Чернігівська мати-бабуся: чотири роки потому
Чернігівська мати-бабуся: чотири роки потому
Чернігівська сенсація
Майже чотири роки тому про чернігівку Валентину Підвербну дізналася вся Україна і країни ближнього зарубіжжя. У 65 вона народила первістка - донечку Анну-Марію. Про це не писали і не знімали сюжети хіба що ліниві. Приїжджали навіть колеги-журналісти з Росії. І спочатку пані Підвербна була до всіх приязною, охоче спілкувалася з кореспондентами і позувала перед телекамерами, але дуже скоро ситуація змінилася. Жінка стала відлюдкуватою, і її все частіше почали звинувачувати у неспроможності нормально піклуватися про дитину. Розмови про маму-бабусю в суспільстві не припиняються й дотепер. Одні кажуть: добре, коли сучасні технології дозволяють пізнати радість материнства в будь-якому віці. Інші навпаки - засуджують лікарів за те, що допомогли Валентині Підвербній стати матір’ю. Пам’ятаю, навіть точилися дискусії, що вік, коли жінка може народжувати, треба законодавчо обмежити.
Мають свою думку з цього приводу і психологи. Зокрема, доцент кафедри загальної, вікової та соціальної психології ЧНПУ ім. Шевченка Юлія Примак радить жінкам перед тим, як зважитися на такий відповідальний крок у досить зрілому віці, поспілкуватися з психологом.
- Чим старшою стає людина, тим частіше вона починає замислюватися про сенс життя. Міркуючи, деякі представниці прекрасної статі приходять до висновку, що вони не досягли всього, про що мріяли. І дехто з них уже у зрілому віці зациклюється на ідеї-фікс - народженні дитини, - зауважила психолог. - Правда, буває, що за своїми емоційними переживаннями жінка чітко не усвідомлює, що не зможе дати дитині всього того, на що здатна молода мама, особливо в наш час технологічного прогресу. Часто майбутня мама думає, що народивши дитину, вирішить усі проблеми у своєму житті, але насправді все не так. Хоча кожен випадок унікальний, і кожну ситуацію потрібно ґрунтовно вивчати. І далеко не завжди жінка у віці - погана мама. Але у пересічного громадянина зазвичай виникає думка, що жінки народжують у солідному віці лише з егоїстичних міркувань.
Можливо, якби з Валентиною Підвербною вчасно попрацював фахівець, проблеми не було б. Це суспільство винне, що вчасно не зреагувало. Однак ситуація незворотна - донечці найстаршої мами України скоро виповниться чотири рочки. І проблема тут не у віці її мами, а у способі її життя. Всі знають, що жінка самотня, з важким характером, не мас ні чоловіка, ні родичів, сторонню допомогу відкидає, від журналістів узагалі тікає. А останнім часом ще й жебракує. Впевнена, що на цей відчайдушний крок пенсіонерка з малолітньою дитиною на руках зважилися не від хорошого життя. На жаль, нині багато українських сімей живуть за межею бідності. Однак вона народжувала у зрілому віці, тож мала добре усвідомлювати, з якими труднощами доведеться зіткнутися.
Та залишати Валентину Підвербну сам на сам зі своїми проблемами негуманно, неправильно і суперечить закону.
Тож поцікавилася у Чернігівському міському центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, який має працювати із сім’ями у складних життєвих обставинах, чим допомагають цій мамі. Мені відповіли, що про пані Підвербну зі мною не розмовлятимуть. Мовляв, вона категорично проти, щоб про неї і її сім’ю згадували в пресі. І має на те право. Звісно, приватне життя кожного треба поважати. Але, дорогі читачі, погодьтеся, тут дещо інший випадок. Зважаючи хоча б на те, що один із обов’язків батьків, до речі, прописаний у Сімейному кодексі України, -піклування про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Жебрацтво не сприяє вихованню таких чеснот. Це поки що дитинка не розуміє, що робить мама, але скоро дівчинка підросте.
