Як народжувалася прилуцька мафія...

Прилуцьккого кримінального авторитета Бандеру з трьома братанами синеківська бригада розтріляла прямо на "стрілці" біля с.Удайці. Останнім застрелил водія Бандери, якого перед цим змусили закопати своїх убитих братків і викопати собі яму...



Анатолій Іванович Грицаненко почав свою міліцейську кар’єру у 1984 році, коли за партійним направленням прийшов працювати до спецкомендатури при Варвинському райвідділі міліції. Згодом був черговим Ладанського відділення міліції, а після низки вдалих розкриттів злочинів, у 1988 році, його переводять на посаду оперуповноваже-ного карного розшуку Прилуцького МРВС, де він пропрацював до 1997 року, а потім ще шість років очолював Ладанське відділення. Нині Анатолій Іванович - начальник служби охорони Ладанського заводу „Пожмаш”.



Напевне, колись іще буде написана історія прилуцької мафії. Організовані злочинні угруповання, які виникли у цьому невеликому місті, “здобули" йому недобру славу кримінальної столиці Чернігівської області. Стрілянина, яка в дев’яностих роках розривала тишу міста, мала відлуння мало не по всій Україні. Про деякі сторінки цієї новітньої кримінальної історії кореспондентові „Гарту” розповів безпосередній учасник та свідок тих подій — майор міліції у відставці Анатолій Іванович Грицаненко.

ПРИЛУЦЬКІ БАНДИТИ «РОЗДЯГЛИ» ДРУЖИНУ ОЛЕГА БЛОХІНА

Прилуки мали давні кримінальні традиції, до цього часу тут існує виправна колонія для неповнолітніх, а раніше були спец-поселення та спецкомендатура для умовно-достроково звільнених і умовно засуджених зло-чинцівДак що „феню" (блатний жаргон) населення міста починало розуміти мало не з дитинства. Свого часу прилуцькі спец-поселенці прогриміли на всю Україну. Згадує Анатолій Грицаненко:

— У 1986 начальником спецкомендатури був такий собі Бугай. За могоричі та, може, ще за щось він відпускав засуджених на кілька днів „погуляти". Ті й гуляли: група злочинців-спецпо-селенців скоювала грабежі, розбої, навіть вбивства як на території області, так і в Києві. У столиці вони навіть пограбували дружину Олега Блохіна Ірину Дерюгіну. Ймовірно, за наводкою вистежили, коли гімнастка поверталася додому пізно ввечері. Зупинили Дерюгіну у під’їзді, відібрали коштовності, сумочку. На рахунку цих бандитів також резонансне вбивство у Києві архітектора, точно вже не пам’ятаю його прізвища. Згодом, коли злочинну групу затримали і засудили, під суд пішов не тільки начальник спец-комендатури, але й кілька його помічників.

«МЫ БЫВШИЕ СПОРТСМЕНЫ, А НЫНЕ РЭКЕТМЕНЫ»

Однак, незважаючи на стійкі кримінальні традиції, у „стріляючі дев’яності”, „масть” у Прилуках тримали не „злодії" (російською — „воры"), а так звані „спортсмени”, тобто фізично сильні люди, здебільшого колишні спортсмени, які стали займатися рекетом, жируючи на приватному бізнесі, який тоді почав зароджуватися.

— Поява рекету у Прилуках припала на початок дев’яностих років, — продовжує Анатолій Грицаненко. — Починалося все з „кришування” (На жаль, в українській мові відповідного слова для визначення кримінального контролю над бізнесом поки що немає.— Авт.) ларьочників, валютників, вимагання тощо. І лідери цих злочинних угруповань, і самі бойовики були сильними і тренованими людьми. Якось ми у Ладані взяли рекетира, на прізвисько Беля. Він вимагав у багатодітної родини в Голубівці (у сім’ї було 11 дітей) новеньку машину, яку ця сім'я мала отримати від держави. Так цей Беля обладнав у підвалі спортзал, у якому зі своєю бригадою постійно накачувався. Навіть дружина скаржилася. Займалися хлопці штангою, боксом, карате. Я пам'ятаю, як прилуцький „авторитет" Шухлін тут у нас в Ладані сосни ногами ламав, як він тренував свого бійцівського собаку людей із ніг збивати. Серед найсильніших і найвідоміших у Прилуках були угруповання Шухліна, Бандери і Синенка. Часто між ними виникали конфлікти за сфери впливу. Наприклад, Бандера ворогував із Шухліним. Якось шуклінські поранили Бандеру, і, щоб помститися, його група „наїхала" на Шухліна. Поранили, намагалися переїхати машиною, але той завдяки тому, що був спортсменом, зумів вивернутися з-під коліс і вижив. Однак такі випадки траплялися не часто. Бандити намагалися розв’язувати конфлікти „за понятіями". Навіть якось Синенко з Шухліним виходили битися сам на сам. Що цікаво, займалися рекетом в основному „спортсмени". Однак зі „злодіями в законі” вони не конфліктували. І, як я чув, навіть деякий час разом тримали „общак" (кримінальну касу). Угруповання мали дуже серйозні зв'язки, і не тільки в Україні. Вони доходили навіть до Москви. Звідки, наприклад, сюди нелегальними шляхами йшли медикаменти в аптеки, медичне обладнання тощо.

