Навчитися складної науки любові

Поганих дітей не буває, є діти недоглянуті, педагогічно запущені, зраджені. І в тому, що діти стали важкими, винуваті, у першу чергу, ми — дорослі. Допомогти дитині повірити в добро, розтопити лід у стосунках між батьками та дітьми, довести, що життя різнобарвне — саме це, на думку директора Чернігівського центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей ОДА Анатолія Писанки, і є головною метою роботи його закладу.

Чернігівський центр соціально-психологічної реабілітації, що створений понад рік тому на базі колишнього дитячого притулку «Надія», працює над проблемою соціально-психологічної реабілітації важких дітей та підлітків.

Дитині потрібний догляд

Хто ж вони, ці важкі діти, і як так склалося, що найближчі люди не можуть самостійно знайти з ними порозуміння? «Часто вихованцями центру стають діти заробітчан. У нашій країні в останні десятиріччя склався такий феномен, що роками діти відірвані від своїх батьків. Мама працює вахтовим методом: тиждень у Києві, тиждень удома, або взагалі виїхала на заробітки до Італії чи Іспанії, залишивши дітей на піклування старенької бабусі або далеких родичів. І росте така дитина, як трава при дорозі, без належної уваги й нагляду. Не можна судити таких мам, волею долі вони вимушені на чужині або ж у Києві заробляти копійчину на утримання сім’ї. І робиться це переважно для дітей та їх добробуту. Але… Фактично дитина залишається сама, наодинці зі всіма своїми проблемами та переживаннями. І виходить, що при живих люблячих батьках нікому подивитися, чи поїла дитина, чи почистила вона зуби, чи приготувала уроки, та й взагалі, чи відвідує вона школу. Природа не терпить вакууму, і повноцінне спілкування з батьками заміняє вулиця. Починаються проблеми у школі, вчителі скаржаться на погіршення дисципліни та успішності. І навіть повернення мами не гарантує нового щасливого життя. Батьки часто не можуть порозумітися зі своїми дітьми, які рано подорослішали. Підлітки робляться замкнутими, образливими, насмішкуватими і навіть ворожими по відношенню до батьків, інтуїтивно вони не можуть пробачити їм біль розлуки в ранньому дитинстві. Іноді стосунки з батьками та опікунами заходять у такий глухий кут, що без спеціалістів вже не обійтися. У цьому випадку батьки звертаються до служб у справах дітей за місцем проживання, а вони направляють таких дітей на реабілітацію до нашого центру», — розповідає директор центру.

Друга категорія — родини, які потрапили в складну життєву ситуацію. Частіше всього, це неповна сім’я, де дітей виховує одна мати. Жінка втрачає роботу, і сім’я опиняється на межі катастрофи: нізащо купити їжу, паливо, заплатити за комунальні послуги. Поки мама вирішує свої проблеми з працевлаштуванням, діти знаходяться в центрі. «Нещодавно у нас в центрі був навіть такий випадок: мама потрапила до лікарні, а чотирирічну дитину залишити було ні з ким. Служба у справах дітей доставила її до нас, і близько тижня, поки жінка лікувалася, дитина знаходилася в центрі».
«Окрема категорія — мами-зозулі, які народжують дітей для отримання допомоги і нахабно заявляють, що не можуть порозумітися з дворічними-трирічними карапузами. Але коли їй припиняють виплачувати допомогу, прибігає і заявляє, що вона вже цілком дозріла для спілкування з дитиною. Зовні такі жінки цілком адаптовані в соціумі (не п’ють, не палять, мають спеціальність і житло), і формально ми не маємо права позбавляти їх батьківських прав, але материнський інстинкт у них спить і достукатися до нього вкрай складно».
Близько тридцяти відсотків вихованців центру — діти з неблагополучних родин (батьки ведуть асоціальний образ життя: алкоголіки, наркомани тощо).

Достукатися до кожної дитини

У центрі з дітьми працюють психологи та вихователі за програмою, що складається для кожної дитини індивідуально. «Спочатку дітям важкувато, треба відвикати від гультяйства, привчатися до дисципліни, але через деякий час вони призвичаюються до порядку, і якихось непорозумінь у нас не виникає. В основному наші вихованці «не дружать» зі школою і мають проблеми не тільки з дисципліною, але і з навчанням. І тому ми вчимо їх не тільки відвідувати школу та тихенько сидіти на уроках, але й займатися, тобто розумово працювати. Звичайно, це виходить не одразу, але потихеньку маємо позитив: дитина звикає виконувати завдання і розуміє, що для того, щоб отримати гарний результат у навчанні, треба попрацювати, прикласти зусилля. Тобто навчаємо дітей вчитися. Іноді буває, що дитина приходить до центру з таким рівнем знань, що для того, аби наздогнати однолітків, приходиться вихователю за індивідуальним планом працювати з дитиною по півдня протягом дев’яти місяців (максимальний курс реабілітації). Але, як правило, завжди маємо позитивні зрушення», — каже Анатолій Григорович.

Від навчання до дисципліни

За спостереженнями психологів центру, часто саме проблема з навчанням викликає поведінкові відхилення: дитина стає або замкнутою і пригніченою, або агресивною і некерованою. «І, вирішивши проблему з прогалинами у знаннях дитини, ми коректуємо і її поведінку. Дитина стає впевненою в собі, з’являється інтерес до навчання та бажання вчитися». На базі центру працюють гуртки за інтересами, де діти знаходять собі заняття до душі, що робить їх більш упевненими в собі й допомагає їм адаптуватися в навколишньому середовищі. «Ми стараємося всіляко розвивати дітей і намагаємось організувати їм змістовний відпочинок: возимо на екскурсії до Тростянецького дендропарку, Менського зоопарку, водимо вихованців у музеї, на виставки, у театр. За сприянням депутата
міськради Андрія Кужельного щонеділі діти відвідують басейн. Суттєву допомогу ми отримуємо і від наших шефів — УБОЗ МВС України у Чернігівській області, Чернігівської митниці та Чернігівського юридичного коледжу Державної пенітенціарної служби України, які з подарунками, солодощами, іграшками приїздять до нас на всі свята».

Виховання — складна наука

— Після того, як дитина йде від нас, ми стараємося її не упускати з поля зору, і коли у дітей виникають проблеми, вони дзвонять нам і консультуються з усіх питань, що їх цікавлять: юридичних, психологічних, педагогічних і просто житейських. Дуже приємно, коли наші колишні вихованці телефонують нам і говорять, що наша підтримка допомагає їм у житті. Значить, ми працюємо недарма.
Не менш важлива і робота з батьками, яку проводять фахівці центру, оскільки необхідно коригувати не тільки поведінку дітей, але й батьків. «Коли діти потрапляють до нас, ми одразу попереджаємо батьків, що їм належить багато чому навчитися, і що виховання дітей — складна і відповідальна праця. Ми постійно проводимо як групові заняття з батьками, так й індивідуальні консультації, і таким чином вчимо їх складної науки батьківської любові», — каже Анатолій Писанка.

Олена Березкіна, тижневик «Чернігівські відомості» №11 (1149)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.