GOROD.cn.ua

Чернігівщина incognita

Чернігівщина incognita First Previous Next Last

Слід в історії

КНЯЗЬ МСТИСЛАВ І "ЗОЛОТА ДОБА" ЧЕРНІГОВА

Століттями Чернігів, головне місто слов'янського племені сіверян і головне історичне місто Північного Лівобережжя України, був центром великої територіально-адміністративної одиниці: князівства, полку, воєводства, намісництва, губернії, області. Але І так було не завжди. Невідомо як би склалася доля міста, якби в ній не прийняв діяльної участі князь Мстислав Володимирович. Саме йому Чернігів завдячує "Золотою добою" своєї історії і славою "Княжого граду".
       Мстислав був другим з десяти синів Великого київського князя Володимира, при якому завершився тривалий процес формування території Київської держави. Для політичної консолідації країни Володимир Великий, відомий також як Хреститель (а в епосі як Красне Сонечко), здійснив адміністративну реформу. Суть її полягала в тім, що землі і князівства, де правили залежні від Володимира місцеві князі, були передані в керування його синам: Новгород - Ярославу, Полоцьк - Ізяславу, Турів - Святополку, Ростов - Борису, Муром - Глібу, Смоленськ - Станіславові, Древлянська земля -Святославові, Волинь - Всеволоду, Псков - Судиславу. Мстиславу ж дісталося віддалене від Русі князівство Тмутаракань - нинішні Керченський і Таманський півострови. Чернігів, як бачимо, у число княжих міст у той час не входив. Очевидно, після утворення Руської землі, попередниці Київської держави, він утратив свою колишню племінну відокремленість, а його місцева князівська династія занепала. Хоч як би там було, до описуваного періоду Чернігів, за виразом Петра Толочка, перетворився на своєрідне політичне продовження Києва.
       Князь Мстислав Володимирович
       
       Молодий і рішучий князь, який увійшов в історію як Мстислав Хоробрий, проводив активну політику розширення своїх володінь. Так, у 1022 р. він виступив з військом у похід проти касогів (предків сучасних черкесів). Як свідчить літопис, коли обидва війська стали одне проти одного, косозький князь Редедя сказав Мстиславу: "Для чого ми будемо губити дружину один іншому? Станемо на герць, і якщо ти мене здолаєш, то візьмеш і моє майно, і мою дружину, і мою землю. Якщо ж я здолаю, то візьму усе твоє". "Хай буде так!" - відповів Мстислав. Коли вони зїхалися, Редедя сказав: "Давай не зброєю битися, а боротися!". Міцно і довго вони боролися, і став Мстислав занедужувати, бо Редедя був великим і сильним. І сказав тоді Мстислав: "О, пресвята Богородице, допоможи мені! Якщо я його здолаю, то побудую церкву на честь Твою". А, сказавши це, ударив Редедю об землю і, вихопивши ніж, ударив їм суперника в гортань. Убивши Редедю, увійшов Мстислав у його землю, узяв усе його майно, дружину і дітей і наклав на косогов данину. А, повернувшись до Тмутаракані, спорудив церкву святої Богородиці.
       Зміцнюючи свої позиції в далекому Приазов'ї, Мстислав уважно стежив за бурхливим розвитком подій на Русі. А відбувалося там от що. Після смерті Володимира Великого в 1015 р. Київ захопив Святополк, що знаходився у Вишгороді і раніш за інших дізнався про смерть батька. Одного за іншим він убив своїх братів Бориса, Гліба і Святослава - своїх потенційних суперників. За це він отримав у народі прізвисько "Окаянний", під яким і увійшов в історію. Однак підступність і жорстокість не допомогли йому затвердитися на великокняжому київському столі; у суперечку рішуче вступив старший син Володимира - новгородський князь Ярослав Мудрий.
       Заручившись підтримкою новгородського віча, Ярослав на чолі тритисячного війська вирушив на Київ. Восени 1015 р. у битві під Любечем Ярослав вщент розгромив Святополка, змусивши його втекти до печенігів. Хоч Ярослав і в'їхав урочисто в Київ, його успіх не був повним. Незабаром, спираючись на підтримку свого зятя Болеслава Хороброго - польського короля, Святополк знову оволодів Києвом. Ярослав остаточно затвердився на київському престолі тільки в 1019 р. після повної перемоги над Святополком на річці Альті. Однак він не переїхав до Києва, а продовжував керувати країною із Новгорода, який полюбився йому.
       
