Зоряне подружжя, поєднане співом

22 грудня – день народження народної артистки України Лариси Роговець, лауреата багатьох міжнародних вокальних конкурсів, викладача й завідувачки відділу сольного співу музичного училища імені Л. Ревуцького.

А 5 грудня 2016 року відбувся ювілейний творчий вечір заслуженого артиста України, викладача-методиста Чернігівського музичного училища В’ячеслава Литвинова з нагоди присвоєння йому почесного звання «Заслужений артист України» – за значний особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва, вагомі творчі здобутки та високу професійну майстерність.



Лариса Вікторівна і В’ячеслав Петрович – талановита й поважна, професійна та знана далеко за межами країни музична і сімейна пара, яку познайомив та поєднав вокал.

Самі тільки імена учнів цього талановитого творчого дуету краще за всі звання, нагороди й заслуги говорять про високий рівень майстерності викладачів.

Людмила Давимука (заслужена артистка України) й Жанна Соловйова (солістка театру ім. Немировича-Данченка), Ігор Євдокименко (соліст Національної опери України) та Роман Лузан (соліст органного залу), Юлія Литвинова (запрошена солістка Національної опери, лауреат міжнародних конкурсів) і Дарина Литовченко (солістка Київського муніципального театру для дітей та юнацтва), Ольга Черепіна (працює у Франції, навчається в Австрії) і Марія Гайдай (солістка Віденської консерваторії), Лоліта Бурлаченко (солістка Віденської консерваторії) та багато інших. Нині навчаються у НМАУ ім. П. Чайковського Антон Ярема, Людмила Лук’яниця, Людмила Третяк, Ірина Горваль; в Одесі студіює музичну грамоту Олена Дмитрієва, в Харкові – Юлія Васильцова та Ганна Крюкова...

В такі приємні та святкові для В’ячеслава Петровича й Лариси Вікторівни дні вдалося поспілкуватися з ними.

В’ячеслав Литвинов народився 15 липня 1941 року в Добрянці, яку невдовзі окупували фашисти, бо вже три тижні тривала війна, наближався фронт, і породіль відправляли додому, а на їхні місця привозили поранених бійців.

Ось згадує ті часи герой нашої публікації:
– Моя мама, Євфросинія Платонівна Коробкіна, працювала вчителькою, а ще чудово співала та грала на гітарі і часто брала мене з собою, що я любив із самого малечку. Згодом ми переїхали до Чернігова, але на той час існувала заборона для людей, що були на окупованих землях, згідно з якою мама не мала права працювати у школі до 1955 року. Потім наша сім’я переїхала в Іванівку, де був чудовий народний хор (у ньому співали моя мама та я), яким керував перший директор музичного училища ім. Л. Ревуцького Василь Іванович Полевик. У школі мама керувала хором, і я з радістю там співав. Після закінчення школи я працював завклубу в Іванівці та директором будинку культури, а потім пішов на службу до армії, в танкові війська, де теж сольно виступав в естрадному колективі з різноманітним репертуаром.

Після армії 1963 року повернувся в Іванівку та почав серйозно займатися вокалом із професійним майстром Олексієм Володимировичем Ніколаєвим, який пройшов війну та закінчив відомий музично-педагогічний інститут ім. Гнесіних.

У 1964-му я посів перше місце серед співаків по Україні на загальнодержавному конкурсі, де, до речі, тоді також виступала від Чернівецького будинку культури молода Софія Ротару. Деякий час керував будинком культури в Іванівці та співав у хорі разом з мамою і сестрою. У 1968 році мій талановитий учитель вимушений був переїхати до міста Грозного, і я наважився на рішучий учинок – теж їхати за своїм наставником у Грозний, де прожив до 1971 року, співаючи спочатку у вокальній студії при будинку культури. А потім мене взяли солістом до грозненської філармонії, де, між іншим, працювали такі відомі співаки, як Муслім Магомаєв і Махмуд Есамбаєв.
Одночасно працював викладачем та інструктором у місцевій автошколі.

