 22 березня. І знов же за слов’янським календарем, поділеним не на дванадцятиріччя а на шістнадцятиріччя, новим буде рік Лиса, який крадеться. Але то – аж у березні. Поки що ж зустрічаймо східний рік Півня – 28 січня. Кажуть, із Півнем приходить світанок. То, може, нарешті й ми дочекаємося світанку, а Півнівщина – дороги…

Анастасія Немирова, газета «Деснянська Правда»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.