Анатолій Колесник: Наша служба — це велика життєва школа

Щоденне спілкування з різними як за характером, так і станом людьми, розв’язання не своїх особистих, а чиїхось проблем та негараздів — така робота здатна виснажити і знесилити будь-кого за досить короткий час. Але що стосується старшого дільничного інспектора підполковника Анатолія Колесника, то фактично кожен день із 17 років служби давав йому можливість переконатися у правильності обраного шляху.

І це незважаючи на те, що образ міліціонера в суспільстві вже давно не сприймається як образ героїчного дяді Стьопи, що робочий день дільничного закінчується тоді, коли солодкі сни бачить чи не пів-Чернігова, що робота пов’язана з ризиком, адже першим реагувати на людську біду й будь-який кримінал доводиться саме місцевим «шерифам».
«Але ця праця необхідна та має моральну віддачу», — каже Анатолій Колесник, котрий є не тільки найдосвідченішим на службі дільничних інспекторів міліції міського відділу дільничним та єдиним із міліціонерів, якого ще у 2004 році Президент Леонід Кучма нагородив медаллю «За бездоганну службу». Втім, як справжній професіонал Анатолій Колесник героєм себе не вважає, жодного з цих фактів він не афішує й не хизується. Разом із тим визнає, що крім результатів роботи, в цій справі цінується щире людське «дякую».
Тож які проблеми доводиться вирішувати старшому дільничному і якою насправді є ця служба зсередини, ми запитали в самого міліціонера.

— Анатоліє Михайловичу, розкажіть коротко: з чого почалася ваша служба? Спокій скількох людей ви забезпечуєте сьогодні?
— Закінчивши в 1997 році училище внутрішніх справ, котре ще тоді було в підпорядкуванні МВС, за розподілом потрапив до чернігівського міського відділу міліції (раніше — управління) і до 2001 року працював дільничним у 9-му опорному пункті по Коцюбинського, 4 А. Потім мене призначили в район Масани, у 16-й опорний пункт. Сьогодні тут у штаті разом зі мною 5 чоловік, які обслуговують територію, де проживає 40 тисяч населення — це Нова Подусівка, Забарівка й так звані старі й нові Масани.

— Кажуть, що дільничний міліціонер є першою судовою інстанцією, це правда? Які у вас обов’язки?
— Це дійсно так. Звісно, контроль за правопорядком, захист прав та інтересів громадян — це наш безпосередній обов’язок. Але, мабуть, немає таких тем і питань, яких би не торкалася служба дільничних інспекторів. Ми є тією першою й останньою інстанцією, куди приходить людина, аби розв’язати наболілі питання та конфлікти. Будь-які звернення, навіть не по нашій лінії, наприклад, ЖЕКу, завжди переадресовуються до дільничного. І таких випадків майже третина. Та все ж наш перший обов’язок — прийняти людину, вислухати, допомогти порадою, як їй бути в конкретному випадку.

Треба вчасно зрозуміти, за ким пригледіти

— Якою є специфіка мікрорайону і як вона впливає на вашу роботу?
— Масани — мікрорайон, де переважно проживають сім’ї молодого й середнього віку. Число мешканців постійно зростає, а тому вивчити новоприбулих — у цьому специфіка роботи тут. Знання контингенту, вміння своє-часно зрозуміти, за ким треба «пригледіти», виявити потенційно небезпечних осіб — це запорука успішної роботи. Щоправда, на такі знайомства потрібен час. Мені як дільничному спочатку знадобилося 2—3 роки, аби бути в курсі справ обстановки на даній місцевості. Взагалі я вважаю, що ротації дільничних є недоцільними з точки зору ефективності роботи.

— З якими проблемами найчастіше звертаються, вирішення котрих може стати проблемою для вас?
— Найчастіше звертаються з приводу сімейних чвар, що дуже часто виникають через майнові питання. Люди не знаходять компромісу, виникає конфлікт на ґрунті психологічного, фізичного чи економічного тиску, і чоловік або жінка звертаються до міліції. Якщо родина не в розлученні, то згідно з законом України про протидію домашньому насильству, на винуватого складаємо протоколи та штрафуємо, і це непоганий важіль впливу. А ось якщо пара розлучена, вже не веде спільний побут, а тільки спільно проживає під одним дахом, тут складніше — доводиться розмовляти, переконувати. Найкраще, коли в результаті люди приходять до думки про розмін житла — і проблема минає сама по собі.