У вже згадуваному Центрі мені порадили описати у статті свої переживання і емоції з цього приводу. А про Валентину Підвербну вони нібито все знають, і в межах своїх повноважень роблять усе від них залежне. Ось тільки, що саме, не розуміє не лише автор цих рядків, а й багато чернігівців.
Суспільна думка
На жаль, поспілкуватися з Валентиною Підвербною і почути її позицію не вдалося. Двері так ніхто і не відчинив. Можливо, господині не було вдома, а може, просто не захотіла бачити неочікуваних гостей. Однак жителі мікрорайону і сусіди розповіли чималенько. Правда, багато хто відмовлявся фотографуватися й називати прізвище, бо, за словами людей, після того, як у пресі час від часу виходять публікації, пані Підвербна проклинає всіх, хто давав інтерв’ю.
- Раніше помічала, що дитина ходила у брудному одязі, а ось нещодавно бачила у новенькій чистій курточці. Єдине - у дівчинки волосся з-під шапки завжди негарно стирчить. Можливо, мати просто не може нормально його заколоти, - каже молода мама Анна. - У теплу пору року Підвербна приводила донечку на ігровий майданчик. Я там теж гуляю з дитиною. Тож, мені здалося, що Марійка - дівчинка жвава, і вже немолода мама за нею не встигає. А щодо самої пані Валентини, то їй слова не можна сказати, бо одразу ж починається сварка, навіть з дріб’язкового приводу. Вважаю, що цій жінці не потрібно було народжувати.
- У нашому районі всі про неї тільки і говорять. Краще б вона кошенятко завела, а не дитину народила, - переконана чернігівка Ірина. - Бідолашна та дівчинка, ніби Мауглі. Мати не дозволяє їй бавитися і спілкуватися з іншими дітьми. Це неправильно. Коли влітку діти граються на вулиці у футболках і шортиках, Підвербна одягає донечку у теплий костюм, ще й спину їй хусткою підв’язує, як це роблять бабусі. Мати кричить на неї, навіть на людях. Також я ніколи не чула, щоб дівчинка розмовляла. Одного разу на дитячому майданчику запитала у Марійки, чи знає вона який-небудь віршик. Так Валентина у відповідь закричала, що не дозволяє дитині розмовляти з чужими людьми. Більше я до них не підходила. Вважаю, що у дитячому будинку дівчинці було б краще, ніж з такою мамою. Там дитину і доглянули б, і помили.
- Переконана, що дівчинці не пощастило з мамою. Одного разу в автобусі я навіть чула, як ця горе-мати обзивала доньку нецензурними словами. Також люди кажуть, що Підвербна разом із Марійкою жебракує поблизу Центрального ринку. На мою думку, народжувати у стільки років можуть лише відповідальні жінки, які міцно стоять на ногах, - каже пані Галина. - Дівчинка ніби і нормальна, але з такою мамою нічого путнього з неї не виросте. Нічому доброму вона доньку не навчить. Навіть до дитячого садка не віддає. А потрібно, щоб дитина розвивалася, вчилася спілкуватися і взаємодіяти з іншими дітьми і дорослими. Не уявляю, як дівчинка ходитиме до школи.
Психологи теж стверджують, що спілкування з однолітками потрібне для нормального розвитку дитини.
- Бажано, щоб із трьох рочків малюк відвідував садочок або студію дитячого розвитку. Адже завдяки спілкуванню з однолітками розширюється його кругозір. Дитина пізнає навколишній світ не лише через матір, а й взаємодіючи з іншими людьми, зокрема дітьми. Це дуже важливо для майбутньої адаптації в суспільстві, -каже Юлія Примак. - Найголовніша функція батьків - виховання пристосованої до життя дитини. Але треба зважати й на те, що кожен малюк «дозріває» індивідуально.
