GOROD.cn.ua

Чернігівщина incognita

Чернігівщина incognita First Previous Next Last

Духовні скарби

ПРАПРАВНУК ГЕТЬМАНА, ПАША ТУРЕЦЬКИЙ, КУМ ЦАРЯ, ПАСТУХ ІНДИКІВ...

Михаїл Чайковський у мундирі турецького воєноначальника
       Ім'я Міхала Чайковського і все, що пов'язане з ним, тривалий час було огорнуте завісою таємничості і численними легендами. Ще на початку 80-х років минулого століття, прочитавши одну з публікацій про нього у польській періодиці, я намагався знайти його могилу або хоча б сліди від неї біля села Пархимова під Остром, де Міхал Чайковський знайшов останній притулок.
       - Воно тобі треба! - казали мені деякі товариші по перу.
       У підготовленій мною книзі "Літературні музеї Чернігівщини" я дав коротку довідку про Міхала Чайковського. А тепер, коли в різних джерелах це ім'я згадується все з новими подробицями, потреба відповісти на питання: хто ж він, Міхал Чайковський? стає чимраз більше на часі. То хто ж він насправді?
       Народився Міхал Чайковський 29 вересня 1804 року в селі Гальчинцях на колишній Київщині. Його мати була правнучкою гетьмана Івана Брюховецького, а батько мав шляхетське походження, проте дуже шанував свого пращура Григорія Чайку-Чайковського, який був військовим товаришем реєстрового козацтва.
       
       Після смерті батька хлопчик виховувався у сім'ї дядька Михайла Глембоцького, котрий брав участь у війні з Росією на боці Наполеона Бонапарта, а тому неприязно ставився до цієї держави. Здобувши тут основні знання з історії, фольклору, військової справи, Міхал опиняється в Бердичеві у ліцеї Джона Уолсея, де студіює європейські мови, слухає лекції. У цьому місті він познайомився з Севериною Залєською, дівчиною зі знатного роду, і ця зустріч переростає у кохання. Северина відповіла юнакові взаємністю і так характеризувала матері свого обранця: "То є справжній лицар, народжений для перемог та великих справ".
       Потім була Варшава, де Чайковський заприязнився з Адамом Чарторийським, поетами Юліушем Словацьким та Адамом Міцкевичем, а через них - з намісником Польщі Великим князем Костянтином Павловичем, братом російського імператора Миколи І. Йому пропонують посаду при дворі і чин камер-юнкера, але і мати, і особливо дядько Міхала несхвально поставились до цього: як, мовляв, можна служити душителю декабристів, Польщі?
       Чайковський не дуже тим переймався і, успадкувавши батьківський маєток, аж до 1831 року вів безжурне світське життя. Та коли в Польщі почалося повстання, він розпустив кріпаків, створив добровільні козацькі загони і сам пристав до повстанців. Відомо, що Чайковський був ад'ютантом одного з керівників повстання Кароля Ружицького, особисто брав участь у різний бойових операціях. Під тиском урядових військ повстанці змушені були відступити за Буг. Згодом цей загін повернувся і діяв на території Галичини.
       
       Після поразки повстання Чайковський намагався пробитись до Наддунайської Січі, але це йому не вдалося: Міхал емігрує до Парижа, куди стікалось багато польських патріотів. Серед них були військові й політичні діячі, письменники, композитори.
       Береться за перо й Міхал Чайковський. Він пише "Козацькі повісті", "Стефана Чарнецького", "Українку", "Кошового", "Гетьмана України". Володіння французькою мовою дало йому можливість ознайомити зі своїми творами широкі читацькі кола. Щоправда, знали його більше як "козака з Гальчинець" - під таким псевдонімом він друкував свої твори. Окрім того, Чайковський вміщує у французькому історичному словнику статті про козаків і козацтво, читає лекції в історичному інституті. Незабаром "Козацькі повісті" виходять польською мовою. Давши їм високу оцінку, Адам Міцкевич водночас пропонує Міхалеві написати роман "Вернигора", присвячений гайдамаччині. Саме в ньому уперше з'явився епізод про нібито вчинене Іваном Гонтою вбивство своїх дітей. А оскільки палкий прихильник і видавець творів Т.Шевченка Мартос дав почитати роман Тарасу Григоровичу, можна припустити, що саме це стало поштовхом для написання Кобзарем поеми "Гайдамаки".
       На знак поваги і вдячності Т.Шевченко через приятелів передав рукопис "Гайдамаків" у Париж Чайковському для відгуку. Але даних про подальшу долю надісланого рукопису немає. Відомо тільки те, що "Вернигора" та інші названі вище твори принесли авторові і славу, і гроші...
       
