Як чернігівка в’язальниць із усієї України згуртувала

Про всеукраїнський благодійний проєкт «40 петель добра» і його організаторку Альону Розумієнко (Хашеву) з Чернігова, яка об’єднала рукодільниць по всій країні й створила осередки у 13-ти українських містах.



Навчила мама

– Я все життя в’яжу, – розповідає про своє захоплення ініціаторка та кураторка всеукраїн­ського благодійного проєкту «40 петель добра» Альона Розумієнко (Хашева). – З раннього дитинства, навіть не пам’ятаю скільки мені було тоді років, допомагала мамі. Найдавніший і досі найбільш поширений вид декоративно-ужиткового мистецтва приносив нашій родині додатковий заробіток. У десятирічному віці на рукоділлі я вже заробляла перші гроші.



Альона виросла на Кавказі, каже, що місцеві там в’яжуть цілодобово. Щоб отримати пряжу, розводять овець, будують на цьому сімейний бізнес.

– Мені 43 роки, народилася в місті Тирниаузі в Кабардино-Балкарії. Мама – україн­ка, тато – місцевий. Маю молодшу сестру, вона кандидат економічних наук, працює в академії. Дуже нею пишаюся і люблю називати її професоркою. В Україні я живу з 16 років, відколи вступила до Чернігівського технологічного інституту, – продовжує Альона. – У дитинстві часто приїздила з батьками до родичів на Чернігівщину, до тітки у село Чемер на Козелеччині. Мені тут дуже подобалося! І якось під час чергових відвідин я вирішила, що хочу навчатися саме в Чернігові, до того ж якраз у технологічному інституті відкривалася спеціальність «Фінанси і кредит», надто затребувана на той час.

Це був 1994 рік. Як і всі студенти, жила в гуртожитку. На третьому курсі вийшла заміж, народила сина. Наразі Владиславу – 23 роки, він дизайнер інтер’єру.

– З першим чоловіком ми прожили недовго, – продовжує Альона. – З маленьким сином була змушена лишити спокійний Чернігів, поїхала підкорювати столицю. Працювала за фахом, кар’єрними сходами дійшла до посади головного бухгалтера. Власного житла не мала, щоб заробити на омріяну квартиру – ризикнула відкрити на ринку ятку з власними в’язаними виробами. Це речі ручної роботи для дорослих і дітей, кофти, кардигани, жилети, безрукавки… Допомогти з реалізацією попросила маму. Так, можна сказати, я нав’язала на квартиру. І невдовзі ми з сином переїхали до Чернігова.

Перерва й бажання знову в’язати

Років з десять Альона не бралася за спиці взагалі. Каже, поки заробляла на квартиру – в’язання її дещо втомило і навіть набридло. Пряжу сховала у шафі на балконі.

– Я насолоджувалася життям, ростила Владика, віддавалася улюбленій роботі – й досі працюю бухгалтером мережі «Авіас» у Чернігівській області, – відзначає. – А коли син підріс і в мене з’явилося більше вільного часу, стала потроху повертатися до рукоділля, в’язала дитячі речі, кофтинки, безрукавки, шапочки, шкарпетки... Мені цікавий сам процес. Назбирається партія з виробів – передам до дитячого будинку. Потім знову в’яжу і знову дарую малечі.



Згодом Альона зрозуміла, що їй подобається створювати одяг для дітей, у кожну петельку вкладати любов і душу. В соціальній мережі познайомилася з волонтеркою Іриною Чечотою з Варви, яка організовує збір речей та подарунки до свят для вихованців інтернатних закладів, попросилася стати частиною команди людей доброї волі і разом відвідати діток Яблунівської школи-інтернату. З того часу співпраця і дружба не припиняється.

– Колись мені мама казала, що у мене нічого не затримується, все, що маю, віддаю, – згадує Альона. – Так було змалечку. Не встигнуть батьки купити мені кофтинку, як я її вже дівчинці якійсь подарую. Це зігрівало моє серце. Батьки ж ніколи мене не сварили.

Петлі добра

Всеукраїнський благодійний проєкт «40 петель добра» Альона Розумієнко започаткувала майже три роки тому. Інформацію про ініціативу, її ціль і покликання розмістила на різних інтернет ресурсах, соціальних мережах. Популяризувала, шукала спонсорів і волонтерів-в’язальниць.



– Чому 40 петель? Саме стільки потрібно набрати на спиці, щоб зв’язати одну шкарпетку для дорослої людини, у нашому випадку для одиноких літніх людей. Стільки ж петель – для діток, тільки пряжу майстрині обирають дещо тоншу, – пояснює волонтерка. – Згодом проєкт розрісся так, що нам в’яжуть не тільки вироби із 40 петель, а і з 140. В’яжуть пледи, килими, одна людина може 50 штук кардиганів надіслати!

Альона розповідає, що розпочинати проєкт було надзвичайно складно, адже не було довіри. А потім, навпаки – усі кинулися допомагати. З усієї України надсилали пряжу і готові речі. Квартира ініціаторки перетворилася на справжній склад з коробок та мішків. Її коханий з розумінням поставився до великої справи і підтримав.

