Чотириногі воїни

Собаки брали участь у війнах з найдавніших часів. Ще в четвертому столітті до нашої ери халдеї під час вторгнення у Південну Месопотамію перед атакою надівали на своїх псів важкі металеві ошийники з гострими кривими ножами. Стародавні єгиптяни навчали собак шукати на полі бою воїнів, які залишилися в живих. Греки вважали, що друг людини може бути добрим захисником військових таборів і фортець.



Але особливо активно служили собаки в римських легіонах. Для оборони і нападу використовувалися мо-лоські доги, які мали великі ікла. Додатково на них надівали ошийники з лезами, що стирчали в різні боки. Крім того, римляни тримали зв'язкових собак. Доля їх, проте, була сумною. Накази і донесення клали в невеликий мідний циліндр, який чотириногий гонець мав проковтнути. Але щоб витягнути послання, пса, як правило, вбивали.

У Росії перший відомий собака-солдат належав Петру Великому. Під час військових походів він доставляв його накази командирам і приносив назад їх донесення. Потім довгий час безпосередньо у воєнній сфері собаки не використовувалися. Лише в XIX столітті їх почали вводити в частини і підрозділи російської армії. Так, на Кавказі завели сторожових собак, які, як і належить бійцям, одержували спеціальні кормові пайки та несли нічну караульну службу на підступах до укріплень. Такі ж пси брали участь і в обороні Севастополя під час Кримської війни. А під час Російсько-японської війни, крім сторожових, використовувалися санітарні собаки — придбані за кордоном коллі та ердельтер'єри.

Та все ж перші розплідники для розведення і навчання собак, призначених спеціально для армії (як зв'язківців), в Росії були створені лише в 1912 році — в лейб-гвардії Ізмайлівського полку (Петербург), а потім в лейб-гвардії Гусарського полку (Царське Село). В 1914 році в німецькій армії, наприклад, налічувалося 30 тисяч добре навчених військових собак. А в Росії лише 300.

У квітні 1915 року за наказом командування Південно-Західного фронту була створена Школа військових сторожових і санітарних собак. її «випускники» непогано зарекомендували себе в боях, і постало питання про необхідність використання собак-воїнів у всій російській армії.

В цей же час з’явився проект офіцера Володимира Приклонського. Він першим запропонував використовувати собак у ролі живих мін: нести на собі заряд вибухівки для руйнування дротяних огорож та польових укріплень. Проте цю ініціативу не підтримало командування.

Становлення і розвиток службового собаківництва за радянських часів пов’язані перш за все з ім’ям ученого-кінолога Всеволода Язикова — автора багатьох книг з теорії дресирування і роботи собак під час війни. Його наукові методи лягли в основу теорії і практики службового собаківництва в армії, в прикордонних і внутрішніх військах. Ще в 1919 році саме Язиков вперше звернувся до штабу Червоної Армії з пропозиціями щодо принципів організації службового собаківництва в РСЧА. Але тільки через п’ять років, 23 серпня 1924 року, вийшов наказ Реввійськради СРСР за № 1089, згідно з яким у Москві при Вищій стрілецько-тактичній школі створювався Центральний навчально-дослідний розплідник військових і спортивних собак. В його лабораторії проводилися досліди, які згодом дозволили застосовувати індивідуальний підхід до різних видів собак. Тривала робота з використання собак як біологічних індикаторів на наявність у повітрі та на землі отруйних речовин. Почали проводитися експерименти з виведення нових службових порід.

Поступово популярність службового собаківництва в країні зростала. Але з'ясувалося, що бракує тварин, здатних бути помічниками червоноармійців.

Собаківники в 1932-1934 роках виїжджають на Північ, на півострів Ямал, на Кавказ і до Середньої Азії. Вони відбирають і привозять звідти велику кількість лайок, вівчарок місцевих порід. Згодом усі ці собаки перевіряються на придатність виконувати різні завдання у РСЧА.



У 1930 році слухач курсів військового собаківництва Шошин виступив з пропозицією про використання тварин для підриву танків. Докладне технічне обгрунтування зробив командир взводу сьомого полку зв'язку Нітц. Того ж року новий спосіб застосування військових псів був випробуваний в Уль-янівській окружній школі. Він дав непогані результати.

