«Грітися до нас приїхали?» — запитували мене тамбовські знайомі

„Сусіда поміняти не можна” — матеріал під такою назвою було надруковано в номері від 19 січня. Матеріал, власне опитування, було присвячено темі „газової війни" між Україною та Російською Федерацією. Чернігівці говорили про те, що вони думають з приводу конфлікту, теперішніх і майбутніх відносин між двома сусідніми державами. Сьогодні ми продовжуємо цю тему. До уваги читачів розповідь чернігівки, шкільного психолога (працює в ЗОШ Ns 17) Марини Книр. Вона — росіянка, родом з Тамбова, але ось уже кілька років мешкає в Чернігові. 28 грудня минулого року Марина Миколаївна поїхала в гості на батьківщину, а в Україну повернулася 16 січня. Тобто за розвитком конфлікту, і саме тоді, коли він досяг апогею, людина спостерігала в колі своїх родичів і друзів росіян. Слово Марині Книр:



— Перше, що впало в око вже під час поїздки, — це особливо ретельний митний контроль на українсько-російському кордоні, який здійснювали російські митники. В поїзді ж пасажири тільки й говорили, що про газ, прогнозували, сперечалися. Приїхали до Тамбова, відбулися перші зустрічі, розмови — всі мої родичі, знайомі жартували приблизно однаково: "Злякалися? Грітися до нас приїхали!" Коли ж 1 січня конфлікт став явним, почали знизувати плечима, говорити: .Що за спектакль? Які ролі грають політики і хто для них написав сценарій?! Навіщо це все, адже і проблема не потрібна ні росіянам, ні українцям!” Я зрозуміла, що простих росіян хвилює доля України. От я розмовляла з колишньою однокласницею (вона не фахівець з питань економіки чи міжнародних відносин; працює звичайним продавцем), переконувала її, що українські громадяни не мерзнутимуть, що, за словами наших урядовців і політиків, для побутового забезпечення громадян нам вистачить і газу, який видобувають в Україні. А подруга мені й говорить, що ціни на продукти і товари першої необхідності все одно в Україні виростуть, як можна цього не розуміти? Упродовж двадцяти днів перебування в Тамбові я зустрічалась з багатьма людьми, які запитували про одне й те ж саме: а чи є у нас в Україні влада взагалі, що там у нас коїться, як пояснити те, що в устах нашого президента все, що робить парламент, — шкідливо, а в парламентарів про главу держави така ж сама думка, й про це відомо всьому світові. Але, гадаю, таке враження про ситуацію в Україні склалося у росіян під впливом репортажів та коментарів тамтешніх ЗМІ. Я сама дивилася передачі російських телеканалів, де постійно обговорюються теми "НАТО і Україна", "Чи є вступ України до НАТО загрозою для Росії?", до участі в яких, залюбки запрошують, наприклад, Наталію Вітренко. Проте не можу сказати, що всі російські політологи й журналісти ставляться до України упереджено, як це тепер подається тут, у нас, в Україні.

Коли мене з донькою-стар-шокласницею (вона навчається у чернігівській ЗОШ №ll) проводжали на вокзал, її нові російські друзі жартували: "А покажіть-но свої валізи. Щось вони ніби завеликії. Мабуть, накрали нашого газу, а тепер контрабандою через кордон повезете у свою змерзлу і нещасну Україну?!"

Олександр Супронюк, «Гарт» №5 (2337) від 2 лютого 2006

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.