Люди також розповіли, що Валентина Підвербна разом із дитиною живе в однокімнатній квартирі і до своєї оселі нікого не пускає. Але жінки, яким вдалося побувати в неї вдома, казали, що там усе не до ладу. Наприклад, як тільки народилася донечка, Підвербній подарували нові меблі і телевізор. Але кілька років тому де їх залишили, там вони і стоять - ніхто їх так і не розставив.
Сусіди, які бачать немолоду маму ледь не щодня, зауважили, що вона купує для дитини лише новий одягу крамницях. Але чомусь він на дівчинку завжди завеликий.
- Мало купити нову річ. За нею потрібно доглядати і за потреби прати, - зазначила пані Олена.
Співрозмовники також зауважили, що дитина у Підвербної не голодує.
- Як на свій вік, дівчинка виглядає нормально, вона не худа. Мати її годує, але дитина завжди неохайна, - сказала жінка на ім’я Марина.
- Ситуація складна. Дитину шкода, бо звикла до мами-бабусі. Але що далі? Підвербній уже 70, родичів немає, тож, не доведи Господь, скоро дівчинку віддадуть до дитячого будинку. А, як відомо, нічого доброго там немає, - переконана пані Оксана. - Усі жителі мікрорайону в шоці від цієї ситуації. Гадаю, ніхто не погодиться, що лікарі зробили правильно, допомігши цій жінці стати матір’ю. Дай Бог, щоб вона ще хоча б років 20 прожила. Але дитина підросте і соромитиметься, що в неї така мама. Хоча б років у 50 народила. Однак, вважаю, народити мало. Треба виростити, дати освіту і допомогти, як кажуть, на ноги стати. А хіба Підвербна зможе доньку виховати, як треба? Думаю, Валентина жалкує, що зробила таке. Дитя - це ж не іграшка.
За ним треба доглядати, піклуватися, лікувати, зрештою любити.
Скільки людей, стільки і думок. Як бачимо, деякі чернігівці вважають, що дитині було б ліпше в інтернаті, ніж з такою мамою. Натомість психологи переконані, що сімейна форма виховання, звісно, якщо життю і здоров’ю дитини ніщо не загрожує, пріоритетна. Та якби в інтернатах було все так добре, в суспільстві б часто не обговорювали потребу їхнього реформування. Зокрема, як торік зауважив тодішній уповноважений президента з прав дитини Юрій Павленко:
- Нині інтернат - це закритий заклад, заклад несвободи. Отримати відповідь, що там відбувається, дуже важко, бо є групова порука. І діти бояться розповідати правду. Чесно кажучи, чим відрізняється тумбочка дитини в інтернаті і тумбочка дитини в колонії? Нічим. Лише там є колючий дріт, а там його немає, - переконаний Юрій Павленко.
Також незаперечним є факт, що кожна друга дитина, яку виховують в інтернаті, шукає своїх батьків. І кожен вихованець сиро-тинцю стверджує, що його мама - найкраща. Попри те, що, можливо, вона п’є, вживає наркотики або сидить у в’язниці. Зв’язок між матір’ю і дитиною лише розумом пояснити важко. Його відчувають серцем.
Розмірковуючи про це, згадала історію, яку розповіла знайома, що росла в такому закладі. Вона казала, що'особливо самотньо і нестерпно було лежати хворою в ізоляторі, коли там більше нікого не було. А таке було частенько. Двері на замку, білі стіни, простирадла, меблі, навіть ґрати на вікні і ті білі. І тиша... Три рази на день приносили їжу та ліки. Навіть для дорослої здорової людини вимушена самотність - це катування. Намагалася уявити, що може відчувати дитина, покинута всіма на світі, хвора і замкнена в лазареті дитина! Чи можна залишитися в таких умовах психічно здоровою людиною і не озлобитися на весь світ?
Цей матеріал підготовлено в рамках громадянськоїкампанії«Відкриваємо двері дітям»
Ірина Осташко, "Деснянка" № 50 (526) від 11 грудня 2014
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.