Через чотири роки на аеродромі в Моніно Московської області були проведені випробування собак-диверсантів. їх скидали з парашутом у спеціальних коробках. На спині у тварини була вибухівка, яку вона мала скинути на залізничне полотно або біля літаків противника. Механізм сідла з вибухівкою був влаштований таким чином, що собаки не повинні були загинути. Тварини не тільки пройшли випробування, але й проявили рідкісну кмітливість. Наприклад, у собаки Неллі після приземлення сідло впало — вона підхопила його зубами і донесла до літака.

У лютому 1935 року начальником Центрального розплідника став легендарний Григорій Медведев. На сьогодні він є єдиним генералом від собаківництва.

При ньому школа-розплідник з напіввійськової організації перетворилася на добре організовану військову частину.

Для виявлення ступеня витривалості собак проводилися численні випробування.

Так було влаштовано декілька велопробігів з чотириногими служивими на великі відстані. Особливо важким виявився маршрут у горах Кавказу загальною довжиною 460 км (1936 рік). Ускладнили експедицію погані погодні умови, розмиті дороги. Проте собаки довели, що здатні долати тривалі переходи. Перше ж бойове хрещення вихованці школи пройшли в 1939 році. Дві роти спеціального призначення під командуванням полковника Медведева і військкома загону Олейника були відправлені до Монголії і брали участь у розгромі японських військ в районі річки Халхін-Гол. У боях використовувалися сторожові та зв'язкові собаки. Привозили до Монголії і протитанкових собак. Але в бій вони, правда, так і не вступили.



Під час Фінської війни виникла ідея використання собак для виявлення «зозуль» — фінських снайперів, що проникали в бойові порядки наших військ і ховалися на деревах. Лайки, які звичайно добре полюють на білок, чудово підходили для виконання цього завдання. Проте на практиці ці собаки застосовані не були. Але досвід бойових дій у Фінляндії наштовхнув полковника Медведева на думку про можливість використання чотириногих воїнів в абсолютно новій ролі — для виявлення мін і вибухових пристроїв.

Напередодні нападу гітлерівської Німеччини на СРСР собаки були цілком повноправними бійцями Червоної Армії. У роки Великої Вітчизняної війни на фронтах билися 68 тисяч псів зі своїми вожатими. Вони знищили або підбили 300 танків противника, доставили 200 тисяч донесень, розмотали 7883 км телефонного кабелю, вивезли з передової 680 тисяч поранених, відшукали чотири мільйони мін і вибухових пристроїв.



У Чернігові живе людина, яка на власні очі бачила подвиги чотириногих бійців. Це полковник у відставці Микола Іванович Спірін:

— Вперше довелося понюхати пороху на Курській дузі, куди нас, 38 лейтенантів — випускників Чернігівського інженерного училища, яке на той час було в евакуації в Іркутську, направили командувати саперними взводами. Я потрапив до складу 476 окремого саперного батальйону 354 стрілецької дивізії 65 армії. Собаки воювали разом з нами. Діяли цілі роти спеціально навчених псів. Ці підрозділи входили до складу інженерно-саперних бригад. Вони, без перебільшення, вкрили себе бойовою славою. Особливо під Прохорівкою. Якщо ми для підриву "тигрів" використовували міни КМ-42, то до тулуба собак прив'язували спецвибухівку із виведеним уверх стержнем. Коли хвостатий підривник підповзав під днище танка, то стержень нахилявся вбік, завдяки чому спрацьовував вибуховий пристрій. Броня днища була менш захищена, ніж лобова, та ще й заряд був кумулятивним, тому ворожому екіпажу собаки не залишали жодного шансу вціліти. На фронті ширилася слава про подвиги чотириногих друзів. На якій би ділянці фронту не перебували наші інженерно-саперні війська, вівчарки були поруч. їм ми довіряли найнебезпечніші завдання. Так, тварини гинули, але рятували людські життя. Така реальність війни.

Андрій Димич, «Гарт» №1 (2233) від 1 січня 2006

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.