«ДІЛО - ТРУБА»

Нафту недарма називають „чорним золотом". Найбільшим джерелом доходів прилуцької мафії став контроль над „трубою”, або нафтотрубопрово-дом, який проходить територією Прилуцького і кількох сусідніх районів. Звичайно, контролювати енергоносії, які качали цією трубою, місцеві рекетири не могли й не можуть — такий бізнес державного масштабу був їм не по зубах, але „ложку чорної ікри на свій бутерброд з маслом" вони мали. А ложка була нівроку.

— Бандити раніше контролювали і зараз (хоча й набагато менше) ще намагаються контг ролювати незаконні врізки у „трубу". Це приносило їм колосальні прибутки, нафту та інші енергоносії вони викачували із врізок десятками тонн. Це були шалені гроші, десятки тисяч доларів. Ну що казати, коли лише мені за те, щоб я на один день допустив бандитів до труби на своїй Ладанській дільниці, пропонували трикімнатну квартиру. Я, звичайно, відмовився. Суперництво було шаленим. Це вже зараз охорона трубопроводу стала більш жорсткою, вздовж нього стали їздити машини з озброєними охоронцями, правоохоронні органи почали приділяти безпеці труби набагато більше уваги. А тоді труба для бандитів була справді золотою, міліція власними силами із ними справитися не могла, та що там говорити — злочинці з автоматами стояли біля врізок. І „криша" у них була — не прості бандити. Одного разу я випадково нарвався на таких автоматників, які охороняли 25-тонну цистерну. Мою машину обстріляли, я тоді ледве врятувався. У моїй „дев’ятці" було дві пробоїни від куль. Не дивно, що в ті часи всі, хто міг, озброювалися. У людей, які живилися за рахунок врізок, якої тільки зброї ми не вилучали — пістолети, автомати, гранати. Наприклад, голова одного КСК, який займався врізками на своїй території, купив собі у військових автомат Калашникова, та й гранати у нього були. А коли дізнався, що ми їдемо до нього вилучати зброю, викинув автомат у річку. Це помітив його водій. Він таємно знайшов автомат і замурував його у себе вдома у бетонній підлозі сараю.

КУЛЯ ЯК АРГУМЕНТ

Бандит завжди бандит, у які б „наворочені" костюми він не одягався і на якій би „крутій тачці" не їздив.

— Якось ми відкопували трупи біля села Удайці, — ділиться спогадами Анатолій Іванович. — Авторитета Бандеру з трьома братанами синенківська бригада розстріляла прямо на „стрілці" за селом. Не допомогло й те, що цей авторитет постійно ходив із пістолетом і гранатами. Останнім застрелили водія Бандери, якого перед цим змусили закопати своїх убитих братків і викопати собі яму...

Звісно, маючи такі великі гроші, бандити не могли не шукати виходів на представників влади. Як відомо, перед мішком із золотом відчиняються будь-які двері.

— Чиновники брали гроші від рекетирів. Хтось боявся бандитів, хтось хотів краще жити. А гроші пропонувалися всім, хто мав хоч якусь владу. І чиновники допомагали розв’язувати будь-які проблеми. Якось наприкінці дев’яностих у Прилук ках вбили міліціонера. А вже буквально через кілька годин після того, як підозрюваного привезли в ITT, до міськрайвідділу прийшов суддя і показав постанову про звільнення затриманого. На щастя, черговий виявився принциповим. Він, пославшись на те, що печатка на постанові змазана, просто послав цього суддю подалі. І викликав для підсилення охорони спецпідрозділ „Беркут". Саме завдяки цьому злочинець не уникнув покарання.

Зараз ситуація у Прилуцькому регіоні, за словами колишнього опера Грицаненка, дещо змінилася. Стало тихіше. Когось із бандитів убили, когось посадили, хтось перейшов у бізнес. Колишнім ще живим „бригадирам" і „авторитетам" сьогодні дуже хочеться спокійно жити і багатіти вже відносно легальним шляхом. Але це вже зовсім інша історія.

Валерій Литовченко, «Гарт» №4 (2288) від 26 січня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.