Марина Авер'янова зі Стольного відновлює давні традиції Чернігівщини та возить до свого села туристів

Відколи я захопилася збиранням місцевих традицій, мій телефон переповнений матеріалами з піснями і розповідями тутешніх старожилів, — говорить 33-річна Марина Авер'янова. Вона родом із хутора Юрківщина, що поблизу села Красностав на Борзнянщині, а вже 12 років із родиною живе в Стольному Менської громади, де й досліджує давні українські традиції.

— У мене є одна хата з євроремонтом і друга, де я той євроремонт руйную, — сміється Марина. — Купила в Стольному будинок і роблю з нього етнохатину. Таку побачила в Максаках (теж Менщина — Авт.), вона надихнула мене зробити і в нас щось схоже. У майбутньому хочу запустити туристичний маршрут «Проведи вихідний у Стольному». У тому будинку були поклеєні всього рік тому шпалери, ідеально обкладена плиткою піч, на підлозі лежав лінолеум, на вікнах висіли ламбрекени. А я все це прибрала, стіни помазала глиною, побілила крейдою.

Коли з’являться гроші, планую замінити пластикові вікна, бо вони не автентичні — я хочу дерев’яні. До будинку підведена вода, а мені цей насос навіть заважає, адже треба, щоб біля хати був колодязь. Він там є, але вже без води, то я її набираю в сусідській криниці.

У цій хатині ми з однодумницею — Наталією Айрапетян — відтворюємо українські традиції. На громадських засадах, нас ніхто не фінансує, ми все самі. Раніше я працювала тут начальником відділення Укрпошти, відтоді дружу з місцевими пенсіонерами, і тепер вони мені в усьому допомагають: розказують про те, як було колись, дарують старовинні елементи побуту, одягу тощо.

Ми вже відтворили фрагменти традиційного стольненського весілля, зняли це на відео (про це ми в «Гарті» розкажемо окремо трохи пізніше — Авт.). А недавно виготовили вершкове масло давнім способом без жодних машин, лише з допомогою терпіння, сили рук і простої дерев’яної маслобійки, якій уже кілька десятків років. Її нам подарувала місцева мешканка Ольга Коваленко. Розказала, як у ній колись робила масло. Ми з Наталією задумали повторити. Хоч і не були впевнені, що вийде, але дуже кортіло спробувати.

Купили домашньої сметани. Влили її в маслобійку — дерев’яну діжку, закрили кришкою з отвором і почали збивати дерев’яною палицею. Робота ця не з легких — рука швидко втомлюється, проте цікавість і азарт не давали зупинитись. Трішки постукали — і сметана почала густішати, а потім відділилося справжнє жовте масло. Ми його промили холодною водою. А ще залишилася пахуча пахта, з якої колись пекли млинці.

Думали, що збиватиметься довго, та навіть і пів години не витратили. І масло вийшло дуже смачне, ароматне — зовсім не таке, як магазинне! Але, звісно ж, усе залежить від сметани — нам трапилася хороша.

Із того масла ми зробили пироги з яблуками, до них заварили найсмачнішого домашнього чаю. Для нього в хаті зберігаються трави, які ми збирали ціле літо: звіробій, м’ята, меліса, липа, любисток, сушили ми й листя смородини, яблука. На чаювання з пирогами запросили наших добрих знайомих — сім’ю Чередніченків та Юлію Лазаренко. Вийшов цікавий, пізнавальний і приємний день. І він стосувався не лише приготування масла українських традицій, а й подорожі у минуле, до справжніх традицій, до того, як колись жили і працювали наші предки. Ми хочемо й далі це досліджувати і відроджувати, адже, на мою думку, вкрай важливо зберігати пам’ять поколінь.

Джерело: газета "Гарт", Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.