– Але врешті рідна Чернігівщина покликала вас додому?
– Так, у 1971 році я повернувся до рідної Іванівки, де вів оперно-вокальну студію, а за мною з Кавказу поїхав цього разу вже мій учень Олександр Аджиашвілі – відбулося своєрідне алаверди долі.
Мені був 31 рік, коли я, зовсім не плануючи цього, разом зі своїм учнем вступив до Тбіліської консерваторії, яку закінчив достроково в 1976 році. На той час вокальна грузинська інтелігенція (Зураб Анжапарідзе, Віра Давидова, Зураб Соткілава, Нодар і Давид Андгуладзе) мала прекрасну можливість стажуватися у кращих європейських співаків у Міланському оперному театрі «Ла Скала», де також свого часу набирали майстерності такі відомі співаки, як Муслім Магомаєв, Тамара Синявська, Анатолій Солов’яненко, Микола Кондратюк під керівництвом відомого маестро Дженнаро Барра.

Деякий час працював солістом у Донецькому та Воронезькому театрах, а в 1980 році повернувся до Чернігова, де вів вокальну студію в Палаці культури хіміків. Там був чудовий естрадно-симфонічний оркестр під керівництвом Дмитра Єгорова, разом із яким ми об’їхали багато міст і країн, виступаючи з концертними програмами.

З 1985 року почав викладати в музичному училищі ім. Л. Ревуцького, де плідно співпрацював із широко відомим ансамблем «Гармоніка» та його талановитим керівником – заслуженим артистом України Віктором Кожаном, з яким ми дуже міцно товаришуємо й досі.

– Яким же чином доля поєднала вас із Ларисою Вікторівною спочатку у творчому дуеті, а потім і в сімейному?
– Коли я почав працювати в музичному училищі, то ще й викладав вокал при педагогічному інституті, де й познайомився зі своєю теперішньою дружиною – тоді студенткою математичного факультету, а потім молодим викладачем математики школи № 3 Ларисою Роговець. Вона також займалася вокалом у студії при Палаці культури хіміків.

Лариса Вікторівна в 1988 році на Всеукраїнському фестивалі самодіяльного та академічного співу в Києві здобула 1-ше місце та отримала побажання журі зайнятися вокалом професійно, отож вона вступила до музично-педагогічного інституту ім. Гнесіних та навчалася на відділенні сольного співу у відомої співачки й викладача Зари Долуханової. Переконаний, що Лариса Вікторівна краще згадає та розповість про ті романтичні роки…

– Пані Ларисо, ви були вчителькою математики і потім кардинально змінили життя. Як вам удалося зробити обмін шкільного класу на велику сцену?
– Так, у 1984 році я закінчила Чернігівський педінститут і викладала математику в середній школі № 3, а одночасно займалася в оперній студії при Палаці культури хіміків, якою керував В’ячеслав Петрович. А незмінним концертмейстером була Ніна Миколаївна Сорогожська, яка дала мені необхідний запас вокального репертуару та з котрою ми довгий час творчо і плідно співпрацювали (з 1982 по 2002 рік).
У 1988-му в Києві відбувся конкурс самодіяльних співаків, головою журі якого була Діана Петриненко, і ми поїхали туди з академічною програмою. Я посіла перше місце по Україні. Мені подарували магнітофон, величезну вазу, ще й грамоту дали! Це було неймовірно, особливо магнітофон, який я сама навряд чи тоді могла би купити. І ось після цього я замислилася: може, мені спробувати вступити до консерваторії, щоб отримати професійну освіту?

