Любов на відстані і 8 дітей

Крихітний малюк лежить у ліжечку прикритий новим яскравим пледиком. не звертаючи уваги на гамір і голосні розмови. Звикне й потім, бо хата також маленька і, на відміну від хлопчика, не виросте. І в ній, як у рукавичці, якось розміщаються і живуть дев’ятеро людей: мати і її діти. Недавно жила ще молодша материна сестра.

У всіх восьми дітей один батько, тому матір’ю-одиначкою Наталія себе не вважає (хоч допомогу отримує). Однокімнатну хатину Наталія купила після народження третьої дитини, коли мати виганяла її з дому.

Шостого квітня 35-річна Наталія Молчан із села Нові Млини Борзнянського району народила восьму дитину. Тепер у неї чотири дівчинки і чотири хлопчики.


Аня, Діана, Діма, Назар (на руках), Саша, Наталія з немовлям на руках, Маша.ю Юля

«Тепер Наталія хороша мати. А що було, те в минулому»

У Нових Млинах Наталію дехто все ще вважає непутящою. Чоловік ночує в твоїй хаті, ти — порядна. Я тої непутящості у Наталії не побачила. Так, у хаті бідно, але жодного сліду алкоголю, всі ліжка застелені, в кухні готується обід. Може, десь щось не так валяється, і менші діти трохи забруднилися, бігаючи надворі, на те вони й діти. Але старші поприходили зі школи акуратні, чистенько вдягнені.

— Колись Молчан стояла на обліку як неблагополучна сім’я. Але Наталія взяла себе в руки. З обліку зняли, — підтверджує сільський голова Антоніна Микитенко.

Сусіди розказують, що по молодості Наташа могла запити. Або, покинувши менших дітей на старшу Юлю, податись до коханого в сусіднє село. Тепер такого нема. Чи подорослішала, чи здоров’я не те.

Наташа спокійна, як і належить жінці, яка щойно народила. Коли найменший прокидається, годує немовля груддю.

— Сина вже записали, в пологовому відділенні, в Борзні, — розказує Наталія. — Але ім’я поки що не скажу, бо ще не хрестили. Народжувала сама, без кесаревого і без ускладнень.

Про минуле жінка розказує вибірково, дещо пригадує неохоче, щось воліє не згадувати.

— Батько помер у 1996 році, атеросклероз серця. Матері не стало в 2008-ому. Я знайшла її зарізаною в хаті співмешканця. Слідство не заводили, а причиною смерті записали цироз печінки, — сумно пригадує Наталія.

Батьки Наталії сильно пили. Їх пережила бабуся, Ганна Андріївна, яка до пенсії працювала на фабриці спортивних виробів у Нових Млинах. Доживала в чужій хаті, в яку пустили знайомі. В ту хату тепер поселилася 21-річна сестра Наташі Надя.

— У 2007-ому я купила цю хату, — веде далі жінка. — Батьківська стоїть зараз порожня. Там усі мої діти приписані.

Батько ночує в іншому селі

— Я не мати-одиначка, — повторює жінка. — В мене є цивільний чоловік, у дітей — батько. Від нього народила всіх вісьмох.

Батько всіх дітей — 43-річний Микола Колесник. За словами Наталії, зійшлися вони у 2010 році. Раніше тільки зустрічалися, від цього народилися Юля, Діма та Саша.

— Золота людина. І щодо роботи — все робить. На городі допомагає, забор сам поставив. Навіть корову доїти може, — нахвалює чоловіка Наталія. Але час від часу поспіхом відводить очі і просить нічого поганого про нього не писати, щоб не розізлився.

— Б’ється? П’є?

— Ні, — спішно відповідає жінка. — Хіба коли хто за телевізор «виставиться».

Микола у Прилуках вивчився на телемайстра, а в Чернігові — на електрика. По людях заробляє, телевізори ремонтує. Раніше працював електриком у сільгосптоваристві «Головеньківське-плюс». Потім звільнився: зарплата мала, а здоров’я не те. Виразка в нього, півшлунка вирізали.

А де ж цей щасливий батько восьми дітей?

— Він з Головеньок. Це село поряд з Новими Млинами, район наш, але сільрада інша. Там у нього материна хата. Зараз крадіїв багато розвелося. От чоловік і стереже хату, щоб не обікрали. І тут кожен день буває. Все поробить, а на ніч туди йде.

— А звідки ж тоді діти взялися?

— Ну, він не завжди... іноді ночує... — зніяковіла Наталія.

Горіли сараї, летіли балки…

— Що ж там такого сторожити, в Головеньках?

— Сарай у нього кілька років тому спалили, — розказує Наталія.

— Спалили... Цигарку, мабуть, сам кинув, — не втримується один з хлопчиків.

— Ти бачив? Кажу: бензином облили й підпалили. Вночі було. Чуємо, наче щось там кинули на кришу. Ми якраз у сусідів сиділи, аж бачимо: горить! А якраз перед тим у кумів пожар був. І після нашого пожару знов у них горіло. Сіно згоріло, сарай.

Палія не знайшли. Мені на тому пожарі балка по голові вдарила, після чого зрєніє дуже впало. Я з дитинства бачу погано, а то ще гірше стало. Навіть рік провчилася в чернігівському інтернаті для слабозрячих дітей, потім мама забрала мене додому. Наче трохи покращало, та ненадовго.

Пізніше Наталія проговорилась, що балка, яка вдарила по голові під час пожежі, була у кума в руках. А сварка зчинилася, бо куми вирішили, що в пожежі винні Наталя з Миколою. Куми навіть деякий час не спілкувались, потім помирились — родичі ж.