       На той час більшість Володимировичів або загинули в міжусобицях, або займали другорядні столи й у загально-руських справах активної участі не брали. Таким чином, Мстислав Тмутараканьський став єдиним реальним суперником Ярослава в консолідації російських земель під власною владою. У 1019 р. він написав брату листа із проханням віддати частину уділів братів, якими той заволодів. Ярослав запропонував йому Муром, однак це не могло задовольнити Мстислава, і він почав готувати сили проти брата. Зібравши дружину та союзників - хазарів та косогів, він вичікував зручного часу.
       
       Така можливість виникла у нього у 1024 р., коли Ярослав придушував повстання в Суздальській землі. З великим військом Мстислав підійшов до Києва і проголосив себе претендентом на великокняжий стіл, але, як свідчить літопис, "неприняша його кыяне". При удільно-вічовому ладі, що існував тоді на Русі, коли влада поділялася між князем і народним віче, таке рішення городян не було чимось незвичайним. Не зважившись обложити добре укріплене місто, Мстислав відійшов до Чернігова з твердим наміром зробити його центром своїх володінь. Отримавши повідомлення про події в Русі, Ярослав спішно повернувся до Новгорода і послав по вікінгів, яких у руських землях називали варягами. Зв'язаний завдяки династичному шлюбу зі Швецією, він і раніш неодноразово звертався по їхню допомогу. В описуваний же час, після чергового конфлікту з новгородцями, Ярослав міг розраховувати тільки на іноземних найманців. Незабаром до Новгорода прибув загін вікінгів під командуванням князя Якуна. Про кількість скандинавів літописні джерела мовчать, але навряд чи їх було більше тисячі. Цікаво, що літопис, який зазвичай ретельно фіксує склад князівської дружини, у цьому випадку жодного слова не говорить про новгородців або киян у складі ярославова війська.
       Спасо-Преображенський Собор у Чернігові
       Час працював проти Ярослава, його головною метою було вигнання Мстислава з меж своїх володінь, не давши можливості укріпити свої позиції в Чернігові. Із Новгорода на Русь Ярослав рушив найкоротшим шляхом - на човнах Дніпром, як за дев'ять років до того він йшов на Святополка. Цей шлях пролягав через Любеч - важливий стратегічний пункт на Дніпрі, північні ворота внутрішньої Русі. Із Любеча Ярослав міг рушити двома шляхами: або вниз Дніпром до гирла Десни, а потім вгору Десною до Чернігова (близько 500 км), або малими річками й озерами прямо на Чернігів (близько 60 км), подолавши 500-800 м волоком. У першому випадку Мстислав одержав би додаткові два тижні для підготовки до битви. Розуміючи це, Ярослав вибрав другий шлях.
       Не зважуючись залишити центр своїх володінь без прикриття і побоюючись розминутися з противником, Мстислав до останнього моменту не залишав Чернігів. Він виступив назустріч брату тільки після отримання повідомлення про його наближення із заходу. Розрахунок Мстислава був безпомилковим: його військо чекало сили противника в місті Листвен, розташованого на річці Білоус, приблизно посередині між Любечем і Черніговом (нині село Малий Листзен Ріпкинського району Чернігівської області). Листвен розташований у найвужчому місці вододілу рік Білоус і Стрижень, оточений заболоченими низинами й болотами. Будучи ключем водяного шляху, він дозволяв його цілком контролювати. Саме це місце обрав Мстислав для вирішальної битви з братом: обійти Листвен було практично неможливо.
       Виграш у часі і правильний вибір місця битви дали Мстиславу величезну перевагу. Ще з вечора він розгорнув військо, поставивши в центрі сіверян і зайнявши зі своєю дружиною фланги. Швидше за все, військо Мстислава атакувало вікінгів відразу ж після їхньої висадки на берег, не давши їм часу вишикуватися у бойові порядки. "Повість минулих літ" вельми детально описує ту битву. "Настала ніч горобина, була і пітьма, і грім, і блискавки, і дощ. І сказав Мстислав дружині: "Підемо на них!" І зустрілися варяги лоб в лоб із сіверянами. І трудилися варяги, рубаючи сіверян. А потім вступив у бій Мстислав зі своєю дружиною і став сікти варягів. І була сильною і страшною та січ: у світлі блискавок виблискувала зброя. Побачивши, що їх перемагають, Ярослав і Якун кинулися навтьоки, при цьому Якун навіть втратив свою знамениту накидку, ткану золотом. Перемога під Лиственом мала не тільки військове і політичне, а й ментальне значення, оскільки то була перемога над вікінгами, професійними військовими, яких доти вважали непереможними.
       