       Та згодом він знову повертається до політичної діяльності. Виконавши доручення князя Чарторийського, пов'язане з відвіданням Папи Римського Григорія VI, Чайковський подався на Балкани, де створює розгалужену шпигунську мережу, спрямовану проти Росії. У Сербії він допомагає прийти до влади Кара-Георгієвичу, урегульовує боснійський релігійний конфлікт між християнами та мусульманами. Зазнавши невдачі при піднятті болгарського повстання та щоб уникнути переслідування з боку турків, Чайковський приймає іслам і прибирає нове ім'я - Садик-паші. В цей час він підтримує тісні зв'язки з кирило-мефодіївцями, зокрема, з М.Костомаровим та П.Кулішем. Останній у своїй поемі "Куліш у пеклі" змалював образ Ляха-Потурнака, в якому легко впізнати М.Чайковського.
       Чайковський, створюючи в Туреччині козацькі загони (до них входили, до речі, також поляки, болгари, румуни, угорці, турки, євреї), як пише часопис "Політика і культура", "сам розробив моделі одностроїв і наказав закупити для всіх козаків арабських рисаків. 23 січня 1854 року османські козаки склали присягу. Вони отримали знамено Запорозької Січі, а Садик-паша - титул "міріан-паші" (кошового отамана). Чайковський запровадив у війську українську мову..."
       Микола І декілька разів звертався до турецького султана з вимогою вислати за межі країни "смутьяна", але султанові, що готувався до війни з Росією, такі люди як Садик-паша були потрібні.
       У Кримській війні 1853-1856 років очолювані ним козацькі частини вкрили себе славою при обороні Сілістрії та взятті Бухареста. Про свого ватажка козаки склали пісню:
       Гей, Михалку Гальчинецький, А наш рідний отаман, Ти тепер паша турецький, Скинь скоріше свій тюрбан...
       Султан же, крім подяки, присвоїв Чайковському титул "Око, вухо і правиця престолу". А незабаром Садик-паша отримав ще й найвище турецьке військове звання - беглер-бея.
       Після цього польські емігранти, які раніше ганили його, змінили своє ставлення до Чайковського. Паризький емігрантський центр посилає до Садик-паші уповноваженого в особі поета Адама Міцкевича. У козацькому таборі під Бургасом Міцкевич пише твір, в якому порівнює Садик-пашу з Богданом Хмельницьким. Під час перебування в таборі поет захворів на тиф, і лікарі були безсилі. Адам Міцкевич помер на руках у Садик-паші восени 1855 року.
       Знову вдамося до цитати: "Закінчення війни 1856 року стало тріумфом Садик-паші, його ворог - Росія - переможений". Українська справа добула розголос у світі. Чайковський має розгалужену агентуру в Європі, з якою не можливо не рахуватися.
       
       Новий султан Абдул-Азиз досить прихильно ставився до Садик-паші, але той захопився новою авантюрою - підготовкою державного перевороту з метою посадити на трон принца Мурада. Навіщо це було потрібно Чайковському, знає один Аллах. Після цього почалися невдачі: сварка з Наполеоном III (через відмову того оголосити війну Росії), смерть дружини, інтриги колишніх козацьких старшин, розрив стосунків із сином... До того ж, провал змови і наказ султана заарештувати Садик-пашу.
       В Росії тим часом на престол вступає новий цар - Олександр II, який через свого посла у Франції - графа Ігнатьєва - 28 серпня 1872 року офіційно зняв усі провини з Міхала Чайковського. Одночасно з отриманням від царя солідної пенсії за ним залишилася й фінансова допомога турецького уряду.
       Але це не дуже радувало колишнього емігранта. Адже Україна, народ, як і раніш стогнали під поміщицьким ярмом.
       
       Чайковський знову приймає християнство (але вже православ'я), бере шлюб з похресницею Олександра II - 19-річною гречанкою, оселяється на хуторі Бірки, згодом докуповує ще й хутір Пархимів і, по суті, розпочинає нове життя.
       З чотирьох дітей від першої дружини з ним залишився тільки син Адам, що служив у царській армії. Але незабаром маєток згорів, і Чайковському доводиться перебратися у селянську хату в Пархимові. Дружина подарувала Чайковському доньку, хрещеним батьком якої був Олександр II. Хоч цар і не приїхав на хрещення, але надіслав посланця зі щедрими подарунками. Разом з ним вітати колишнього пана прибули селяни з Гальчинець. Проте становище старого вояки дедалі погіршувалося. Владно стукали у двері старість і бідність.
       
       Після того, як дружина-гречанка втекла від нього з якимось приказчиком, Чайковський мав більше вільного часу для творчості. Він пише спогади, які друкує в журналах "Киевская старина", "Русский вестник". В останньому також публікує повість "Болгарія", де йдеться про страждання братнього народу під османським ігом. У Києві видає книжку "С устьев Дуная". А 1883 року в Москві виходить його книга "Турецкие анекдоты". Окремі джерела свідчать, що він написав у Пархимові ще й романи "Кирд-кигли" та "Колосся" і навіть встиг їх видати. Вже по смерті видрукувано його "Записки".
       В листі до одного зі своїх давніх друзів він писав: "Дивна історія випадків - на цій землі між Остром і Десною, - Кирило Розумовський з пастуха індиків став гетьманом України, а Михайло Чайковський з командувача козаками перелицювався на пастуха індиків. Пасу індиків, поки не стану небіжчиком".
       Чайковський мав ад'ютанта (джуру) - Адама Морозовича, коней, хортів. Його життя протікало без особливих змін. Та ось знову спалахнула російсько-турецька війна, і султан кличе до себе Чайковського. Той відмовляється їхати. Турки позбавляють його своєї пенсії. Несподівано помирає Адам Морозович. Самотній, забутий друзями і близькими, Міхал Чайковський вирішив добровільно піти з життя. Це сталось у січні 1886 року. Йшов йому тоді 82-й рік.
       
       Станіслав Реп'ях

Армения



ЦентрКомплект