Що незвичайне траплялося з вами у житті? Коли суперщастило?

Сьогодні ти бідняк, а завтра виграв у лотерею. Мільйон. І роздав його бідним. Увесь. А післязавтра потрапив у список популярної партії і став депутатом парламенту. Минув рік, і мільйон два тебе — це не такі вже й великі гроші.
А що? Трапляються і великі виграші, і неймовірне везіння. На Чернігівщині після виборів виявилось, що супервезунчиків два: за партійними списками до Верховної Ради пройшли комуніст Віктор Губар, колишній сільський голова з Нехаївки Коропського району, та «ударівець» Сергій Аверченко, колишній працівник Городнянського військкомату, а потім власних чернігівської фабрики «Аврора». Під враженням ми задавали запитаннячко: що незвичайне траплялося з вами у житті? Коли суперщастило?

Юрій Кривець, безробітний, Чернігів:
— Школяркою дочка ходила до музичної школи. Трохи походила і набридло. Сказала матері. Та змусила ходити далі. Лена, дочка, почала прогулювати заняття. Дружина запідозрила це і сказала ввечері: «Завтра подзвоню вчительці». Номер телефону лежав у дружини в гаманці, записаний на клаптику паперу. Написаний був олівцем. Лена стерла дві останні цифри і написала інші дві цифри.
Наступного дня жінка прийшла з роботи і давай кричать на дочку, що та прогулює. Лена нічого не розуміє: як мати змогла додзвонитися до вчительки, коли вона змінила номер? Уже потім жінка розказала, що викладач приходила до неї на роботу. Додзвонитись вона не змогла. А от для Лени ця історія так і залишилася дивом. Неприємним дивом.

Марія Бровченко, пенсіонерка,Чернігів:
— Дивом було те, як батько з фронту прийшов. У 1946-ому, коли вже всі живі повернулися, батька не було. Мати дуже переживала, тому пішла до ворожки. А та їй і каже: «Іди додому, дома вже твій чоловік». Мати образилась, подумала, що баба нічого не вміє передбачати. А коли прийшла додому, то побачила, що батько мій під вікнами ходить. Радості було! Потім ворожці молоко носила, бо в тої корови не було.

Микола Колесник, пенсіонер із Чернігова, працював водієм у інкасатора:
— Возив у машині сумку з грошима і не знав про це. Її забував неуважний інкасатор. Було там, думаю, тисяч п'ятдесят гривень. Сумка «загубилася» за сидінням авто. Якось, було, зібрали виручку у філіалах банку «Демарк». Привезли її здавати. Інкасатор Сергій пішов, сумку забув. Приїжджаю через півгодини. Сергій до мене: «Ой, сумка! Подивися в машині, може, вона там?». Дивимося, є, на місці. І що цікаво, було таке разів три. Я їхав і не знав, що везу гроші.

Максим Рибальченко, інспектор Варвинського районного сектора управління держтехногенної безпеки в Чернігівській області:
— Найнезвичайнішим випадком у моєму житті була пожежа на Гнідинцівському газопереробному заводі. Полум'я гуготіло до неба, було багато постраждалих, обгорілих. Розповідь про це так вплинула на мене, що я вирішив стати пожежником. І став ним. Про пожежу на Гнідинцівському заводі розповів мені батько, Володимир Рибальченко.

Ігор Шаповап, заступник голови Бахмацької райдержадміністрації:
— Учителька поставила четвірку, а я хотів п'ятірку. Вона пояснила: «Ставлю чотири, бо на п'ять і сама не знаю». Це для мене тоді було незвичайно, незвичайно й досі.

Галина Шимко, пенсіонерка, Чернігів:
— Прожили ми з чоловіком у шлюбі вісім років. Я чесною заміж йшла і в нього першою була. А от Бог дітей не давав. Довго думали і взяли дворічного хлопчика з дитбудинку, усиновили. А через два роки нам Господь дівчинку послав. Дочці було два місяці, як я завагітніла вдруге. Народила сина.

Оксана Помилой, 34 роки, продавець, с. Стольне Менського району:
— У мене збулося те, що я собі на щедрівки нагадала, коли була незаміжня. Ввечері треба пекти млинці. Загорнути млинець у мішечок, покласти його за пазуху або у кишеню. Вийти з першим млинцем на вулицю, підійти до першого чоловіка і спитати, як його звуть. Так будуть звати твого чоловіка. Спекла собі млинець і пішла. Першого зустрічного звали Миколою. А через два роки я свого Миколу зустріла, нинішнього мого чоловіка. Вже сімнадцять років разом.

Надія Комар, пенсіонерка, м. Семенівка:
— Був у мене страшний віщий сон. Наснилося влітку, що онук стоїть на березі річки. Снасті покидав туди. Каже: «Я зараз». Берег обривається, і онук падає униз, у річку. Передчуття було погане, не могла нічого робити. Невдовзі сон збувся. Пішов онук рибалити на річку. І так сталося, як у моєму сні... Земля осунулася, берег обірвався. Поряд з ним нікого не було. Плавати він не вмів. Потонув 27 травня. А 11 липня йому було б 12 рочків.

Вікторія Товстоног, Тамара Кравченко, Валентина Остерська, Аліна Сіренко, тижневик «Вісник Ч» №51 (1389)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.