Кого ви не можете терпіти? (опитування)

16 листопада — Міжнародний день терпимості. Саме 16 листопада 15 років тому міжнародна організація ЮНЕСКО затвердила «Декларацію принципів терпимості». Це день терпимості між людьми різних культур, рас, національностей, віросповідань, політичних поглядів. Терпимість означає, що треба знати більше одне про одного, виявляти найкраще в традиціях і віруванні одне одного. Потрібно поважати одне одного як особистостей, які самі визначають свою самобутність, релігійну та культурну приналежність. Ми можемо цінувати свої особливості і при цьому не ненавидіти особливості інших. Ми ж запитали: кого ви терпіти не можете? А кого готові терпіти, незважаючи ні на що?

Олександр Красніков, директор Ніжинського професійного ліцею побуту та сервісу:
— Я готовий і можу стерпіти майже все. Більше 34 років працюю в училищі. Учні бувають всякі. Та, як вони самі жартують, поганих учнів не буває, бувають погані учителі. До кожної дитини треба знайти правильний підхід.

Олена Петрова, менеджер з реклами у Ніжині:
— Терпіти не можу Гену Букіна та чоловіків, схожих на нього. При цьому конкретно до актора відрази не відчуваю. У Гени дебільні зачіска, сорочка, штани, краватка. Дурні жарти та звички. Не подобається його дурне ставлення до жінок. Бідну дружину він постійно хоче кудись здати, продати, спалити.

Галина Гапоненко, спеціаліст управління Пенсійного фонду в Семенівському районі:
— Ледачих можу витерпіти, а от підступних і хитрих — ні. На жаль, з такими часто доводилося зустрічатися там, де я працюю.
Завжди згодна терпіти свою любиму донечку, чотирирічну Ксенію. Буває, розіб'є щось чи стіни в хаті ручками розмалює. Проте своя дитина є своя дитина.

Микола Бабич, пенсіонер, с. Заїзд, Прилуцький район:
— Людей, що ображають без причини.Був у мене випадок у армії. Більше сорока років тому. А й досі згадувати неприємно, образа залишилася. Мене ні за що вдарив чоловік, з яким служили. Він був старшим за мене.

Ніна Дідковська, медсестра обласної лікарні:
— Уже п'ять років терплю тих, хто складає маршрути транспорту. Щоб добратися з дому на роботу, доводиться душитися у набитих маршрутках або їздити з пересадкою. Я і багато моїх колег живемо на Масанах. А звідти прямо в бік обласної лікарні йде тільки автобус «четвірка». Автобусів дуже мало, їх беруть штурмом. Зранку можна спостерігати, як з автобуса, який аж тріщить, випадають медсестри, лікарі, пацієнти, їх родичі.

Ольга Лукаш, продавець з Ніжина:
— Буває, посваримося з чоловіком. День не розмовляємо. Подумаю, подумаю і себе виню — треба було змовчати. За те, що язик не вмію тримати за зубами, себе не терплю. На сина накричу — пізно з гульок прийшов, того й того не зробив. Охолону і думаю — не права. Хто ж сина пожаліє, окрім мене, простить, побалує?

Петро Лось, голова спілки автомобілістів Корюківського району:
— Перестройку терпіти не можу. Чого, куди воно строїлось і що перестроїлось, досі зрозуміти не можу. Мало бути краще, а воно все гірше і гірше. От улітку, як тільки пенсію трохи підняли, — горілка на десятку подорожчала. З цього понеділка хліб у Корюківці на 50 копійок подорожчав.
Ще не можу терпіти теперішні техогляди. Дід із села мусить регулярно вивозити свій нещасний «Мінськ» у райцентр, щоб там пройти всі процедури, ще й близько 200 гривень заплатити. А він на тому мотоциклі бабу раз на рік у ліс вивозить по гриби, а то стоїть мотоцикл у сараї. Раніше ДАІ у сільради виїжджало. А тепер людям до них треба їхати, у місто.

Олена Гобанова, Марина Забіян, Аліна Сіренко, Геннадій Гнип, Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №46 (1280)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.