Безжальний вовкособ чи невгамовна чупакабра – хто кого?

У Сумській області об'явився звір, який жахає місцевих більше за чупакабру, — «вовкособ». Так на Сумщині охрестили невідомого звіра, що полює за вівцями. Під Шосткою він передушив 12 овець, а в сусідньому Кролевецькому районі у фермерському господарстві — 27.

Фермер Олександр Безуглий впевнений, що вовки так «не працюють». Серед мисливців іде поголос про такий собі гібрид вовка з собакою — його і називають вовкособ.
Фермер звернувся до міліції, та поки що лишається загадкою, хто ж насправді повбивав овець.. Раніше повідомлялося, що на Сумщині чупакабра напала на десятикласника та роздряпала йому руку. Кілометрів за 30 від міста Ромни зафіксовано близько 10 випадків появи та нападів невідомої істоти.
Отака-то справа — мало нам було чупакабри, так ще й вовкособ прибіг. І не куди-небудь, а до сусідів, на Сумщину. До Ромнів добрався, а звідти до Талалаївки рукою подати. Від Шостки до Новгорода-Сіверського теж недалеко. А там і Короп... Словом, ці події надихнули нас запитати читачів: чи ви вже бачили безжального вовкособа? Чи подружиться він з невгамовною чупакаброю? Як будуть зватись їхні діти?

Катерина Писанка, пенсіонерка, село Мрин Носівського району:
— Вовкособа бачила тільки по телевізору, у новинах. Страшний. Думаю, він сильніший за чупакабру. Адже, на відміну від чупакабри, може душити овець. Бог його знає, як би звалися їхні діти: може, вовкочупами може, чупасобами. А от дружби між чупакаброю вовкособом не може бути І то потвора, і то потвора Поки їх нема, по селу лисиці бігають. На щастя, у мене у дворі ще не бували. Все на місці — і кури, і чоловік (усміхається).
У нашому селі появи чупакабри і вовкособа дуже бояться. Та, знаєте, більших замків, ніж колись, на курятники ніхто не вішає. А нащо? Чупакабри і вовкособи будь-які замки зривають.

Єлизавета Ярошенко, пенсіонерка, село Лавіркове Талалаївського району:
— Я утром вийшла за хлів, глянула — кролі лежать, поскладувані по двоє-троє разом. До двох десятків. Пізніше побачили: кров з них випита. Увечері дід каже: давай у машині засядемо, почекаємо, хто прийде. Так і зробили. Сидимо, балакаємо. Я придрімала. Тоді дід каже: «Лізо, біжать!» Я розплющила очі: «Та то Пенькова сучка!» «Яка сучка! Бачиш — здорове». Ішло їх двоє — одне більше, друге менше. Посунули до клітки, де кролі сиділи, пошаруділи там і пішли. Я так думаю, що почули наші голоси. Вранці йде сусідка, Маруся Тунік, і жаліється — виложило усі кролі до єдиного, більше двох десятків. Це був вересень, на городі вже заволочено. Отож на землі ми побачили два чіткі сліди. Ми після того кролів тримали у сараї на горищі. Трапилося це минулого року. Думаю, до нас чупакабра приходила. Живемо ми не в глушині, не серед лісу. За 20 кілометрів — місто Ромни. Про вовкособа я ще не чула.

Галина Фесак, харківський (село Харкове Талалаївського району) сільський голова:
— Моя сестра Любов Ченчик зі своєю родиною живе в селі Лавіркове нашої сільради. До них у двір приходило двічі: влітку і у вересні минулого року. Повідкривало клітки з кролями. Там була дошка шпунтована (це фактично дві дошки разом), пороздирало, повиривало — на клітці залишилися сліди міцних кігтів. Інша клітка була підперта пеньком — одвалило його. Це було о четвертій ранку. Сестра почула, що гавкають собаки, і вийшла. Почула писк і лемент, де кролі. Вона закричала, і тут метрів за два від неї прошмигнуло щось чорне, велике. Не роздивилась толком, яке воно. Може, розміром з доброго собаку. Так і запам'яталося, чорне біжить, а на землі білі мертві кролі лежать. Я, на щастя, тільки чула і про вовкособа, і про чупакабру. Може, воно одне й те саме.

Володимир Огій, мисливствознавець МРТ «Бахмацьке», голова Талалаївського районного відділення Товариства мисливців:
— Я думаю, що і вовкособ, і чупакабра — казкові персонажі, як Змій Горинич. Усі балакають, та ніхто їх не бачив. Кожного року на початку листопада починається сезон полювання на хутрового звіра, мисливці прочісують ліс. І нічого підозрілого, окрім вовчих слідів, у лісі нема. Мало що може душити кролів — і лисиця, і бродячий собака.

Михайло Старченко, сільський голова, с. Буда-Вороб'ївська, Новгород-Сіверський район:
— Звірі в село не ходять. Хіба що скажені. Півроку тому Марія Лукашова пішла за село, щоб подзвонити по мобільному родичам. І поки вона говорила, на неї ззаду напав скажений єнот. Врятував жінку сусід, Віталій Куценок. Він того єнота й прибив. Після того обоє отримували щеплення від сказу.
А у вовкособах нічого дивного немає. Мисливці давно підмішують до собак вовчу кров. Пес, народжений від собаки та вовка, витриваліший за собаку та має кращий нюх. Але веде себе незалежно, як вожак.
Думаю, що чупакабра теж має якусь вовчу породу. Тільки схреститися з домашніми собаками ці звірі в природі не можуть.

Геннадій Свиркул, президент федерації повітроплавання, село Улянівка Чернігівського району:
— Ні в повітрі, ні на землі вовкособа поки що не бачив. Стартуємо на повітряних кулях із Улянівки, літаємо над Чернігівським, Ріпкинським, Менським, Козелецьким районами. За нами їдуть супроводжуючі автомобілі, їм нова тварина теж не зустрічалася на шляху. Бачимо вовків, лисиць, косуль. Багато кабанів і зайців.
У самій Улянівці я не бачив не те що вовкособа, а навіть чупакабри. Курчат влітку тягають яструби.

Аліна Сіренко, Ольга Макуха, Геннадій Гнип, Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №44 (1330)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.