Чернігівський рекордсмен

Дуже часто люди, можливості яких природа так чи інакше обмежила, волею-неволею заглиблюються у щось одне й досягають у ньому таких вершину які здоровим і не снилися. Приклади — на кожному кроці. І один з них — наш герой.

Про нього ми писали минулого року у статті .Усім смертям на зло". Чернігівцю Олександрові Пономаренку зараз 20 років, а в 12 у результаті нещасного випадку він втратив обидві руки.



Дитяча цікавість підштовхнула його до трансформаторної будки, де хлопчика вдарило струмом силою в 10 000 вольт. Від болю він втратив свідомість. А опритомнівши, сам прийшов додому. Опіки були жахливі, руки пропекло до кісток. Батьки одразу ж відвезли Сашка до лікарні. Переживши кількамісячне лікування, п’ять операцій, хлопчик впав у жахливу депресію, два роки не виходив із квартири, замикався у своїй кімнаті й нікого не пускав до себе. Та все-таки Саша зумів узяти себе в руки. Знову став ходити до школи, почав грати у футбол і завдяки цьому потрапив до тренера Юрія Казімірова у футбольний клуб „Спорт", де його й по? мітила Тамара Гавриш, заступник начальника обласного центру „Інвас-порт". Вона й запросила Сашка прийти на тренування і спробувати свої сили в легкій атлетиці, а раптом сподобається? Сашко довго вагався, зважував усі „за" і „проти" й прийшов на тренування лише через півроку. А вже через рік уперше взяв участь у змаганнях, через два, у 2006 році, — став чемпіоном України. Тоді хлопець подолав стометрівку з найкращим результатом. І ось цьогоріч він покращив його більш ніж на 2 секунди (з 14,61 до 12,6) і знову посів перше місце — на змаганнях в Євпаторії, які проходили з 12 до 15 червня. За це Сашко отримав звання кандидата у майстри спорту.



На стадіон ім. Ю.О. Гагаріна, де ми домовились зустрітися, хлопець прийшов разом зі своїм татом — Михайлом Олексійовичем, який працює у Чернігівському тролейбусному управлінні. Сашко усюди ходить тільки з ним. Батько — його руки.

Розговорити Сашка — нелегко, адже він мовчазний від природи.

— Я дізнався, що став кандидатом у майстри спорту, тільки з протоколів, а до того навіть не сподівався, що досягну таких результатів...— Так коротко сказав Сашко про свою перемогу. А ще додав, що перейшов на другий курс Української академії менеджменту та бізнесу, де опановує фах менеджера організацій, і все.



Більше про нього розповіла тренер Світлана Пилипенко:

— Щороку до Дня інвалідів ми проводимо різноманітні змагання. Саме на них Тамара Петрівна кілька років тому познайомилася із Сашком. Запросила його до нас, щоправда, він довго вагався. Саня завжди спочатку довго думає, а потім, якщо вирішує щось робити, робить це дуже якісно... Я ж познайомилась із ним, тільки коли він прийшов на тренування. Звичайно, досягти висот таким людям набагато важче, ніж здоровим. Але Сашко дуже хотів довести, що він найкращий. І, мабуть, завдяки цьому бажанню, а ще своїй наполегливості, він не тільки переміг, а встановив рекорд України серед людей з аналогічними травмами. На жаль, зі спортсме-нами-інвалідами, які ходять до нашої організації, він не спілкується — майже усі вони глухонімі й розуміють тільки жести... Отак він і живе. Зі здоровими не товаришує, бо соромиться, а з хворими не завжди може навіть просто поговорити.

Р. S. Сашкові можна було б допомогти, якби знайшлися гроші на ношІ протези, але вони коштують дорого — близько 20 тисяч евро. Цієї суми рідним хлопця ніколи не зібрати. Минулого року «Гарт» просив про допомогу Сашкові, але відгукнулося лише двоє чи твчів: один прислав 20 гривень, другий 50. Ми ж підрахували, шо якщо кожен дописувач нашої газети перекаже на рахунок Сашка хоча б дві гривні, то він матиме такі ж протези, як і Олег Єрмоленко, якому ведмідь відгриз руки... З надією на це даємо координати Сашка.

Філія «Чернігівське центральне відділення «Промінвестбанку»

РР 2909990213
МФО 35345б
КОД ЄДРПОУ 09353450 Р
ахунок А 7701

Пономаренкові Олександру Михайловичу
3200316412
Призначення: для протезування.

Ольга Мусій, «Гарт» №27 (2311) від 6 липня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.