Сільський голова утримує три десятки голів ВРХ

Таких затятих до праці одноосібників, як Олена Згоник з Нових Млинів Щорського району, на теренах всієї області можна порахувати на пальцях, У селі цю жінку знають і поважають перш за все за її чесність, добропорядність та працьовитість. Може, через те і довірили керувати громадою.



Дивовижно: як жінці, яка очолює сільську раду, вдається підтримувати порядок на селі та успішно справлятися по господарству? А воно в Олени Згоник немаленьке: «потягне» на середню сімейну ферму.

Корів доять вручну

У той час, коли багато селянських господарств у зв'язку з нерентабельністю молочного тваринництва пускають худобу під ніж, є люди, які наперекір усьому вірять у перспективи тваринництва. Вони не збувають худобу, не опускають руки, а навпаки - нарощують поголів’я. Мова навіть не про великотоварне виробництво, якому вижити значно легше, а про фермерські та підсобні господарства, котрі фактично кинуті державою напризволяще. Зрозуміло, що ситуація в державі аж ніяк не сприяє розвитку чи хоча б підтримці малих ферм. Чимало з таких припинили роботу ще у 1990-х, інші - трохи пізніше, а хто залишився, змушені нині у прямому сенсі виживати, адже «погоду» на ринку роблять крупні холдинги. Попри це дрібні господарства існують і навіть можуть розвиватися. Приклад цьому - господарство родини Згоників.

«Головним джерелом існування на селі для пенсіонерів є пенсія, а для молодих людей - утримання підсобного господарства та корів, - каже голова Новомлинської сільської ради Олена Згоник. - Все просто: якщо хочеш нормально жити, то мусиш працювати, не покладаючи рук».

Родина Згоників одна з небагатьох в області, яка утримує доволі численне поголів’я ВРХ. Загалом - три десятки голів, серед них - 13 дійних корів.

«Всіх корів ми доїмо вручну; - каже Олена Згоник. - На доїльні апарати ще не назбирали».

Як виглядають будні, що починаються з вранішнього «му-у-у»? Прокидається Олена Миколаївна разом із своїм чоловіком о п’ятій ранку. Почесали, помили, дали їсти, подоїли. Близько восьмої ранку «ласунь», бичків та телят відправляють на пасовисько. В обід корів знову доять, іноді батькам допомагає середній син. Ввечері - знову доїння. І так щодня, бо у корів вихідних не буває, отже й у господарів теж. Родина Згоників -дружня та чималенька.

У сім’ї - четверо діток.

Старша донька живе окремо від родини, ще одна донька навчається в Дніпропетровській юридичній академії, син не так давно закінчив вище професійне училище в Щорсі, найменшому із Згоників - всього три рочки. Як тільки Олена Миколаївна встигає з роботою сільським головою та по господарству, відомо одному лише Господу Богу.

«Мені люди кажуть: збудь тих корів, повбиваєтеся з ними! Але на кого нам сподіватися, як не на самих себе? Адже в першу чергу батьки повинні поставити на ноги своїх дітей, а про себе подбати вже потім», - резюмує жінка.

Щодня понад 200 літрів

Новим Млинам та сусідній Лосевій Слободі, що також входить до Новомлинівської сільської ради, із землею не пощастило. Через надто низький бал родючості інвестори відмовлялися брати в оренду у селян землю. Тільки на початку цього року в Нові Млини прийшов орендар - один з місцевих аграрних холдингів. Але на орендній платі селяни не розбагатіють, бо отримають всього близько - 650 гривень річних відрахувань за пай. А розвивати тваринництво в цій місцевості сам Бог велів. Поруч - річка Снов, запашні зелені луки, заплави та болота, що вкриті соковитою травою. На них Згоники і випасають свою худобу.

«Я переконана, що молоко є великою українською перспективою, - міркує жінка-фермер. - Якісні продукти харчування завжди будуть в пріоритеті. Саме тому ми вирішили розвивати молочне скотарство».

За словами господині, щодня вона здає 220-230 літрів молока. Купує молоко ПАТ «Ічнянський завод сухого молока та масла», а приїздять по нього аж з Корюківки. Звісно ж, ціни на молоко залишають бажати кращого.

«Два двадцять за літру молока - низька для нас ціна, - жаліється пані Згоник. - Щоб прогодувати одну корову, щодня потрібно в середньому 18 гривень. А ще є телята, яких теж треба чимось годувати. Та все ж, якщо врахувати загальну ситуацію із заборгованістю за молоко більшості молокозаводів, наш завод розраховується з людьми вчасно. Якби не було щодня грошей за молоко, то ми б корів поздавали на м’ясо».

Возити товар на ринок - теж не кращий вихід. Хоч там молоко коштує дорожче, ніж на молокозаводі, все одно багато продати нереально. Конкуренцію створюють перекупники, які за безцінь збирають молоко у селян, а потім збувають його на базарі. Тож про експерименти з базаром Згоники давно забули. Та й переробник їх влаштовує. Після довгих років співпраці у Олени Миколаївни склалися дружні стосунки з головою правління ПАТ «Ічнянський зазод сухого молока та масла» Віктором Кияновським.

«Ми надзвичайно вдячні цій людині за підтримку. Обов’язково згадайте про нього в газеті, - просить господин?. - Держава про нас забула, а він надав нам безвідсоткову позику в 70 тисяч гривень на два роки. За ці гроші ми купили комбайн».

Обробляють 20 га

Олена Згоник зізнається, що працювати на землі стало важче. Перш за все через дорожнеч паливно-мастильних матеріалів та добрив. В господарстві є старенький трактор, яким фермери обробляють близько 20 гектарів землі, а також комбайн.

«Ми орендуємо у людей землю, маємо трохи своїх паїв, - каже Олена Миколаївна. - Цьогоріч зібрали близько 30 тонн зерна. Не для продажу - для худоби, адже окрім ВРХ. ми ще тримаємо для себе свиней».

Серед тринадцяти «ласунь» є у Олени Згоник своя улюблениця.

«Моя Дуня дає до 30 літрів молока, - хвалиться господиня. - В принципі, у нас всі корови хороші. Поганих ми вибраковуємо».

В сімейному господарстві Згоників картоплею засадили три гектари. Бульбу вирощували також не для продажу, адже ціни на неї цього року знову не вигідні для селянина. Одна надія - на корівок, які щодня приносять в родину свіжу копійчину.

І хоч як важко не доводиться працювати, та Згоники кажуть, що будуть тільки нарощувати поголів’я. Працьовиті селяни мріють про власний доїльний зал, ферму сімейного типу і сподіваються хоча б на якусь підтримку від держави. Та чи варто сподіватися на те, що існує лише на папері? Як завше у нас буває, поманили владці селян перспективою, покричали напередодні виборів, та й забули про обіцяне. Мабуть, не читали знамениту комедію Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч». Бо якби читали, то пам’ятали б слова селянина Савки: «Ну, а що ж його робить, коли грошей треба день у день!» Ну потребує земля отих самих «ресурсів». І це, як заведено у нас казати, - об’єктивна необхідність!







Віталій Назаренко, "Чернігівщина" №42 (546) від 15 жовтня 2015

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.