– І врешті ви вступили до відомого музично-педагогічного інституту ім. Гнесіних?
– У 1986 році у мене народилася донька Юля, тому на стаціонар вступати було нереально, а музичних навчальних закладів із заочною формою в Україні не було. Тому в 1989-му я подала документи у «Гнесинку», а перед цим прослухалася у професора Зари Олександрівни Долуханової – однієї з найзнаменитіших камерних співачок Радянського Союзу. Вона і дала мені «путівку в життя» – я почала навчання, але ще викладала у школі й завідувала кабінетом інформатики – вела перший в області комп’ютерний клас. Навантаження було величезним, а крім того – вже на першій сесії мені сказали: коли я вчуся в музичному вузі, то і працювати бажано за спеціальністю.

А тут при Чернігівській філармонії організувався камерний оркестр під керуванням Віоля Сімкіна – безмежно талановитої людини, яка за ніч могла зробити оркестровки 5-6 романсів Чайковського. Розповідали, що коли Віоль Сімкін був маленьким, його гру на скрипці слухав Сталін. Отже, мене прийняли в цей оркестр, і почали ми їздити по всій області, по всіх селах із камерними концертами. Щомісяця готували нову програму: я – вокальні твори, вони – інструментальні. Це було чудово, тому що весь час ми були в тонусі, в роботі, в пошуках.

Пам’ятаю, як 1991 року поїхала на 14-й Міжнародний конкурс імені Глінки під головуванням відомої талановитої оперної співачки Ірини Архіпової, а вже через місяць уперше виступала від щойно проголошеної тоді незалежної України в Барселоні, де співала арії, романси, фольклор та отримала срібну медаль. У 1992-му одержала премію в Голландії, 1994 рік – 10-й ювілейний конкурс Чайковського в Москві, де отримала грамоту за участь у другому турі, 1997 рік – конкурс Віотті в Італії, де одержала 2 дипломи: за зайняте 2-ге місце та за краще мецо-сопрано. Ще багато чого можна згадати…

– Нині ви працюєте в музичному училищі…
– У музичному училищі я працюю з 1995 року, а з 2000-го відкрився вокальний відділ, і ми випускаємо спеціалістів сольного співу.
Наші учні завжди підтверджують високий рівень учителів на різноманітних конкурсах: на 4-му міжнародному конкурсі «Перлини мистецтва» наша Юлія Макаренко посіла 2-ге місце, а перше місце взяло наше тріо під керівництвом концертмейстера Наталії Пономаренко у складі Олесі Січкарчук, Віталіни Турейської та Ганни Ященко.

Слід згадати й таких поважних концертмейстерів, як Наталія Ковтун та Віктор Заєць, а також керівника оркестру народних інструментів Володимира Фалалєєва, з якими ми досить результативно співпрацювали, а ще дитячий оркестр Палацу дітей та юнацтва на чолі з Іваном Демиденком. Хочеться відзначити незабутні концерти з Іллею Сараєвим, Галиною Пустовіт, Наталею Пономаренко. Свого часу були яскраві виступи із симфонічним оркестром «Філармонія» під орудою заслуженого діяча мистецтв України Миколи Сукача. Пощастило співати з такими диригентами, як заслужений діяч мистецтв Анатолій Ткачук, заслужений артист України Олександр Шевчук, Ігор Кішман та багатьма іншими.

– Ваш співочий талант і неординарний голос передалися від рідні?
– Напевно, бо і моя мама Людмила Іванівна, і бабуся Уляна співали чудово, а мама взагалі була дуже артистичною та співала у шкільному хорі і знала безліч пісень напам’ять. Тато мій, Віктор Михайлович, теж був творчою людиною – грав на трубі в оркестрі Баліна і у джазовому оркестрі КСК. А крім цього професійною співачкою чи актрисою була моя прабабуся Марія Бакунова.

– Я чув, що ви давно мрієте, аби в Чернігові був справжній оперний театр?
– Так, я все життя мрію, щоб у Чернігові був повноцінний оперний театр, як це створено в європейських містах, наприклад, у швейцарському Базелі є театр, де і драма, й балет, і опера. Чому у нас не можна зробити так само?

