Несподіваний поворот в історії про змерзлих мандрівників

Несподіване продовження отримала романтична історія про 30-річного жителя Молдови Максима Федорова та 28-річну росіянку Катю Виноградову, які йшли пішки з Києва до Чернігова і потрапили до Козелецької районної лікарні. Вони розповідають, що втратили всі свої гроші і ледь не замерзли до смерті. А їхали спочатку з Москви в Молдову, щоб одружитися, та в Каті немає закордонного паспорта, і на молдавському кордоні парочку зняли з поїзда. Отож вони подалися у зворотному напрямку — від кордону назад до Москви.

— Я і сам росіянин, народився на Брянщині, — розповідає Василь Амельченко, колишній голова Сосницької райдержадміністрації, нині помічник народного депутата Олега Ляшка. — Прочитав «Вісник», історія Максима і Каті викликала щире співчуття до них. Я уявив себе на їхньому місці — у чужій країні, без грошей. Вирішив допомогти землякам. Попросив дружину Тетяну Анатоліївну обміняти на російські рублі 200 гривень. Вийшло більше тисячі. Думаю, заберу Максима і Катю, довезу до Грем'яча (це в Новгород-Сіверському районі, далі — Росія. — Ред.). Домовився з прикордонниками, щоб посадили їх на попутній транспорт до Подольська, у напрямку Москви. Тисячі рублів на дорогу до столиці вистачило б. Зателефонував головлікарю Олександру Сорочуку в Козелець. Він поговорив з ними. Каже: «Чекають вас». У понеділок зранку я приїхав у Козелець. Головлікар був на нараді, та мене зустріла завідуюча терапевтичним відділенням Ольга Сорочук. Провела в палату до Максима і Каті, а їх там... нема. Тільки Микола Ламеко з Понорниці Коропського району (синій як пуп, розповіли козельчани. — Ред.) Питаємо, де сусіди. «Не знаю, пішли». «Хочеш до Понорниці?» «Ні, не хочу. Мені треба на роботу». Каже, робота десь під Києвом, їхав, не доїхав, ледь не замерз, тепер у лікарні. Я чекав Максима і Катю більше години. Не дочекався, поїхав.

— Вони повернулися до лікарні? — зателефонувала я головлікарю.
— Як тільки поїхав Василь Васильович, — розсміявся Сорочук. — Їх би гнати в три шиї, але куди? Кажуть, сидітимуть у нас до тепла. Їх жаліють, дають хто десять гривень, хто двадцять. Вони бігають по горілочку, п'ють. У холодильнику на коридорі завжди є і сало, і ковбаса, які приносять родичі для хворих. Отож і «гостям» перепадає закуска.

У понеділок увечері до лікарні привезли ще трьох бідолах: двох чоловіків-іранців і жінку-палестинку. По-російськи не знають ні слова. їдять усе, що дадуть. У них трохи обморожені пальці рук і ніг. Ампутація не знадобиться. їх висадили з машини край дороги, під Козельцем. Може, гроші закінчились. Лікуємо, куди ж ми дінемося.

* * *

— Василю Васильовичу, пропало бажання допомагати, зокрема, козелецькій парочці? — поцікавилася у Амельченка.
— Ні, не пропало. Але думку про них змінив. Я вже не вірю у їх романтичну історію. І взагалі тому, що вони розповідають про себе.

Ольга Макуха, тижневик «Вісник Ч» №7 (1345)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.