Валентин Романовський та Атос, Поргос і Араміс
Вівторок, 30 грудня 2014 16:21 | Переглядів: 2742
Валентин Романовський
57-річний Валентин Романовський живе у крайній хаті села Великий Щимель Щорського району. Хату охороняє Атос, це собака. Жив котик Портос, пропав. їжак був Араміс. Зовсім як три мушкетери, друзі д'Артаньяна з роману Олександра Дюма.
— Араміс у хаті сидів, да кудись удрав, — розповідає Валентин Романовський. —Давав йому їсти молоко. Вдень Араміса не суло видно, він тільки вночі по хаті бігав. їжаки взимку сплять. Кажуть, якщо покласти сплячого їжака під мост (під підлогу), в хаті жодної миші не буде.
Біля хати Валентина висять віники. Він їх продає. Березові, дубові і яскраво-зелені, голчасті.
— Це пихтові, — впевнений чоловік. — Знаю в лісі місцину, де росте пихта.
Біля хати Романовського часто зупиняються, адже Великий Щимель на трасі. Хто віник купить, хто води з криниці нап'ється, а хто й переночує.
— Блудять різні, — розповідає Валентин Васильович. — Якось пустив переночувати, ограбили. Хлопець і дівчина. Зранку встаю — шкіряну куртку забрали, у шафі висів кітель армійський, теж не стало. Аферисти.
Хата, в якій живе чоловік, — батьківська. Половину своєї власної домівки, каже, замість аліментів віддав дітям та колишній дружині.
Батьківську хату Валентин Романовський не вважає зовсім крайньою. Адже вона крайня з лівого боку траси, як їхати із Чернігова. Справжня хата скраю — з правого боку, вона аж у лісі. Це хата баби і діда поета Леоніда Тереховича, він із Кучинівки, сусіднього зі Щимелем села.
— Бабу звали Марина, діда Василь, — каже Валентин Романовський. — До хати ніхто не навідується.
Вона майже в нетрях. Напівзруйнована. Проте на стінах висять картини, написані маслом. Це роботи двоюрідного брата Леоніда Тереховича, який жив у Луганську. Помер- поет 51 -річним у 1992 році. Про нього є стаття у «Вікіпедії» (інтернет-енциклопедії). Поет писав антирадянські вірші, у 1972 році був засуджений за «розповсюдження наклепницьких вигадок, що паплюжать радянський лад». Тоненьку книжечку його віршів у 1993 році видав журналіст Віталій Москаленко (він із Чернігова переїхав у Херсон). У книжці були й такі рядки:
Нам треба свідомо ставати на муку,
Порвать по-живому, щоб вийти з пітьми.
Лише б не забути священну науку
В нелюдських умовах лишитись людьми.
Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №52 (1494)
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.