Шкільний автобус зі Щорського району півтора року воює на Сході. На його повернення чекають і діти, і водій

У березні 2014 року «ПАЗ-З205», що возив учнів та вчителів з навколишніх сіл до Петрівської та Смяцької шкіл Щорського району, мобілізували і відправили на Схід воювати. Так само, як відправляють хлопців.



Нещодавно до місцевого відділу освіти від військових надійшов лист, у якому запитують: чи потрібен освітянам автобус, чи треба його повертати назад?

— Потрібен! — відповідають хором і освітянське керівництво району, і адміністрація школи, і діти.

«Це акваріум. Жива мішень»

— Мене мобілізували разом з автобусом 19 березня 2014 року, — добре пам’ятає, ніби це було вчора, 29-річний щорсівець Володимир Павленко. На тему війни говорить неохоче. І досі на душі образа. Адже на війну потрапив неочікувано. Без комісії і підготовки. Прийшов на 8 ранку на роботу, а звідти забрали служити. До мобілізації працював майстром Шорського міжшкільного навчально-виробничого комбінату, навчав водіння дітей 10-11 класів.

— Я мав лише відігнати автобус у Десну. Під цю марку і мобілізували, — згадує Володимир. — Шукали молодєйшего. Коли я приїхав у Десну додому не відпустили. Сказали: доставиш на Схід, а потім за свій рахунок додому гроші потім повернемо. От і приїхав за свій рахунок, тільки через рік. Пройшов Дебальцеве (має на увазі бої під Дебальцевим Донецької області узимку 2015 року, під час яких загинули з півсотні бійців і кількадесят зникли безвісти). З руками, з ногами лишився. Без поранень обійшлося.

Володимир разом з автобусом із червня 2014-го служив у 41 батальйоні на Донеччині. За півроку хлопця перевели у 128 окрему гірсько-піхотну бригаду, у складі якої і пройшов Дебальцеве. Шорський «ПАЗ» він передав іншому водію із 41 батальйону. Чув, що на ньому продовжив їздити боєць з Корюківщини.

— Автобус був закріплений за взводом. Я возив на ньому взвод з блокпоста на блокпост. А також перевозив речі, продукти.

— Така техніка на війні потрібна? Чи нехай краще діток возить?

— Ви самі на питання відповіли. Ще коли на платформи вантажилися, я у підполковника запитав те ж саме. «На місце ж не повернете», — сказав йому. Той тільки плечима знизав.

Автобус — це акваріум, жива мішень. Є спеціальна військова техніка, призначена для перевезення пасажирів. Але такої мало.

Яку техніку «призивали»? Ви би бачили. Городнянський автобус дали, я як глянув на нього, в шоці був. Десь 1970 року випуску.

Кажуть, городнянці свого автобуса уже не побачать. Підірвався. А от шорський ніби живий.

— Попав під обстріл. Але це дрібниці. Головне, що всі живі лишились, — уточнює.

— Часто ламався?

— Автобус 2001 року. Так і служив, — розповідає Володимир.

— Діти на війну писали?

— Ні. От уже коли у 128 бригаді служив, там видно, що проводилась робота. Надсилали посилки, дитячі малюнки.


Андрій Сердюк, Валя Палинкаш та Яна Процька

«Був теплий і їздив»

«Мій автобусик», — ласкаво називав мобілізований «ПАЗ» його цивільний водій 57-річний Віталій Дяговець.

— «0636», як зараз номер помню, — зітхає чоловік. — До того як забрати, на нього дивилися, фотографували. А тоді з військкомату приїхали...

— Чому, як гадаєте, саме ваш автобус вибрали?

— Бо він був найкращим, — нахвалює техніку чоловік. — Ну, може, не зовсім найкращий. Але не найгірший точно.

— Чим же він був такий хороший?

— Бо він їздив. Нові автобуси теж непогані, але там зимова солярка треба.
Ще мій «ПАЗик» теплий був. Як забрали на війну, мені КАВЗ дали. Йому років з 30. І цей ще не найгірший з нашого автопарку.

— Вас з автобусом забирати не хотіли?

