У справжнього майстра і дерево говорить

Майстра-різьбяра з Сосниці Анатолія Семенцова знає не лише Чернігівщина, а й уся країна. Його роботи прикрашають Конституційний суд України, літературно-меморіальний музей Олександра Довженка і не одну приватну колекцію.



Він - член Національної спілки народних майстрів України та лауреат Всесоюзного фестивалю з художнього різьблення (за часів Радянського Союзу).

Кажуть, що справжній талант не від людей, а від Бога. Звідки ж черпає натхнення митець? Де витоки його творчого генія?

Все починається з малого... Дитинство Анатолія Петровича минало серед чарівної поліської природи на хуторі Червона Поляна Коропського району. Були це повоєнні роки, тоді всі говорили лише про війну, жили дуже скрутно, особливо взимку.

- Було холодно і голодно. Але коли приходила весна, природа оживала і ми разом із нею, - згадує майстер. - Тоді йшли до лісу, а там, бувало, знайдемо мерзлі яблучка чи грушки. Смакота! Краще, ніж цукерки.

Природа обдаровувала малого Толю і солодощами, і чарівними казками, що зринали в його уяві, коли він блукав лісовими стежками.

Великим авторитетом у шкільні роки для нього була перша вчителька Софія Артемів-на. Саме вона вперше звернула увагу на талант хлопця, коли побачила, що на кожному стовбурі від школи до дому Анатолій повирізав чудернацькі зображення. Правда, тоді вчителька зауважила: «Дерева від тебе плачуть, Толю». Адже малий ще не розумів, що шкодить живому організму. Проте тепер у вправних руках майстра деревина не плаче, а щасливо усміхається і світиться, пробуджуючись до нового життя.

Коли батько повернувся з шахт Донбасу, почав теслярувати. Зимовими вечорами він майстрував на замовлення різні знаряддя праці, хто що попросить.

- Мене заворожували оті золоті стружечки, духмяний запах лісу, таємничість і незвіданість, - усміхаючись, згадує Анатолій Петрович.

Тож і хлопець взявся до роботи. Спочатку це були дитячі іграшки: пістолети, шаблі, солдатики. Згодом це заняття з дитячого захоплення переросло у щось більше. Мабуть, тому після закінчення школи перед юним Анатолієм не було такої знайомої для більшості абітурієнтів проблеми - куди ж вступати, що робити далі. Продовжив він своє навчання вже у Косові на Івано-Франківщині у технікумі народних художніх промислів ім. В.І. Касіяна. А далі - доросле життя. Повернувся на Чернігівщину, працював у с. Іваниця Ічнянського району майстром у цеху художнього розпису, потім оформ-лювачем Сосницького міжгосподарського лісгоспу і методистом із народознавства у Коропському центрі дитячої творчості. Нині Анатолій Семенцов живе у Сосниці.

Працює майстер переважно з деревом, інколи з глиною. Навіть самотужки змайстрував удома піч для випалювання керамічних оберегів. У доробку митця багато дерев’яних композицій об’ємного і плоского рельєфу різної тематики, а ще численні скульптурні роботи. До речі, нині Анатолій Петрович працює над «романтичною закоханою парою». Мужній, але дещо сором’язливий хлопчик, як з любов’ю називає його автор, тримає ніжну троянду і паперовий сувій з віршованими рядками для своєї коханої. А ось скульптура дівчинки ще чекає на своє народження з поки що непримітної колоди.



Витвори художника випромінюють світло, глибоку мудрість, не кажучи вже про майстерність виконання. Для Анатолія Семенцова мистецтво - це спілкування з часом, внутрішній зв’язок сьогодення з минулим. Як зізнається майстер, його дуже цікавить історія наших предків -древніх слов’ян. Анатолій Петрович захоплюється знаннями древніх волхвів, героїзмом князів-русичів, їхньою могутністю і доблестю. Саме тому, неначе живі, перед нами постають сюжети з відомого «Слова о полку Ігоревім».

Важливе місце серед його робіт посідає пантеон слов’янських богів, виконаних у техніці високого рельєфу - могутній Перун (бог грому і блискавки), Сварог (бог живого вогню), Велес (бог скотарства, багатства, покровитель мистецтв), Купала (богиня теплої літньої води, кохання), Коляда (богиня неба, мати Сонця). Кожен образ має свою специфічну енергетику. Можливо, завдяки зусиллям автора, а може, через ті символи, які і є «візитівкою» кожного божества. Ось, наприклад, Коляду Анатолій Петрович зобразив із вінком на голові - слов’янським календарним циклом. Перун увінчаний шестипелюстковою розетою і блискавками -«перуновими кривульками».

Робота з символами дуже відповідальна, оскільки, окрім таємного сакрального змісту, вони мають ще й магічний зв’язок зі світами Яв, Нав і Прав. У давньослов’янській міфології Яв - теперішнє, реальний матеріальний світ людей, Нав - підземне місце, куди потрапляють людські душі після смерті, Прав - світ богів.

Неможливо не згадати дерев’яну картину під назвою «Майстер», яка є своєрідним прообразом України. На ній зображено митця, який вправно вирізьблює герб нашої держави. А по обидва боки - міфічні птахи-захисники Сирин і Алконост, що могутніми крилами оберігають неньку-Україну від злих сил.

Особливо ліричний і зворушливий цикл «Наспівала мати», сюжети якого ілюструють пісні, які Сашку Довженку співала мати Одарка Єрмолаївна. Анатолій Петрович інколи порівнює себе з малим Довженком, адже і він у дитинстві любив милуватись плесом красуні-Десни, подорожувати і спостерігати за природою.

З-поміж серйозних мистецьких виробів вирізняється плеяда жартівливих замальовок, виконаних у техніці плоскорельєфної різьби, на теми українських народних пісень «Ой у пана-хазяїна умная жена», «Ой кум до куми судака тащить» та інших. Хоч вони і комічні, але автор залишається вірним собі, звертаючи увагу на символи, що якнайкраще передають особливий настрій кожної роботи.

Анатолій Петрович вважає себе щасливою людиною, оскільки, незважаючи на всілякі труднощі, у нього прекрасна родина і улюблена справа, які додають сил і життєвої наснаги.



Олеся Гордієнко, "Деснянка" № 50 (526) від 11 грудня 2014

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.