Біографія з позначкою «Цілком таємно»

Іван Давидовим Кудін, як той розвідник-нелегал, що довго пропрацював у далекому зарубіжжі, був «невиїзним». Про свою «військову професію», де і в якій країні перебував, тривалий час не розповідав - заборонялося. Давав «розписку про нерозголошення...». На його особовій справі значилося два слова «Цілком таємно».

Повернувшись додому, до рідної Софіївки Щорського району, не любив розповідати про військову службу. Коли його «притискали» товариші, мовляв, розкажи, як там у вас було, відповідав жартома: «Служба, як і в інших військових частинах: стройова, навчання, перебували у Дніпропетровську».

- Коли закінчив так звану «службу», - розповідає Іван Кудін, - запросили в особовий відділ. Там без церемоній сказали: «Прочитайте, поставте підпис. Майте на увазі: ніде і ні за яких обставин...».
Мені вдалося зустрітися і поговорити із «засекреченим» Іваном Кудіним.

- Розкажіть, будь-ласка, про ту таємничу війну за кілька тисяч кілометрів, на якій все-таки довелося побувати?
- До армії мене призвали в жовтні 1951 року з Корюківщини (на той час наша Софіївка належала до Корюківського району). Шістьох нас відправили до Дніпропетровська, але в одну військову частину ми потрапили втрьох: я, Михайло Василенко та Олександр Воробей. Рік служили разом. Потім мене перевели в інше місце. На той час я був досвідченим навідником, першим номером 85-міліметрової зенітки. Тоді це була грізна артилерійська зброя. Разом з товаришами потрапив до Київського військового округу. Зібрали нас двадцять чоловік. Сказали, що у нас буде дещо інша служба.

- Можна було запитати, яка саме?
- Ні, таке не заохочувалося. Хоча ми все-таки поцікавилися. Командири пояснили: «За два тижні дізнаєтеся. Служитимете за кордоном. Ви, як комсомольці, маєте усвідомлювати - Батьківщина кличе».

- Шукали добровольців чи забирали примусово?
- Якось надвечір нас вишикували і розказали про ту таємничу службу, спитавши, чи є добровольці. За кілька хвилин всі ними стали. Іншого вибору не було.

- Сказали, куди повезуть?
- Ні, таких пояснень не чув. Привезли на залізничний вокзал. Їхали у плацкартних вагонах з кількома пересадками. Тиждень перебували у дорозі.

- Куди привезли?
- До Іркутська, де командири стали ще мовчазнішими. Тиждень «сиділи на валізах». Тут сформували частину. Нас розподілили у вагони-товарняки і відправили. Так ми дісталися китайського кордону. Військові тут ходили в незвичній формі. Нас зводили до лазні, а вже через три-чотири години стояли у великих колонах у китайській військовій формі, яка була схожа на будівельну, зеленуватого кольору. Капелюх циліндричний, із козирком та навушниками. Передягнувши, повезли до китайсько-корейського кордону. Частину розкидали по селах, іншу - перевезли до містечка Андунь. Там вишикували. Командири зачитали наказ, мовляв, ви тут є, а фактично. немає. Іншими словами, «військо у секреті».

- Яка це була війна? Як несли службу?
- Корейсько-американська. Службу несли восьмигодинним чергуванням біля зеніток. Завжди були напоготові. Проте нам повідомляли, коли назустріч рухалася ціль.

- Чи розповідали правду у листах?
- Нас попередили: про військове справи не писати. Та й усі листи перечитувала спеціальна служба. Тому багато викреслювали. На тих листах, які проходили, ставився штамп «Перевірено військовою цензурою».

- Чи вдавалося комусь її «обійти»?
- Одного разу намагався перехитрити. Захотілося порадувати своїх родичів із Шахтарська Донецької області. На той час у Китаї продавали модні «газові» хустинки, в Союзі таких не було. Я придбав, уклав до конверта з листом, спеціально пройшовся по ньому праскою, щоб не помітили... Куди там! Витягнули. А лист дійшов.

- Ви відчули себе у ролі «китайця»?
- Які ж ми китайці? Кожного дня згадували рідну Батьківщину. Дуже сумували... Там, на кордоні, ми перебували майже два роки, воювали по-справжньому. Хоча в наших документах про це немає відміток.

- Вдалося пізніше підтвердити факт перебування на війні?
- Нас засекретили так, що тільки років п'ятнадцять тому я отримав статус «учасника бойових дій», а деякі мої товариші й досі його не мають.

Сніжана Божок, тижневик «Деснянська Правда – вільна» №54 (28033)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.