Вчительська доля

Для Наталії Іванівни Сеник цьогорічний Першовересень буде вже тридцять шостим у її професійному вчительському житті. Саме стільки років минуло, як вона ще зовсім молодесенькою біологинею після закінчення славнозвісного гоголівського вишу вперше переступила поріг класу в якості педагога. Знайомі ще зі шкільної лави стіни її рідної Степовохутірської школи прийняли свою колишню вихованку тепло й приязно, увагою й турботою оточили колеги, в числі яких були й колишні вчителі.



Власне, завдячуючи своїм шкільним наставникам Наталія Іванівна й прийшла в цю непросту, відповідальну, але таку улюблену для неї професію, що стала її справжньою долею. Чи ж не про таких, як вона, колись говорив знаний педагог-новатор Василь Сухомлинський, наголошуючи, що величезна сила школи проявляється там, де в людини, перед якою тільки починається життя, є улюблений вчитель...

Чому молода пе-дагогиня обрала собі саме біологію? Може, тому, що вивчення цього предмета не обмежується кабінетом та навчальними посібниками, а вивчає життя в усіх його проявах й на всіх рівнях організації живого, про живу природу, істот, що населяють Землю чи вже вимерли, їхні функції, розвиток, спадковість, взаємини з неживою природою тощо - що може бути цікавішим за це?!

— Загальна статистика стверджує, що учні засвоюють десять відсотків того, що чують, п’ятдесят — того, що бачать, сімдесят — того, що говорять, і — дев’яносто-сто того, що роблять самі, — ведемо розмову з Наталією Іванівною. — Здається, дітям подобається ця наука завдяки тому, що саме біологія багато в чому якраз і є уроком взаємодії учнів між собою, а вчитель тільки координує набуті ними знання. Якщо уроки будуються не на послуху, імітації і повторенні, а на самостійному пошуку істини, на аналізі різних точок зору, лабораторних та інших дослідженнях і спостереженнях, самостійному пошуку істини — це буде цікаво і для вчителя, і для учня...


На знімку: Н.І.Сеник з внучкою Софійкою

А ще Наталія Іванівна була змалечку закохана в квіти. Ця любов у неї від мами Марії Григорівни — знаної серед степовохутірчан майстрині-вишивальниці. Хоч як би не була зайнята роботою чи домашніми турботами своєї великої родини, та жінка завжди викроювала час для вишивання. Спостерігаючи за тим, як з-під її майстровитих рук на білосніжному полотні народжувалася рукотворна квіткова краса, Наталії так хотілося їх оживити. Згодом їй це майже вдалося — стільки квітів, скільки їх завжди було в класних кімнатах та в холі, в коридорах Степовохутірської школи, на шкільному подвір’ї, мабуть, не було в жодному з навколишніх навчальних закладів. А ще їх завжди буяло море на подвір’ї Сеників, надто після того, як молода родина переїхала до нової оселі, де господиня відразу ж взялася облаштовувати квітники й газони за власним смаком. Троянди й іриси, клематиси й піони, фіалки й петунії, а ще неймовірна кількість рослин та квітів з якимись незвичними й чудернацькими назвами, вимовити які з першого разу під силу тільки біологу — вони й сьогодні з ранньої весни й до пізньої осені ваблять зір та тішать серце своїх господарів. А ще Наталії Іванівні надзвичайно приємно, що чимало колишніх вихованців також розділили її вчительську долю, ставши педагогами. Хтось, як свого часу й вона сама, поповнили когорту колег у власній школі або ж стали вчителями-предметни-ками в інших навчальних закладах, пішли в науку — Анатолій Острик, Олена Кульбако, Ольга Ващенко, Світлана Клименко, Анастасія та Ігорь Острики... Можливо, колись до цієї славної когорти своїх земляків додасться й ім’я її внучки Софійки, яка зараз залюбки проводить біологічні експерименти над домашніми квітами, допомагаючи бабусі доглядати за цією природньою рукотворною красою. Що ж, Наталія Іванівна цьому тільки неабияк порадіє..

Джерело: районна газета "Носівські вісті" №34 (9736) від 26 серпня 2021, Катерина Михайленко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.