А з ким ви не бачилися 40 років?

Другого травня американський круїзний лайнер «Адоніа» доставив у Гавану, столицю Куби, 700 пасажирів. Корабель став першим за сорок років (а хто нараховує майже 50!) американським судном, яке причалило до берегів Острова Свободи. Серед пасажирів були люди, які покинули його у дитинстві.



Кубинці зустрічали лайнер з американськими прапорами. Вони розмахували ними, вкривали плечі. Раділи, обнімалися.

Куба і США «полаялися» у 1961 році. З того часу Куба була в добровільній ізоляції. У липні 2015 року країни офіційно відновили дипломатичні стосунки. Мають намір дружити.

До цього наше запитаннячко: а з ким ви не бачилися 40 років? Хай не сорок, хай двадцять, десять? З ким хочете зустрітися? А кого б не воліли бачити не те що в реальному житті, а навіть уві сні?

Хотів би побачитися з тими, з ким зустріч неможлива, бо вони на тому світі

Іван Якуб, директор фермерського господарства «Соната», Великий Листвен, Городнянський район:

— У Тупичеві похований мій батько, його мені дуже не вистачає.

На тому світі дядько, тітки. У поминальні дні особливо болісно відчуваєш, як бракує тих, кого вже нема.

Реально хотів би зустрітися з товаришами по службі. Але це майже неможливо. Вони з Росії, Чечні, Молдови. Служив у військах попередження про ракетний напад. Це так звані космічні війська.

З одногрупниками по Білоцерківському сільгоспінституту і по Борзнянському технікуму та з однокласниками я інколи бачуся, радію їм.

«Ні з ким не хочеться бачитися»

Дмитро Івасюк, головний лікар Ічнянської районної лікарні:

— Ні з ким не хочеться бачитися, ні з ким не хочеться зустрічатися. Хочеться спокою і миру в країні. Втомився від проблем, які не в моїх силах вирішити.

І досі пахнуть пиріжками

Оксана Лавріненко, учитель української мови та літератури столичної школи, Гриціївка, Срібнянський район:

— Я б хотіла побачити свого покійного дідуся Володимира. Нам не вистачає його добра, спокою і мудрості уже 16 років. Особливо мамі (це її тато). Залюбки повернулася б у той час, щоб знову відчути себе його онукою. Біля дідуся завжди було якось добре і по-дитячому безпечно. Ніякі цукерки не зрівняються з тими гостинцями, якими він нас пригощав. Щосуботи дідусь сам випікав у печі найсмачніші у світі пиріжки з картоплею. І приносив їх нам ще гарячими. І до цього часу пам’ятаю, як вони пахли.

Ніколи б не хотіла побачити ворога на своїй землі, ким би він не був. Нехай батьки носять на руках діточок, а не зброю. Облаштовують свої домівки, а не окопи. Носять на руках коханих дружин, а не поранених побратимів!!! Дай Боже, не зустрітися з ворогом ні нам, ні нашим дітям чи онукам.

Тижневик «Вісник Ч» №19 (1566)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.