       Однак, незважаючи на здобуту перемогу, Мстислав визнавав першість старшого брата і негайно відправив йому вслід до Новгорода посла із пропозицією зайняти київський стіл, поступивши йому (Мстиславу) руські землі ліворуч Дніпра. Ярослав довго не зважувався прийняти пропозицію Мстислава. Тільки через два роки брати остаточно помирилися, розділивши, як і пропонував Мстислав, країну по Дніпру. Відтоді вони неодноразово здійснювали спільні походи проти спільних ворогів.
       Таким чином Чернігів став столицею величезного й могутнього князівства, землі якого досягали Оки, Дону й Азовського моря. Податки до князівської скарбниці надходили з території, що дорівнює сучасній Франції. Правління Мстислава Хороброго ознаменувалося бурхливим розвитком усіх сфер духовного й економічного життя Чернігова, стало початком його "Золотої доби". Бурхливо розвивалося мистецтво й ремесла, велися літописи, виник власний чернігівський архітектурний стиль, були зведені прекрасні споруди, деякі з який збереглися до наших днів. У період свого розквіту Чернігів був одним з найбільших міст Європи, його укріплена площа перевищувала два квадратних кілометри, а населення становило близько 25 тисяч людей. Чернігівські купці подорожували всією Європою, їх можна було зустріти навіть у Лондоні.
        Після себе Мстислав залишив величний Спасо-Преображенський собор, закладений ним у 1030 р. як головну споруду князівства. Однак побачити завершену споруду йому не довелося: він помер у 1036 р., застудившись на полюванні. На той час стіни храму були зведені лише на висоту долоні вершника, що стоїть на коні з простягнутою вгору рукою. Дружиною Мстислава Володимировича була княгиня Анастасія, яка народила йому сина Євстафія, який помер за три роки до смерті батька.
       
       З 1054 р. на чернігівському столі затвердилася династія Святославичів - нащадків Ярослава Мудрого, які правили тут понад сто років, їхні права на Чернігівські землі були закріплені на Любецькому з'їзді князів, що відбувся 1097 року, проголосивши принцип династичного розділу Русі, і таким чином документально закріпивши процес її феодальної роздробленості, за якої руські князівства ставали дедалі дрібнішими та слабкішими у військовому та політичному плані. Ця обставина полегшила полчищам хана Батия захоплення руських земель.
       19 жовтня 1239 року Чернігів був узятий штурмом ханом Менгу і був настільки розграбований і спустошений, що лише через чотири сторіччя він "доріс" до тієї території, що займав на початку XIII століття. Однак повернути собі колишню славу Чернігову вже не судилося.
       
       Сергій Колесник, Валентин Буряченко

Армения



ЦентрКомплект