Кому заважає навчальний комбінат?

Козелецький міжшкільний навчально-виробничий комбінат – один із наймолодших у нашій області. Та за 26 років свого існування випустив 7935 учнів, які, освоївши певну професію, змогли себе реалізувати і працевлаштуватися. Директор тут незмінний, як і більшість вчителів спецпредметів. Вони стоять біля витоків цього навчального закладу, тож все звикли робити самостійно, а головне – з душею. За зароблені власними силами кошти придбали чималий автопарк, створили міцну матеріально-технічну базу і нещодавно довели, що мають право на функціонування – захистилися і продовжили ліцензію ще на десять років.



Здавалося б, все досить непогано, та, зі слів директора Дмитра Сакіра, для декого з керівників Козелецької громади міжшкільний комбінат – як кістка в горлі. Посилаючись на оптимізацію освіти, мовляв, з усіх боків тільки й чути, що вищезгаданий навчальний заклад фінансово затратний, тож цілком можна було б обійтися і без нього. Якщо так мислити, то вся освіта фінансово затратна, але ж кошти, вкладені в навчання дітей, пізніше повертаються сторицею. Той фактор, що робітничих професій у нас в області, як і по всій країні, катастрофічно не вистачає, нікого, як кажуть, не хвилює. І навіть те, що зазвичай у міжшкільних комбінатах здобувають професію діти з малозабезпечених сімей, діти-сироти та діти з сільської місцевості, і для них це мало не єдина можливість отримати практичні знання та навички, щоб потім себе реалізувати в дорослому житті…



«Скоро нікому буде в поле трактором виїхати чи солдату сорочку пошити…, – обурюється Дмитро Іванович. - Сьогодні потреба в робітничих кадрах у нашій області – 76 відсотків. Більше того, учні Козелецького міжшкільного навчально-виробничого комбінату – це діти з небагатих родин. Зазвичай, саме з сільської місцевості. В їхніх батьків нема змоги відправити дитину на начання у дороговартісні виші. Адже не кожен може запхнути свого «обдарованого» синочка чи «талановиту» донечку в престижний університет, де за час навчання треба викласти такі суми, що люди за все життя не здатні зібрати».

Освітянин з багаторічним досвідом не заперечує, а навпаки, схиляється до думки, що треба йти в ногу з часом, робити освіту якіснішою, розробляти та впроваджувати нові стандарти, модернізувати матеріально-технічні бази, але не такою ціною. На його думку, є більш оптимальні способи і, що не менш важливо, – гуманніші.

«Звичайно, там, де у школі на одного учня припадає один вчитель, утримання такої установи економічно недоцільне. Бо такий школяр обходиться громаді в 20-25 тисяч гривень. Нещодавно на президії райкому профспілки працівників освіти розглядалось подання Козелецької ОТГ про закриття п'яти навчальних закладів. Безумовно, якщо в школі на 21 дитину припадає 20 працівників, то це – нераціонально. Але, попри те, що у нас 194 учні і всього п’ять вчителів, мене все одно не лишили поза увагою. Кілька разів у мій бік прозвучала фраза, мовляв, ну до чого нам швачки сьогодні… Як до чого? Та погляньте на статистику Центру зайнятості… Які професії нині затребувані? Чому, наприклад, не можна відкрити в Козельці невеликий цех, хоча б на двадцять місць? Посадити там дівчат, щоб вони шили одяг на замовлення. Ту саму спецформу для наших аграріїв, котрі працюють на території району, чи для солдатів з Десни якісь сорочки… Та будь-що… При бажанні можна знайти замовника, але ні… Нам простіше замовляти імпортний одяг за захмарними цінами, або купувати китайську синтетику. Тепер більшість працездатної молоді району їде до Києва і своїми податковими виплатами наповнює бюджети тих міст, в яких вони працюють. То звідки ж в громаді будуть кошти? Ми розуміємо, що створювати нові робочі місця нелегко, але повинен бути хоч якийсь прогрес в цьому плані. Громада в силу своїх можливостей забрала в МНВК придбані за кошти спецрахунку комбінату легковий, вантажний автомобілі, трактор з причепом. Натомість в комбінаті створили автобусний парк з одинадцяти автобусів, але належне матеріальне забезпечення недостатнє, зокрема, відсутній резервний фонд найнеобхідніших запчастин».



До речі, все, що є у Козелецькому міжшкільному навчально-виробничому комбінаті, – це, безумовно, заслуга колективу і насамперед директора, бо не про власне збагачення ці люди мріяли, а працювали, аби досягти високих результатів.

«З першого дня я директором. Коли прийшов, майже нічого не було: два автомобілі ГАЗ-52, три-чотири стенди для навчань – і на цьому все. Ми створили потужну матеріально-технічну базу. Заробили на перші комп’ютери, на чотири легкових автомобілі, картоплезбиральний комбайн, трактор, вантажівку… До нас черга стояла на оранку і збір городини. Працювали, не покладаючи рук, бо знали, що робимо це для дітей».

Попри нарікання, керівник закладу налаштований оптимістично, із задоволенням проводить для нас екскурсію аудиторіями. Про кожну – своя історія. Та найбільше вразив і зацікавив клас, де ще донедавна навчали на продавчинь. Експозиція навчального кабінету настільки різноманітна, цікаво оформлена і повноцінна, що, здається, над нею працювали справжні фахівці. Але ні… й тут все своїми руками.

«Ця кімната – наша гордість. А ще ми пишаємося тим, що ледь не в кожному магазині Козельця працюють наші випускниці. Це молоді дівчата, які за тих чи інших обставин не поїхали у пошуках кращого життя до мегаполісів, а отримали професію і працюють вдома. Бувало й таке, що дівчина з малозабезпеченої родини після закінчення школи і комбінату пішла продавчинею в крамницю. Рік відпрацювала – підзаробила грошей на навчання і поїхала здобувати вищу освіту. Чим погано, коли вже після закінчення школи юнаки та дівчата щось добре вміють робити і тим самим можуть заробити гроші?..».

На сьогодні Козелецький МНВК вправі проводити освітню діяльність за шістьма професіями та перепідготовку - за чотирма. Майже місяць тому їх перевіряла спеціальна комісія, а 6 червня колектив вдало захистився в Києві.

«Але ми все одно живемо, як на пороховій бочці. Яких подальших дій очікувати від керівництва громади – невідомо. Проте ми налаштовані рішуче і наш колектив не дасть зруйнувати те, що будувалося не одне десятиліття», – наголосив Дмитро Сакір.



Сніжана Божок, "Чернігівщина" №26 (687) від 28 червня 2018

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.