Йому тис руку сам Шварцнеггер

Олександр Пеканов — народився 21 квітня 1070 року в Донецьку, через півроку після його народження батьки переїхали до Чернігова. Зріст — 100 см, вага — 160 кг. Навчався в Чернігівській СШ №6, закінчив ЧДІЕУ. Служив у залі-зничному полку в Чернігові. Майстер спорту міжнародного класу з пауерліф-тингу. Автор багатьох силових досягнень, у тому числі й 2 світових рекордів — з платформою від легкового автомобіля присів 18 разів і 9 разів підняв 200-кілограмову кулю. У березні 2007 року підняв і зафіксував 450-кілограмову конструкцію. Заслужений майстер спорту з богатирського багатоборства.



Завдяки телебаченню богатирське багатоборство стає все більш популярним, а майстри переносити важенні кам'яні брили, перетягувати багатотонні вантажівки чи піднімати різні конструкції за славою у світі не поступаються багатьом зіркам Голлівуду. Справжніх стронгменів (так називають представників цього виду спорту) у світі не більш ніж півсотні. Один із них живе в Чернігові. Пропонуємо інтерв'ю з Олександром Пекановим, який на початку серпня втретє став чемпіоном світу з богатирського багатоборства.

Моя спроба потиснути Пеканову руку при зустрічі була схожою на спробу охопити баскетбольний м’яч — така вона у нього широка. І, мабуть, Олександр уже звик відповідати на потиск дуже обережно — про всяк випадок. Коли ж він зайшов до редакційного кабінету, то здалося, що його широченна двометрова постать заповнила весь простір, а на запропонованому мною стільці ледь вмістилося одне його стегно. Та доброзичлива посмішка Пеканова одразу ж продемонструвала, що переді мною звичайна людина, тільки дуже велика. І дуже сильна, — це гора, але не жиру, а м'язів.



— Олександре, перш за все розкажи, будь ласка, про Чемпіонат світу, який щойно закінчився в Івано-Франківську, — це був найважчий для нас командний чемпіонат з усіх, які були раніше. Значно виріс рівень інших команд, а ми ще й травми не долікували. Тож після трьох видів змагань (піднімання 330-кілограмової колоди; піднімання 90-кілограмової гантелі однією рукою за 4 хвилини; утримання двома спортсменами колон, що розпадаються) відстали від лідерів-литовців і навіть почали сумніватися у своїй перемозі. Але, вигравши три наступні види (перекидання 200-кілограмової гранітної кулі через планку висотою 120 см, перетягування 40-тонного бензовоза та присідання з платформою від легкового автомобіля вагою 365 кг), за тур до фінішу забезпечили собі пепше місце і в останньому виді (так званій .прогулянці фермера" — перенесенні двох .валіз" вагою по 170 кг кожна), який на остаточний підсумок вже не впливав, дозволили собі бути третіми.

Це був четвертий поспіль командний Чемпіонат світу, в якому українці довели, що є найсильнішою нацією на планеті, і третій у моїй кар'єрі.

— Чому ти почав займатися богатирським багатоборством, а не якимось більш традиційним силовим видом спорту, наприклад важкою атлетикою?

— Мабуть, це справа смаку. Я поважаю важкоатлетів, але багатоборство значно динамічніше у порівнянні з монотонним підніманням штанги, а змагання з багатоборства, на мою думку, більш видовищні й більш цікаві. Крім того, вважаю, що саме у нашому виді — найбильніші спортсмени, оскільки у порівнянні з тією ж важкою атлетикою сила проявляється у різних вправах, у тому числі й на швидкість та витривалість. Нам доводиться працювати з вагою, яку важко збагнути звичайній людині. Наприклад, „коромисло" на фестивалі „Арнольд Класик” важить 506 кг. До того ж наші снаряди незручні. Так, необтесані кам'яні брили в'їдаються в тіло, після кожної вправи у нас бувають мікротравми, на які ми вже звикли не звертати уваги. І молимо Бога, щоб оберігав нас у роботі з колосальною вагою. Без спеціальної багаторічної підготовки в нашому виді не обійтися.

— Чи є в Україні, зокрема у Чернігові, база для занять богатирським багатоборством?

— У залізничному полку, де я тренуюсь, є мінімум необхідних спеціальних снарядів, але їх недостатньо. Трохи легше з цим у Києві. У цьому плані українські стронгмени значно поступаються колегам з Литви, Росії та США, де багатоборство має солідну підтримку держави та приватного капіталу.

— А чи мають українські стронгмени, окрім моральної, ще й матеріальну компенсацію за час і сили, витрачені для здобуття перемог у найпрестижніших змаганнях, так би мовити, в ім'я нації?

— Уявіть собі, що триразовий чемпіон світу, кавалер ордена "3а заслуги" III ступеня все ще мешкає разом з батьками у двокімнатній квартирі. Мабуть, місцева влада вважає, що я не заслужив на власну.

— Я так розумію, що атлету твоєї комплекції і твого виду спорту необхідно відповідно харчуватись...

— Ніякої спеціальної дієти. Я їм усе те, що їдять звичайні чернігівці і стільки ж, хіба що намагаюся обмежити себе у вживанні жирної їжі, зокрема сала. Спортивне харчування, багате на амінокислоти та протеїн, коштує дуже дорого. Більшість же спортсменів далеко не мільйонери. Можливо, тенісисти чи футболісти заробляють достатньо, моїх же гонорарів навіть для того, щоб купити власне житло, не вистачає. Як і більшість спортсменів, займаюся спортом тому, що це мені подобається.

— Важко уявити чотирьох стронгменів в одному купе поїзда. Як їздите на змагання?

— Це, мабуть, найбільша мука для нас. Крісла в літаку розраховані на звичайну людину, тому інколи за переліт стомлюємося більше, ніж за самі змагання. Але що вдієш, доводиться терпіти.

— Як ти потрапив до збірної України? Адже навіть чемпіонат країни не збере достатньої кількості учасників, я вже не кажу про чемпіонат області.

— Почав показувати результати міжнародного рівня на всеукраїнських змаганнях, то й запросили. Але які там чемпіонати області, якщо нас всього п'ятеро на всю країну. Звичайна людина одну 170-кілограмову "валізу" від землі навіть не відірве, а нам треба підняти дві, та ще й бігти з ними — не йти чи ковмляти, а саме бігти.

— Тебе на змагання „Арнольд Класик" особисто запрошує їх патрон — знаменитий Арнольд Шварцнеггер. Які у тебе з ним стосунки?

— Він запрошує десять найсильніших чоловіків планети на змагання з 20 різних видів спорту, які проходять в рамках фестивалю "Arnold Strongmen Contest" і щороку проводяться в Коламбусі (штат Огайо). Шварцнеггер був присутній на кожному з етапів змагань, усіх учасників привітав персональ но і сказав по кілька приємних слів, у тому числі й мені, — я посів загальне п'яте місце. Ну які можуть бути стосунки з такою знаменитістю? У дитинстві я захоплювався фільмами за його участю і навіть не мріяв про щось таке. А тут побачив його на власні очі, потис руку, сфотографувався.Просто треба не те, щоб дотримуватися субординації, а, скажімо так, відчувати різницю — хто такий ти, а хто такий Шварцнеггер.



Сергій Козлянський, «Гарт» №33 (2317) від 17 серпня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.