Юля – мамина гордіть


Юля Молчан з Назарчиком

Незважаючи на бідність та чвари з рідною матір’ю, нікого з дітей Наталія навіть не думала залишити в пологовому або віддати в дитячий будинок. Усі діти носять прізвище Молчан. Чого ж не Колесник?

— Як першу дитину записала, так і пішло. Щоб іншим не обидно було і щоб у всіх однакове прізвище, - пояснює Наталія.

Уперше Наташа народила в 2002 році, їй тоді було 22.

— Юлю народжувала в Бахмачі, бо в Борзнянському пологовому відділенні тоді ремонт був. Дуже важко, пологи були довгими. Але вона того варта, яка потіха мені в житті. Це моя гордість, — говорить мама про 13-річну старшу дочку. — Учиться ловко (старші жителі села кажуть, що Наташа в школі вчилась теж досить непогано. — Авт.). Юля їздила на районні олімпіади з хімії, біології. Легко дається математика. Молодшим англійську пояснює.

Вона — моя допомога. І пиляти, і рубати дрова може. З батьком. У хаті прибирає, їсти варить. Як я лежала хвора, — вона куховарила. З трьох років поруч сідала, картошку чистити помагала. У п’ять років уперше сама підсмажила.

— Спалила, — поправляє Юля, заходячи до хати. До неї на руки зразу моститься півторарічний Назарчик.

— Поки маленькі, вони такі хороші, — обнімає Юля братика. — Але для себе вирішила: спочатку освіта, кар’єра. А вже потім діти, — усміхається.

— Ким мрієш стати?

— Ще не визначилася. Меншою хотіла бути перукарем. Може, юристом, не знаю.

Каже, мріяла стати моделлю — дівчина найвища в своєму восьмому класі. І гарна. Слідкувала за передачею «Супермодель по-українськи». Мама від кар’єри моделі відмовила.

Микола роди приймав

— Та всі діти для мене однакові, всіх люблю! — стверджує Наташа. — Народжувала сама, всіх годувала груддю.

У 2005 році з’явився на світ Діма, у 2007 Саша. В 2010 народилася Аня. Це рік, коли зійшлися з Миколою. І зразу, в 2011 -ому, — Діана, а Маша — в 2012. Назару 2014.

Коли народжувала Аню, роди Микола приймав. Зима, лютий місяць. Вночі несподівано почались перейми. Микола в Головеньках. Викликала «швидку» з Борзни, вже собрана, жду — нема.

Води відійшли. Я викликала Миколу. Сусід Микола Толоб, він же і наш кум, привіз його сюди конем, за два з половиною кілометри. А така заметіль була, що інакше ніж конем і не доїдеш.

Кум привіз до мене чоловіка і поїхав забирати акушерів наших, з Нового Млина (тут раніше лікарня була). А я вже чую, не вспіють вони, роди почались. Швидко на диван. Тут дитина і вийшла. А чоловік її на руки впіймав. Йому тоді 38 було, мені 30. Молодець, не розгубився, в обморок не впав. Аж тут уже в хату заходять фельдшерка Тетяна Кагадій і дитяча медсестра Оксана Черняк. Вони вже пуповину перерізали, все інше зробили.

Машу народжувала в Сосниці. А хотіла в Чернігові. Це вже шоста дитина була. Коли робила УЗД в Чернігівському роддомі, головлікар Олена Євгенівна порадила мені приїхати трохи раніше, лягти в Чернігівський пологовий будинок і там народжувати. Але до Чернігова я не доїхала. Наймала машину, і щоб в дорозі не народити, завернули в Сосницю.

У Бахмачі врачі хороші. Трьох дітей в Бахмацькому пологовому відділенні приймала акушер Тетяна Стовбина: Діму, Діану і Назара.

«Не гірше інших»

Наташина хата старенька, потребує ремонту. Хочуть викинути піч. Вже є бойлер, тепер мріють облаштувати в коморі ванну кімнату. Наталія каже, усе впирається в кошти. А просити нікого не хочеться.

Родина тримає худобу. На городі пасеться корова, ще є свині, кажуть, були кури, але лисиця потягала.

Зір у Наталії з кожною дитиною все гіршає і гіршає.

— Діти здоров’я не прибавляють. Може, варто було поберегтися, не народжувати стільки дітей?

— Щодо абортів — я проти категорично. Це гріх, дітовбивство. Я дітей люблю. Буде кому на старості років кружку води подати. Страх як боюся самоти. А так є для кого жити, не забиваючи голову різною дурнею. Здоров’я, звичайно, діти забирають. Серце негодне, зір, нирки, по-женськи... Нерви нікудишні. Але сьогодні я дітям віддаю, а завтра вони мені віддадуть.

— Часто хворіють?

— Тьху-тьху, по лікарях не лежали. Тільки раз у Діани запалення легень було, чоловік з нею лежав.

Зараз Наталія отримує допомогу як малозабезпечена родина. І гроші на трьох дітей. Сама купила меблі в хату. Телевізор, диван — з чоловіком. Двоярусне ліжко родині дали, як багатодітній, з районного центру сім’ї, молоді і спорту.

— З району на Восьме березня дарували каструлі, чайник, — перераховує жінка. — Вони про нас не забувають.

Я щаслива своїми дітьми і зі своїм чоловіком, — стверджує Наталія Михайлівна. — Не жалуюсь. 6 де й хуже.

Можна посперечатися. Порозумничати, розказати про методи контрацепції. Але дивилась на тих дітей — бігають собі веселі, в хату - з хати, метушаться. Менші собі щось затіяли, тут же старші хлопці в футбол грають. Юля про туфлі на підборах розповідає. Ну ніяк не назвеш їх сумними, голодними чи не радими життю. І всім поки що місця вистачає.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №16 (1563)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.