У Світлани Пацук із села Сновське грибний сезон триває цілий рік

Світлана Пацук

У 53-річної Світлани Пацук із села Сновське Сновської громади грибний сезон триває цілий рік. Пізню осінь вона починає з гливи.

— Цієї зими до своїх місць я не могла доступитися, бо було багато снігу. А минулої збирала до самої весни. Ці гриби з м’ясистими шапинками ростуть групами на стовбурах дерев, на пеньках. Часто «черепицею» — один над одним. Можна швидко заповнити всю грибну тару.

Збирала і фламуліну. Це — зимові опеньки. Назва латиною означає «вогник». Вони яскраві — не пропустиш. Шукаю на пеньках, стовбурах дерев — переважно листяних. Молоді дуже смачні. У мене вдома фламуліна росте навіть на ніжках лавки біля двору. Є й за хатою.

Серед ранніх весняних грибів Світлана виділяє саркосцифу. Ці гриби з’являються, щойно сходить сніг, на гілках, частково занурених у ґрунт, на торішньому листі, на корі. Їхні яскраві червоні шапинки виглядають дуже ефектно — особливо на тлі сірої лісової підстилки. Із цими грибами пов’язані легенди про лісових духів, фей та ельфів.

— А на смак вони які?

— Одним подобаються, іншим — ні. Як на мене, смак нормальний, хоч гриб і вважається умовно їстівним. Просто треба вміти їх готувати.

Збирати гриби її заохотив батько. Ще малою брав із собою до лісу, розказував, як шукати й розрізняти.

— Але тоді збирали тільки «правильні» — білі, маслюки, сироїжки, рижики, опеньки.

Опеньки — її улюблені.

— Не тільки смак подобається, а й те, що з ними не треба дуже морочитися, — зізнається. — Не люблю складних рецептів. Гриб уже сам по собі — смакота.



Найбільше Світлана полюбляє смажені. Але перед цим обов’язково відварює — усі. У середньому — пів години. Свої місця у неї є не тільки в лісі, а й у полі (де ростуть печериці). Цьогорічний весняний грибний сезон Світлана відкрила на початку квітня, назбиравши на почин із десяток зморшків.

— Дорогою на роботу заїхала в лісосмугу перевірити, чи не з’явилися. Розгрібаю листя — і є.

Зараз, коли зморшків побільшало, у своєму «місці сили» вона за 10 хвилин набирає невеликий целофановий пакет (майку). Ці хвилини називає часом тиші і релаксу. За фахом Світлана — залізничниця. Тривалий час працювала на пошті. Зараз роботою називає волонтерську діяльність. Наскільки вона успішна, свідчать численні нагороди — Подяка Міністерства оборони України (за активну громадянську позицію і допомогу ЗСУ), відзнака «Волонтер Сновщини» (за організацію зборів коштів та координацію волонтерських груп «Сновські лавочки», «Кульбабки», «З нами тепло»), почесні грамоти Чернігівської ОВА, відомчі подяки від командирів військових частин.

— Головне зараз — допомога захисникам. Для тихого полювання не завжди є достатньо часу, але воно, як і раніше, — віддушина, — каже Світлана.

Дехто вважає, що в грибах їй просто щастить. Мовляв, навіть у незнайомому лісі назбирає їх більше, ніж місцеві. Так само, як щастить у конкурсах, лотереях, розіграшах: хоч щось, та завжди виграє або отримає приз.

— Просто треба знати, які місця любить той чи інший гриб, бути уважним і дружити з удачею, — усміхається Світлана. — Зморшки, наприклад, найчастіше зустрічаються у листяних лісах — під осиками, вільхами, тополями, у добре освітлених (там земля прогрівається швидше) і вологих місцях.

— Із зморшків берете тільки шапинки?

— Усі повністю. Ніжки мені смакують навіть більше.

— Теж смажите? Не пробували маринувати?

— Смажені найкращі. Хоча, якщо чесно, я не фанатка грибних страв. А збирати обожнюю. Мариную небагато, в основному білі — на гостинець друзям. А свіжі лісові трофеї здебільшого роздаю.

— Були серед трофеїв такі, що особливо запам’яталися?

— Запам’яталися в основному розмірами. Якось попався такий дощовик, що не знала, як донести додому. Білий був вагою понад кілограм! Хоча кількістю — теж. Бувало, що, не сходячи з місця, за лічені хвилини наповнювала цілий кошик.

Джерело: газета "Гарт", Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.