— Збирались. Я і у військкомат прийшов. Дістав окуляри, щоб підписати папери. Вони на мене подивилися і кажуть: «Іди, дєд, отсюда». Забрали молодого хлопця. Молодець, повернувся живим. І автобус мій, кажуть, живий, тільки обстріляли. Я хочу на ньому ще поїздити, хоч, кажуть, дірки у ньому.


По дорозі до Хотуничів з Петрівки у шкільному автобусі Олександр Слободчиков та Дмитро Сердюк

«Скільки їх є, всі потрібні. І навіть більше»

Ранком зі Щорса (забирають вчителів), Камки та Хотуничів до Петрівки везуть три з половиною десятка школярів та дітей до дитсадка, а ще з десяток педагогів. Розміститися в автобусі, де нема і тридцяти сидячих місць, нелегко.

— Якщо ви запитаєте, чи треба нам автобус, — треба, — говорить заступник директора Петрівської школи Тетяна Щербина. — Скільки їх є, всі потрібні. І навіть більше.

— Як це, відняти у дітей автобус ї на війну віддати? Війна війною, а діти — це найбільша цінність, — обурюється водій шкільного автобуса Михайло Яновський. — Нестача автобусів є. У нас така ситуація, якщо два автобуси на ремонт стали, якогось рейсу нема, дітей не підвозять.

Дітей возять автобуси тридцятирічної давнини. А ті, що нові, прийшли у 2014-ому, дизельні. їм хороша зимова солярка потрібна. У районі такої нема. Як мороз більший за мінус 15, не заводяться. А ПАЗ мій і той, що на фронт поїхав, бензинові. Хоч розход немалий, але у будь-яку погоду працюють. Дітям у таких тепло.

Начальник Щорського районного відділу освіти Тетяна Булденко розповіла, що автобус забрали за приписом військкомату.

— Від нас потрібно було виділити автобус. Який саме, вирішували самостійно, — пояснює Тетяна Андріївна. — Його у 2001 році отримали одним з найперших за програмою «Шкільний автобус», яка тоді стартувала в області.

Коли відправляли автобус, у документах зазначалося: якщо транспорт не повернуть, компенсують його вартість. Тепер просять відмовитися від автобуса. Ми на це не погоджуємося. Хоча зараз питання з підвозом у цілому закрите. Та з 1 вересня у нашому районі, як і в інших, у зв’язку зі зміною законодавства, закриваються школи (Єлінська, Новомлинівська, під питанням Смяцька). Тож району буде потрібно ще три автобуси для підвозу дітей.

Як повідомив механік Щорського міжшкільного навчально-виробничого комбінату Сергій Довгаль, наразі з автопарку комбінату мобілізовані чотири автобуси. Хоч вони і продовжують возити дітей у Щорському районі, у разі необхідності будуть воювати. Та й зараз цю техніку використовують, аби возити чоловіків на військові збори.

* * *

В обласному військкоматі пояснили механізм мобілізації автомобілів: вони дають списки необхідної для мобілізації техніки до райдержадміністрації (наприклад, потрібно 10 автобусів і 15 вантажівок), а вже там вирішують, у кого ці машини «віджимати» — у підприємців чи школярів.

* * *

За повідомленням обласного управління освіти, наразі в області для підвозу дітей залучено 346 автобусів, із них 221 було придбано за програмою «Шкільний автобус». Ця програма стартувала на Чернігівщині першою в Україні у 2001 році. Тоді було закуплено 7 автобусів.

Мінімальна потреба в оновленні автопарку — 56 автобусів. Для повного оновлення потрібно 90 одиниць техніки. На це наприкінці 2015 року надійшло 22,2 мільйона гривень для придбання автобусів за схемою 50 на 50 (50 відсотків з державного і 50 з місцевого бюджетів). Половина районів уже дала підтвердження на придбання техніки. Також 8,4 мільйона гривень надійшло для придбання автобусів за повною вартістю на відкритих торгах.

Наразі в області мобілізовані шкільні автобуси з трьох районів: Городнянського, Менського та Щорського.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №5 (1552)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.