Гордість Ічнянщини: будні рядового медика Дмитра Накоренко

Дмитро Накоренко

У дитинстві Дмитро Накоренко нічим особливим не відрізнявся від своїх однолітків. Звичайний школяр, який ганяв м’яча, займався спортом, особливо волейболом, намагався добре вчитись, допомагав батькам. Але чужий біль ніколи не залишав хлопчину байдужим. Він завжди був там, де потрібно було надати необхідну медичну допомогу як людям, так і тваринам. Саме такі складні життєві ситуації й підказали юному серцю дорогу до Прилуцького медичного училища на фельдшерський факультет.

Перші студентські кроки

«Чому я спочатку вирішив піти в медичне училище, а не в інститут? Бо хотів впевнитись, чи правильний зробив вибір», – зізнається наш герой. І далі додає: «Роки навчання мене добре загартували, дали міцну навчальну базу, яка зараз дуже допомагає в роботі. Тільки з часом я зрозумів, що свого життя не уявляю без медицини».

Студенти весь навчальний період поєднували з практикою в різних відділеннях хірургії та гінекології, дитячому відділенні чи на швидкій допомозі.

Коли настав час вирішувати питання з роботою, Дмитро Накоренко виявив бажання трудитись у рідній Ічні. Незамінний. Так сьогодні говорять про фельдшера Дмитра Накоренка у відділенні терапії Ічнянської лікарні. Кожен його робочий день починається з ознайомленням історії захворювань пацієнтів та призначенням лікування: підключення систем для розчинів, введення необхідних ліків та препаратів. І всі вони на собі відчувають вправність і відповідальність маніпуляційного працівника. Молодий спеціаліст вміє заспокоювати хворих та дає надію на швидке одужання.

«Він так легко робить ін’єкції, що ти навіть не відчуваєш болю. А після крапельниць немає ніякого сліду. Від нього ніби йде світло доброти та спокою», – розповідає пацієнтка.

Крім основних обов’язків медичного працівника на зміні, у Дмитра ще є безліч додаткових – усунути неполадки в комп’ютері, заправити картридж, отримати препарати для введення ін’єкцій та багато інших. А якщо «швидкою допомогою» транспортують хворих до обласного центру, то Дмитро їх обов’язково супроводжує.

«Ми без Дмитра взагалі не уявляємо свого відділення», – хваляться колеги.

Медична родина

Вже дванадцять років пролетіли як один день для фельдшера і протягом усього часу по-батьківськи його підтримують лікарі-наставники: Денисенко Оксана Миколаївна, Ярошик Григорій Олексійович, Сурніна Людмила Миколаївна, також старша медична сестра Бондаренко Вікторія Анатоліївна.
У терапевтичному відділенні завжди відчувається взаємодопомога та взаєморозуміння колег. Пліч-опліч з ним працюють медичні сестри Світлана Давиденко, Олена Накоренко, Леся Мельник, Тетяна Наумова, Ніна Лосина, Алла Лощина та Тетяна Штанько. Всі вони сумлінні і віддані роботі, тому пацієнти ще довго згадують зі словами вдячності та поваги молодий колектив стаціонару лікарні.

Фронтові дороги

Свої корективи у життя Дмитра, як і багатьох українців, внесла війна. Ічнянці з перших днів стояли на блокпостах, перекриваючи ворогу дорогу до столиці, перевіряли документи проїжджаючих, трудились на конкретних бойових об’єктах. А через деякий час Дмитро поїхав добровільно на фронт. Спочатку молодого бійця призначили штурмовиком в танкову бригаду і лише через три місяці він став бойовим медиком взводу.

Доводилось постійно вчити молодих бійців надавати необхідну першу медичну допомогу, контролювати їх стан здоров’я. Через деякий час військовий шпиталь він змінив на терапевтичне відділення.

«Якщо потрібно буде йти знову на фронт, піду не роздумуючи, моя професія потрібна і на війні, і в мирний час», – зізнається співрозмовник Дмитро.

Без мрії не можна жити

Сьогодні Дмитро Накоренко, як боєць, стоїть на варті здоров’я. В серці давно плекає мрію про університет, але з нинішньою заробітною платою молодого спеціаліста навчання йому не по кишені. Тож і думає в даний період про свою родину, про щоденні будні в лікарні. А прийде весна, у вільний від роботи час, сяде за кермо трактора і буде обробляти землю-годувальницю. А ще в найближчий час мріє з’їздити на риболовлю і поспілкуватись з друзями. Попереду у нього багато планів на мирне майбутнє.

Джерело: «Трудова слава», Ніна Васько

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.