Жінки не хочуть бути слабкими?

Вважається, що через фізіологічні, психологічні та інші відмінності між чоловіком і жінкою жінки ніколи не зможуть конкурувати з чоловіками у спорті. Але особливості жіночої фізіології не заважають представницям прекрасної половини людства спростовувати це твердження.



Почалося із шахісток. У 1928 році Віру Менчик допустили до одного з чоловічих турнірів, що викликало обурення деяких учасників. Австрієць Беккер навіть запропонував відкрити „Клуб Віри Менчик”, куди приймались би чоловіки, які їй програли. І треба ж було такогігу статися, що вже у першому турі Беккер програв Вірі і став першим членом символічного клубу під численні жарти колег-шахістів, які одразу ж запропонували відкрити „Клуб Беккера”.

Олімпійськими чемпіонками у кінному спорті кожна свого часу ставали Олена Петушкова (СРСР) та Елізабет Тейлор (Австрія). Шахістки Майя Чибур-данідзе і Нонна Іоселіані (обидві — Грузія) досить часто посідали високі місця у чоловічих турнірах, а сестри Полгар і нині змагаються з чоловіками, бо брати участь у жіночих турнірах, як вони заявляють, їм нецікаво, та й призові менші.

Змагаючись безпосередньо з чоловіками, жінки впевнено штурмують чоловічі позиції у таких видах спорту, як парусний, альпінізм, мото- та автоспорт. Зокрема у деяких видах ав-топерегонів разом з мужніми гонщиками стартують і чарівні гонщиці, а най-сильніші з них кілька останніх років намагаються пробитися у „Формулу-1", що постійно викликає обурення пілотів, мовляв, на трасі доведеться поступатися дорогою жінці. А може, чоловіки переживають, що доведеться поступатися місцем на п’єдесталі?

Є й серед чернігівських спортсменок дівчата, яким цілком під силу перемагати хлопців. І зовсім не у видах на зразок шахів. Так, на тренуваннях із самбо і дзюдо вихованки тренера ДЮСШ „Олімпієць”, заслуженого тренера України Анатолія Маркіна, пере-можниці багатьох найпре-стижніших міжнародних змагань Наталія Смаль та Аліна Бойкова (на знімку) через відсутність гідної конкуренції змушені проводити тренувальні спарингові поєдинки з чоловіками, іноді навіть подаючи заявки на участь у чоловічих турнірах. І треба бачити, як літають після чергового прийому жертви цих чарівних дівчат. „Я не вважаю себе фізично слабким чоловіком, але іноді на тренуваннях відчуваю на собі,, наскільки міцний захват у Наталки”, — сказав на одній із прес-конференцій після чергового тріумфу своєї учениці Анатолій Миколайович.

Те, що колись вважалося непосильним для жінок, вони успішно опановують останнім часом. Так, ще у 1978 році у знаменитому Нью-Йоркському марафоні, який традиційно проводиться перед новим роком і в якому беруть участь одночасно кілька десятків тисяч спортсменів, норвежка Грета Вайтц залишила позаду кілька сотень чоловіків-марафонців і встановила світовий рекорд для жінок, який зовсім мало поступався чоловічому рекорду.

А досягнення росіянки Тетяни Тарасової взагалі є унікальним. У 1996 році вона виграла Нью-Йоркський марафон, доїхавши в інвалідній колясці від старту до фінішу за 3 години 40 хвилин. Титул переможниці найпрестижнішого масового легкоатлетичного змагання став гідним доповненням колекції Тарасової, до якої входять звання чемпіонки СРСР, СНД, Росії та Ігор доброї волі у Сіетлі.

Часи змінюються. Якщо під час давніх олімпіад жінки навіть не допускалися на трибуни давньогрецьких амфітеатрів та стадіонів, не кажучи вже про їхню участь у змаганнях, то нині спорт важко уявити без представниць чарівної і зовсім неслабкої статі. А суто жіночі види спорту, як, скажімо, художня гімнастика чи фігурне катання, давно стали окрасами сучасних олімпіад.

Сергій Козлянский, «Гарт» №11 (2295) від 16 березня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.