– А чи піде сучасний чернігівський глядач на оперу?
– Переконана, що піде, коли це буде справжня класична опера, а не шоу-програми, котрі нині нав’язують деякі режисери. Якось у закордонній виставі «Весталка» мені довелося співати, тримаючи в руках два справжні палаючі смолоскипи, а щоби показати жахи кривавого середньовіччя, статисти виливали на сцену цілі відра червоної фарби, по якій повзали весталки й ганчірками цю «кров» витирали. Навіщо з опери робити такі шоу? Адже для цього існують інші театри, а в опери зовсім інші виразні засоби: хор, солісти, музика, вокал. І цього достатньо, тому вона й опера, а не цирк.
Крім того повинна бути підтримка держави, бо естрада може заманити публіку своїми фокусами, освітленням, феєрверками. А чим можемо заманити ми, коли на сцені – лише рояль і співак? Але ж без класики неможлива жодна культура, бо це фундамент духовності, це вічні цінності! Якщо не мати цих цінностей у душі, то про що тоді говорити?

– Ларисо Вікторівно, а скількома мовами вам довелося співати?
– Італійською, німецькою, англійською, а в Базелі довелося співати французькою, і я дуже хвилювалася. Спочатку текст просто доводилося зубрити, а вже потім для правильної постановки акцентів, я почала розбиратися, що означає те чи інше словосполучення. Аби не вийшло так, що твір сумний, а я його весело співаю.

– У вас багато сольних програм?
– Нині я більше беру участь у збірних концертах. Основне навантаження – в училищі, тому сольні концерти у мене виходить давати тільки один-два рази на рік. Їздила з бориспільською хоровою капелою на фестиваль у Таллінн, де співала романси Чайковського, не так давно підготувала програми з романсів Свиридова та до ювілею Сергія Рахманінова. До 80-річчя Анатолія Солов’яненка ми зробили концерт силами наших студентів та викладачів, у Чернігівській філармонії відбувся мій ювілейний концерт із симфонічним оркестром. Узагалі, намагаюся відгукуватися на всілякі святкові події, до яких можливо зробити концертну прив’язку.
Крім того 23 жовтня ми відкрили «Вокальний абонемент» на базі філармонії, купуючи який лише за 100 гривень, кожен має право протягом року відвідати 7 концертів сольного академічного співу. Автором проекту є заслужений діяч мистецтв України, доктор філософії, мистецтвознавець Олег Васюта. Тож хочу сказати всім – слідкуйте за оголошеннями та анонсами…

– А крім вокалу, який, зрозуміло, займає більшість вашого часу, чим ви ще захоплюєтеся?
– Я дуже люблю природу, а тому за будь-якої можливості поспішаю до неї: по гриби, по ягоди, просто на квітуче поле чи в ліс, на духмяні луки чи на річку. Там можна відключити мобільний телефон і сповна насолоджуватися красою та силою природи. Але й відпочинок невдовзі теж набридає – не можу довго без роботи.

– Чи продовжили ваші діти творчу вокальну династію?
– Так, наші доньки теж чудово співають: Юлія Литвинова – лауреат міжнародного конкурсу ім. М. Лисенка, Наталія Литвинова (лауреат міжнародних конкурсів) разом із Мариною Харчук керують ансамблем школи мистецтв «Забава» при музичному училищі, солісти якого є лауреатами європейських конкурсів. Онуки Анастасія та Данило продовжують співочі традиції свого дідуся.

– Що ви побажали би тим, хто хоче своє життя віддати вокалу?
– Насамперед – хочу побажати великої праці, натхнення, відданості цьому прекрасному чудодійному мистецтву на ім’я СПІВ! Тільки тим, хто невпинно торує кам’янисті доріжки вокальної майстерності, підкорюється «зоряний Олімп». Усе, що вам необхідно, – це вокальні дані, наполегливість, працелюбність і СПРАВЖНІЙ УЧИТЕЛЬ…

Ігор Гільов, газета «Деснянська Правда»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.