Марія Дробна: «Увечері часом буває страшно, а раптом хто з автоматом, а я на краю села живу»

79-річна Марія Дробна живе у крайній хаті на хуторі Глузди Куликівського району. — Ще колись давно скраю жила бабуся, але вона вже померла, її хату знесли. Стала моя крайня, — розповідає. — Живу сама. Дід помер, діти пороз'їжджалися. Двоє у столиці: син кранівником працює, дочка була у дитячій поліклініці прибиральницею, тепер на пенсії. Є син у Салтиковій Дівиці, вчителем фізики працює. У мене двоє онуків і п'ять правнуків.

Увечері часом буває страшно, а раптом хто з автоматом, а я на краю села живу. Людей тут мало залишилося, більшість виїжджає на город. Копись у мене і корова була, а тепер уже важко стало. Коти Аліса і Моріса, собака Мухтар і семеро курочок — усе моє хазяйство.

Сидимо з дівчатами на лавці, розмови одні і ті ж: хто тобі сьогодні подзвонив та які страви готували, за кого голосували. Інколи згадуємо молодість. А що нам залишається робити? Колись і у кружку хоровому співали, по селах їздили.

Магазину у нас немає, їздимо у Горбове. То на шкільному автобусі, то на прохідному.

Залишилося два хлопці, і ті в одинадцятий клас ходять. Автобус за ними приїжджає. Як закінчать навчання, то нікому ми не потрібні будемо.

Що діти привезуть, то й добре. Вони до мене часто їздять. Колись я у них у Києві була, а зараз не подобається мені там. На 75-річчя свято мені зробили. Все, як положено: накрили стіл, у подарунок люстру у хату купили, бо висіла тільки лампочка. А я їм кажу, краще б приїздили частіше, а не подарунки возили. У наступному році 80 стукне, мо', і цей раз застілля влаштують.

Вони і колонку у дворі зробили, бо у колодязі вода брудна. І пральна машина є, але я нею ні разу не прала. Мобілку мені привезли, я по ній кожен день розмовляю. Душ літній построїли. Літом добре, миємося, коли хочеться. А взимку піч топимо, то тільки раз у тиждень у тазику.

Новини завжди дивлюся, а після них серіали. Раніше «Катю» дивилась, а зараз — що покажуть. За світло платимо коли як: і по три гривні, і по п'ять. Коли діти дрова пиляють, то і двадцять віддаю. Взимку можуть вимкнути світло днів на три, то ми один до одного у гості ходимо.

Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №46 (1384)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.