Наперекір життєвим випробуванням

Її матір розстріляли в далекому 1943-му, а батька забрали до Австрії. Із рідних лишився тільки брат, котрий не потрапив у німецькі пазурі лише завдяки обману. Нині ж Лідія Лаврентіївна Хоменкова із села Харитонівка, що на Срібнянщині, прожила вже вдвічі більше ніж її мати, але пам’ять не зраджує, зберігає згадку про важкі часи.

Восени Лідії Лаврентіївні виповниться 90. Вона у селі одна з найстарших. Її доля нелегка – пережила голодомор, сталінські репресії, війну та інші переломні моменти нашої історії.
Після закінчення семи класів у 1938 році працювала у ланці.
– Тоді вирощували буряк, тютюн, м’яту й іншу городину, – розповідає Лідія Лаврентіївна. – Ми нічого не отримували за тяжку працю. Коли братові було три роки, а мені шість, тютюн нюхали. На обід була каша з борщем, а на вечерю – бузинник. Усю війну працювала у колгоспі.

– Що було для Вас найважчим у роки війни?
– Найтяжче, коли ми з братом без батьків зосталися. Було це взимку 1943-го. Одного дня дізналися, що в сусідній Карпилівці забрали вночі людей. Мати й каже мені: «Я за тебе піду на роботу, а ти сходи в Карпилівку, розвідай!». Вона була родом із того села. Пішла я, дізналася, кого з наших родичів забрали. Пам’ятаю, коли поверталася, сонце вже заходило. Як вийшла на слободу, чую: хтось свиснув… Придивилася – стоїть мій брат Сашко і махає рукою. Підійшов і каже: «Маму забрали. Я в той час був у дворі, чужі люди, що їхали на підводі, спитали й моє прізвище, та я назвався Дудкою – вони й поїхали, а так би й мене забрали…». Вирішили з ним іти в Карпилівку до двоюрідної сестри Галини – там і ночували на печі. Потім прийшла знайома і розказала, що з нашої хати винесли все, нічого не залишили, навіть сіль забрали і замок на двері почепили…
Маму забрали до Срібного. Там на площі у школу зігнали всіх полонених і підпалили… Мама була ледь жива, та в школу, нібито, не потрапила, бо людей туди вже й так забагато напхали. Її поранило в живіт. Якийсь чоловік казав: «Євдохо, тікаймо!», та мати вже не мала сили, так і померла. Обгорілі трупи вивозили зі школи на санях до парку. Поскидали в одну яму… і зарили. Навесні тих, хто залишився живий, забрали до Німеччини. Батька відправили до Австрії, його не було більше ніж два роки.

– Лідіє Лаврентіївно, як же виживали з братом?
– Не дай Боже нікому таке пережити. Помочі ні від кого не було. Мішок жита залишився у комірчині, мабуть, нікуди було вже брати, то ми його змололи в жорнах. А якби не наша Лиска, то я б давно на тому світі була. Корова врятувала від смерті.

– Як далі склалася Ваша доля?
– Батько повернувся додому у 1945-му. Тоді ж я вийшла заміж за Івана Хомен¬кова зі Смоленської області. Одинадцять років він працював головою сільради, був розумним чоловіком. Лише пальці на руках у нього не працювали, бо перегоріли сухожилля у танку під час війни. На одній руці лише три, а писав як-небудь двома руками. Помер у травні 1968-го від раку шлунка. У Києві казали, якби раніше звернувся, то врятували б, адже хвороба вразила лише верхню частину шлунка, але він не схотів. Впертий був, гордий. Так і мучився. Після його смерті 18 років працювала прибиральницею в нашому клубі. Зарплата була 40 карбованців, потім – 50…

– Нині Вас хтось провідує?
– Так склалося, що дітей Бог не дав, але мала сестру Ганну, яка померла ще у 1985-му. У неї залишилася донька Ольга. Вона з дітьми і приїздить до мене, я ще і її хрещена. Забирають до себе у Срібне, але я не погоджуюся, тут сама собі господиня, та й хату жаль саму залишати, вже вкоренилася тут, все мені рідне, звичне. Куди вже їхати? Ніколи б не подумала, що доживу до таких років. Вже лише смерті чекаю. Одна радість, коли рідні приїдуть, тоді тішуся та й на душі тепло стає, бо ж нікого, крім них, не маю.

Багато пережила ця мудра жінка. На її долю випало чимало лиха, але вона не скорилася, боролася, виживала, не втрачала надії. Сумно лише, що тепер чекає тільки смерті, адже ніхто ще не жив вічно, кожному відміряно своє. Бог дав нам життя, він його і забирає…

Леся Мороз, тижневик «Деснянка вільна» №7 (410)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.