— Людей зіпсувало квартирне питання?
— Не тільки це. Багато проблем через зловживання алкоголем, банальне п’янство. Якщо доходить до фізичного насилля, то за част. 1 ст. 173 АК передбачено адміністративний арешт до 15 діб. Такі виклики бувають чи не щодня, і в таких випадках діємо в залежності від поведінки людини. Але завжди проводимо досить серйозну бесіду з кривд-ником. Зазвичай попередження мають силу, особливо коли людині є що втрачати. А якщо опустилася зовсім, то тут не міліція потрібна, а лікування у відповідній установі.

І слідчий,
і оперативник,
і психолог, і соціолог…

— Зараз упроваджується медицина сімейних лікарів. Тож виходить, дільничний теж має бути сімейним міліціонером? Втім, по суті, так і є, і досить це давно. Крім того, в вашій роботі є більш складні справи, наприклад, пов’язані з крадіжками. До речі, було таке, що ви вже когось рятували?
— Можна й так сказати, хоч робота дільничного не видна неозброєним оком. Бувало, матері приводили до мене синів, які мали сумнівних друзів та відповідно поводили себе заради спілкування з ними. Ці хлопці були за півкроку до того, щоб опинитися у місцях позбавлення волі, але, напевно, розмова мала дію, адже навернула їх на правильний шлях. Загалом раніше від такої напасті непогано допомагала армія — пішовши туди, людина поверталася більш дисциплінованою й серйозною. Що стосується крадіжок, то певна їх частина відбувається в автомобілях, якими заставлені всі подвір’я і які не завжди обладнані сигналізацією. Беруть акумулятори, автомагнітоли. Викрадення автівки останній раз було два роки тому. Наприкінці вересня почастішали крадіжки в районі, а також по вулиці Єськова велосипедів із підсобних приміщень, котрі облаштовують мешканці дев’ятиповерхівок. Щодня злодії крали 1—4 велосипеди, ціна яких 1—4 тисячі. За один місяць виходило близько 30 епізодів. Дільничні, звісно, не сиділи склавши руки, задіяні були 20 чоловік. Головним моїм завданням було дістати інформацію. Отримавши її, ми перекрили район і в результаті з допомогою мого колеги Романа Овчаренка затримали двох молодиків, які, до речі, були не з Масанів, а з Бєлова й Рокоссовського (одного з них уже засудили на 4 роки).

— Що найголовніше в роботі дільничного? Напевно, розрізняти, коли людина бреше, а коли правду каже? І чи можна без суворості в цій професії обійтися?
— Де каже правду людина, де лукавить — це прийде з досвідом. Головне — бути комунікабельним, достукатися до людини, вміти знайти підхід. Суворість? Усе залежить від ситуації. Важливо бути гнучким у спілкуванні, адже можеш з’ясовувати щось із людиною на керівній посаді, а за хвилину розмовляти з тим, у кого взагалі немає роботи. Доводиться бути і слідчим, і оперативником, і психологом. Важливо все встигати: крім обходів території, прийомів громадян тричі на тиждень (а також координації нічних патрулів ППС і патрулювання на Новий рік — авт.) та розкриття злочинів, ми проводимо профілактичну роботу, зокрема з підобліковим контингентом. У кожного дільничного таких чоловік 50—100, з яких певна частина за рішенням суду підлягають адміністративному нагляду.

— Ви кажете, що ваша головна зброя — ручка, папір і психологічний вплив на порушника через розмову, хоча табельна зброя завжди при вас. Але це не означає, що в дільничного — думки та дії виключно «за протоколом»? Це я до питання, в якій ситуації ви могли б порушити закон? До речі, чи не доводилося застосовувати холодну зброю?
— Робота дільничного — робота з людьми, тож її суть у тому, щоб допомогти чи запобігти біді без застосування табельної зброї. Перевищити повноваження би зміг, якщо б це допомогло врятувати життя людині, бо вважаю, що це вагоміше за накази.

— Ви носите погони підполковника, але не полишаєте важкої й такої нервової служби старшого дільничного. Ті, кому ви були наставником, уже пішли вгору по кар’єрі, хоча вам не раз пропонували керівні посади в міліції аж до шефства над усіма дільничними області. Чому ви відмовилися?
— Моя робота некабінетна, пов’язана насамперед із людьми. Її треба любити — інакше не можна. Хоч займає майже увесь час, по-іншому вже не уявляю. Адже допомагати людям — це не красиві слова, а покликання, за яким стоїть велика відповідальність.

Інга Вітковська, тижневик «Чернігівські відомості» №2 (1190)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.