Чернігівський Аніскін: міліція має не тільки карати, але й прощати

Заслужений дільничний інспектор міліції Михайло Мокрий — справжній чернігівський Аніскін. За майже 30 років міліцейської служби йому, як і його серіальному колезі, доводилося затримувати небезпечних злочинців, але траплялося й пробачати та рятувати від тюрми запальних хлопців. Каже, саме таким — суворим та справедливим — має бути справжній дільничний. А старе радянське кіно радить дивитися молодій зміні, як навчальний посібник.

«Жоден злочин без допомоги людей розкрити неможливо»

На службу Михайло Мокрий прийшов на початку 1970-х. Тоді під шефством молодого дільничного був величезний район — від Кордівки й до вулиці 1-го Травня. Зараз на цій території працює з півтора десятка його колег. А найперші завдання дільничного — знати все про всіх та заслужити довіру.
— Жоден злочин без допомоги людей розкрити неможливо. Тому моя справа була — увійти в довіру. Особливо до стареньких, вони ж сидять біля дворів і під’їздів, усе бачать. Обходив кожен двір, розпитував, хто чим займається, які стосунки з сусідами. Уже тоді мав візитні картки й залишав свій телефон, — пригадує Михайло Мокрий.

Робота з ранку й до ночі та без вихідних — це без перебільшення про дільничного. Працювали тоді місцеві Аніскіни від 9-ї до 13-ї, потім знову увечері від 17-ї й до 23-ї. А в суботу та неділю — у рейди. Про вихідні перші роки служби Михайло Мокрий міг тільки мріяти. Та все одно, каже, умови були кращі, ніж у нинішніх його колег.
— Зараз дільничні сам на сам зі злочинами: нема добровільної народної дружини, машин їм ніхто не виділяє, навіть опорного пункту на П’яти кутах, зразкового на всю область, не стало. Може, тому й не тримаються вони на роботі довго. Ось я пішов, і за три роки четверо на моїй дільниці змінилося. Але ж щоб добре виконував роботу дільничний, він повинен не менше трьох років прослужити на своїй території, поки обзнайомиться, — впевнений ветеран міліції.

«70-ті — крадіжки, 80-ті — шапки, 90-ті — наркомани»

А далі службу Михайло Мокрий продовжив у найнеспокійнішому 17-му кварталі: Красна площа та прилегла територія. Тут головне завдання було — охорона громадського порядку. Адже в центрі що не день, то масові заходи. Як не чергування на святковій ялинці, коли навіть зайти погрітися було ніколи, то танці. На танцмайданчику збиралася молодь з усього міста. Тому вуличні злочини — бійки, грабежі — були постійно. А розкривати їх було непросто.
За три десятки років дільничний спостерігав, як змінюється злочинність Чернігова. У 70-х, пригадує, багато крали з ларків, магазинів, державних установ. Адже без ґратів, сигналізації, охорони вони ставали легкою здобиччю. У 80-х найбільш ласою наживкою для крадіїв стали славнозвісні хутряні шапки.
— Бувало, не встигне працівник із кабінету до кабінету дійти, а в нього з шафи вже шапку поцупили. Тут люди, які мені довіряли, допомагали розкривати злочини. Пригадую, в управлінні культури «пішла» шапка. Мені вже повідомляють: бачили в того й того. Ми з групою туди. А як зайти в квартиру? Вигадав! Якраз щедрівки були. Я й домовився з хлопцями. Вони «Щедрик-ведрик» співають, господар двері відчинив, і міліція тут як тут, — пригадує дільничний. — Із затриманням взагалі доводилося проявляти творчість. Є підозрюваний. Сидимо в засаді ледь не добу — не показується. Вирішили дочекатися сміттєвоза. І справді, виходить із відром прямо нам до рук.
А от на середину 90-х прийшовся розквіт наркоманії. Раніше міліція й не знала про таке, навіть протоколи дільничні складати не вміли. Словом, роботи додалося суттєво, адже де наркоман, там одразу ж крадіжки, притони, грабежі.

«Пістолет часто був на взводі»

Стріляти в людей за 30 років служби Михайлу Мокрому не доводилося, але табельну зброю застосовував.
— У Новгород-Сіверському районі лопатою вбили дільничного. Було оголошено перехоплення. Я стояв на посту, і тут підозрюваний мчиться на величезному ЗІЛі, направляє авто прямо на мене. Щоб якось його зупинити, довелося двічі вистрілити вгору. За ті дві кулі довго звітував, — зізнається міліціонер.
Але пістолет був на взводі часто. Особливо коли справа йшла про розслідування вбивства.
— Наприклад, на Рокоссовського чоловік убив товариша по чарці табуреткою. Сталося це ввечері, а на ранок я вже сидів у квартирі вбивці й чекав, поки той повернеться. І справді прийшов — йому перевдягнутися треба було, весь був у крові. Тут я його й прийняв, — каже Михайло Мокрий. — Раніше за вбивство треба було доповідати в Міністерство кожні дві-три години. У нас умисних було одне в три-чотири роки. А зараз скільки?

«Якщо можна людину від тюрми врятувати, треба рятувати»

Однак справа дільничного та й міліції взагалі не тільки карати, впевнений досвідчений ветеран.
— Десь щось треба й вибачити. Інакше міліцію не поважатимуть, і нам у разі чого прощення не буде. Часто трапляється, що повернути справу можна і так, і так. Тому якщо можна людину від тюрми врятувати, треба докласти для цього всіх зусиль. У мене таких випадків було чимало. Скажімо, бійка, розбіглися. Приходить один із дебоширів і каже, що шапку зняли. А це грабіж — треба саджати в тюрму від трьох до семи років. Я став уважно розбиратися, виявилося, хлопець сам її в розпалі битви загубив, а противник підняв. Але коли я відмовляв у порушенні кримінальної справи, для мене це були безсонні ночі за роздумами, чи правильно я повівся. Та, мабуть, правильно, все ж таки це доля людини, котру тюрма може так легко зламати.
За час служби рідний 17-й квартал чотири рази обирав Михайла Мокрого депутатом Деснянської районної ради. Не відпустили й на іншу службу: як почули, що хоче перевестися, прийшли до начальника цілою делегацією просити, щоб не підписував рапорт.
Уже з десяток років заслужений дільничний на пенсії. Та служба не відпускає. Час від часу отримував ще погрози від родичів тих, кого відправив за ґрати. А сам ледь не щодня ходив на опорний пункт вчити молодих колег, із чого почати роботу. Дивився їхні папери, підказував, кого опитувати.
— Найголовніше для дільничного — грамотно скласти матеріали, — впевнений Михайло Мокрий. — Інакше справа просто розвалиться, а злочинець може уникнути покарання. А ще дільничний просто зобов’язаний заслужити довіру людей.

Ольга Чижова, тижневик «Чернігівські відомості» №51 (1187)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.