– Починала сама, а нині вже й не порахую, скільки людей бере участь у проєкті, – радіє і пишається організаторка. – У Чернігові волонтерок-в’язальниць – три десятки. Це жінки різного віку і статусу, мами в декреті і працюючі, пенсіонерки. Всі вони, як ось, приміром, Наталія Максименко, захоп­люються в’язанням, не уявляють вільного часу без спиць або гачка. Беруть участь у різних напрямах, паралельно в’яжуть і для малечі, від якої відмовилися батьки, і для онкохворих діток, і для бездомних людей, бідних і обездолених. Всі наші учасниці мають велике серце, вони щирі, душевні, безкорисливі. Я ціную і поважаю їх усіх і радію, що доля звела мене з ними.



За словами Альони Розумієнко, наразі вже у тринадцяти українських містах сформовані осередки «40 петель добра». Окрім Чернігова, в Києві, Одесі, Черкасах, Чернівцях, Кропивницькому, Дніпрі, Миколаєві, Ковелі, Запоріжжі, Ромнах та інших населених пунктах є волонтерки-координаторки, які й організовують діяльність на місцях.

– Кожна координаторка має обов’язково вміти в’язати, – відзначає Альона. – Також одне із завдань – об’єднати навколо себе ідейних людей, які знаються на рукоділлі і можуть безкорисливо допомагати. Прозоро і відкрито вести діяльність, звітувати у соцмережах, передавати вироби за призначенням.

Варто сказати, що проєкт «40 петель добра» – це тільки нові якісні речі і лише ручна праця.

Кому допомагають

Усім, хто цього потребує. Починаючи від дитячих інтернатних закладів, будинків для матері та дитини до лікарень, геріатричних будинків, окремих обездолених людей. Передавали речі дітям на Донбас, де котрий рік триває війна.



– Ми не тільки даруємо в’язаний теплий і літній одяг, а ще й влаштовуємо майстер-класи, вчимо в’язати матерів, які перебувають в реабілітаційному центрі, бабусь, що проживають у будинках для літніх людей, – зауважує Альона. – Передаємо сплетені гачком іграшки маленьким пацієнтам онкоблоку Чернігівської обласної дитячої лікарні, допомагаємо реабілітаційним центрам для людей з інвалідністю. Підтримуємо різноманітні виставки онкохворих дітей.



За ці майже три роки Альона Розумієнко відвідала чи не всі інтернатні заклади області. Їй відомі потреби кожного. Ось нещодавно разом з волонтерками завітала до Чернігівського реабілітаційного центру, окрім іншого одягу, передавали 30 теплих светрів для хлопчиків.



Публічне в’язання

Більшість часу майстрині в’яжуть удома. Аби згуртувати учасниць проєкту, ближче з ними познайомитися, Альона організовує зустрічі, які вже стали доброю традицією. Це можуть бути бесіди зі спицями просто на травичці в парку чи посиденьки в затишному кафе.

– Зазвичай я приношу пряжу, а дівчата – готові речі. Ми обмінюємося. Під час рукоділля учасниці спілкуються, відкриваються, діляться сокровенним, – каже волонтерка. – Це цінно для всіх: в’язання кує дружбу, ремесло пов’язує кожного з нас заради благих намірів і добрих справ.

Щороку у червні, у Всесвітній день в’язання на публіці проводять культурний захід. Для волонтерок-майстринь та інших бажаючих, котрі вміють в’язати, влаштовують конкурси, приміром, хто швидше зв’яже резинку для волосся. Переможці отримують подаруночки. Відбуваються і майстер-класи з в’язання, виставки.

Організовує Альона Розумієнко для учасниць проєкту й різноманітні марафони, на авторів найкращих робіт чекають корисні призи.





Проєкт «40 петель добра» має спонсорів та благодійників. Це переважно крамниці пряжі або ж самі в’язальниці. Альона каже, що відгукується допомогти надзвичайно багато бажаючих.

– У нас завжди є пряжа в наявності, для розуміння – це мішки, коробки, – зазначає. – У Чернігові з нами співпрацює Світлана Бученкова (магазин «Пряжа»). У своїй крамниці вона дозволила розмістити «кошик добра 40 петель». Небайдужі люди кладуть до кошика нитки, хто вже знає про збір, той приносить в’язані шкарпетки, іграшки… Все це ми передаємо за призначенням. Якби ви бачили, як радіють обновкам діти! А старенькі від радості навіть плачуть!

У планах на майбутнє – й далі допомагати дітям і людям поважного віку. А ще…

Коли стихне коронавірусна інфекція, хотіла б організувати в Києві зустріч усіх координаторів «40 петель добра», поспілкуватися наживо, – ділиться Альона. – А також мрію влаштувати в Чернігові модний показ в’язаного дитячого одягу, який би створили волонтерки нашого проєкту. Вірю, що так і буде! Задумуюся й про окреме приміщення для проведення безкоштовних майстер-класів для всіх бажаючих.

До речі, у 2019 році Альона Розумієнко стала переможницею обласного конкурсу «Благодійник року» імені меценатів Тарновських у номінації «Благодійник року – приватна особа». Для неї ця нагорода – надзвичайно важлива, як і те, чим вона живе.

Якщо й ви забажали долучитися до проєкту «40 петель добра» – можете зв’язатися з Альоною Розумієнко за номером телефону (093) 785-94-15. Або в соцмережах: інстаграм (40petel_dobrа_ukraine), фейсбуці (40 петель добра Чернигов).

Лариса Галета, «Деснянка» №4 (843) від 28 січня 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.